26. Поняття про мислення . Процеси та операції мислення, їх х-ка.

Поняття про мислення

Мислення є вищим пізнавальним процесом. Воно являє собою породження нового знання, активну форму творчого відображення і перетворення людиною дійсності. Мислення належить до продуктивних психічних процесів (на відміну від репродуктивних, належних до пам'яті тощо), оскільки породжує такий результат, якого ані в самій дійсності, ані в суб'єкта думки досі не існувало. Мислення також можна розуміти як шлях одержання нових знань, як творче перетворення неявних уявлень.

Відмінність мислення від інших психічних процесів полягає у тому, що воно майже завжди зв'язане з наявністю проблемної ситуації, завданням, яке потрібно розв'язати, та активною зміною умов, в яких це завдання задане. Мислення на відміну від сприймання виходить за межі чуттєвого, розширює межі пізнання. В мисленні на основі сенсорної інформації робляться певні теоретичні та практичні висновки. Воно відображає буття не тільки у вигляді окремих речей, явищ та їх властивостей, але і визначає зв'язки, які існують між ними (безпосередньо, в самому сприйнятті людині вони не дані). Властивості речей і відношень, зв'язки між ними відображаються в мисленні в узагальненій формі, у вигляді законів, сутностей.

На практиці мислення як цілком відокремлений психічний процес не існує, здебільшого воно неявно присутнє у всіх інших пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уявленні, нам'яті, мові. Вищі форми цих процесів обов'язково зв'язані з мисленням, і ступінь його участі в цих пізнавальних процесах визначає їх рівень розвитку.

Мислення - це рух ідей, що розкриває суть речей. Його результатом являється не образ, а деяка думка, ідея. Специфічним результатом мислення може виступити поняття -узагальнене відображення класу предметів в їх найбільш загальних і істотних особливостях. Мислення - це особливого роду теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему включених в неї дій і операцій орієнтовно-дослідного, перетворювального і пізнавального характеру.

Хоча саме логічні операції органічно входять в склад мислення, в реальності воно не завжди виступає як процес, в якому діють тільки логіка і розум. В реальний процес мислення часто втручаються емоції, заважаючи йому, позбавляючи результат мислення об'єктивності. Емоції, проте, здатні не тільки перекручувати, але і стимулювати мислення. Відомо, що почуття надає думці більшу пристрасть, напругу, гостроту, цілеспрямованість і наполегливість.

В процесах мислення емоції особливо наочні в моменти знаходження людиною розв'язку важкого завдання, коли вони виконують евристичну та регулятивну функції. Евристична функція емоцій полягає у виділенні (емоційній, сигнальній фіксації) деякої зони оптимального пошуку, в межах якої знаходиться шуканий розв'язок задачі. Регулятивна функція емоцій в мисленні проявляється в тому, що вони здатні активізувати пошук потрібного розв'язку в тому випадку, якщо він ведеться в правильному напрямку, і уповільнюють його, якщо інтуїція підказує, що вибраний хід напрямку думки помилковий.

Мислення у вищій своїй формі відбувається у поняттях (абстрактно-логічне мислення), але воно може відбуватися і в образах (наочно-образне мислення) і навіть у діях, що виявляють себе у русі (наочно-дійове мислення). Остання форма мислення наявна у тварин, що знаходяться на стадії тваринного інтелекту (мавпи, дельфіни), саме вона переважає у маленьких дітей (розламана лялька є нічим іншим як продуктом аналізу - тобто певної операції мислення).

Операційні компоненти мислення

Мислення здійснюється у певній логічній послідовності. Відповідно в структурі мислення виділяють такі логічні операції:

• порівняння;

• аналіз;

• синтез;

• абстракція;

• узагальнення;

• конкретизація.

Порівняння розкриває відношення тотожності і відмінності речей. Результатом порівняння, крім того, може стати класифікація. Нерідко вона виступає як первинна форма теоретичного і практичного пізнання.

Більш глибоке проникнення в суть речей вимагає розкриття їх внутрішніх зв'язків, закономірностей та істотних властивостей. Воно виконується за допомогою аналізу та синтезу.

Аналіз - це операція уявного чи практичного розчленування явища або предмета на складові його елементи.

Синтез виступає побудовою цілого із аналітично заданих частин. Аналіз і синтез звичайно здійснюються разом, сприяють більш глибокому пізнанню дійсності. Теоретичний, практичний, образний і абстрактний інтелект в своєму формуванні зв'язані з удосконаленням операцій мислення, перш за все аналізу, синтезу та узагальнення.

Абстракція - це операція виділення певної сторони (аспекту) явища, яка в дійсності як самостійна не існує. Абстрагування виконується для більш докладного вивчення явищ, як правило, на основі попередньо проведених аналізу і синтезу.

Абстрагованими можуть стати не тільки властивості, але і їх дії, зокрема способи розв'язування задач. Їх використання і перенесення в інші умови можливі лише тоді, коли виділений спосіб розв'язування задачі усвідомлений безвідносно до конкретної задачі.

Узагальнення виступає як поєднання істотного в предметі (попередньо відокремленого, отриманого шляхом абстрагування). Через це істотне в конкретному предметі узагальнення зв'язує його з цілим класом предметів і явищ. Результатом операції узагальнення виступає поняття.

Конкретизація виступає як операція, протилежна узагальненню. Вона проявляється, наприклад, в тому, що із загального визначення поняття виводиться судження про належність до певного класу одиничних речей і явищ.

Крім розглянутих операцій є ще сенс звернутися до окремих форм продуктів мислення. До них відносяться:

• поняття,

• судження,

• умовивід,

• визначення понять,

• індукція,

• дедукція.

Поняття постає однією із форм уявного узагальнення. Судження - це висловлювання, яке містить певну думку. Умовивід являє собою серію логічно зв'язаних висловлювань, з яких виводиться нове знання. Визначення понять розглядається як система суджень про деякий клас предметів (явищ), яка виділяє найбільш загальні їх ознаки. Індукція і дедукція -це способи вироблення умовиводів, які відображають направленість думки від часткового до загального або навпаки. Індукція передбачає вивід часткового судження із загального, а дедукція - вивід загального судження із часткових.