17. Механізми взаєморозуміння в процесі спілкування. Ефекти міжособистісного сприйняття.

Кожна людина, так чи інакше належить до певних великих чи може соціальних груп. людських об’єднань або, як ще кажуть, етносу.

У кожній з груп формуються свої цінності, існує певний рівень культури, який не завжди однозначно сприймається представниками інших груп. Успішне спілкування не може плідно здійснюватись, якщо не враховується певний соціально-рольовий рівень тих, з ким доводиться мати комунікацію.

Нерідко можна спостерігати, як під час зустрічі між людьми не встановлюється контакт, череє що їхня бесіда не має позитивного продовження, хоча на обговорення проблеми було витрачено багато часу. Чому це так? Тому, що між ними не відбулася взаємодія.

Взаємодія це процес безпосереднього або опосередкованого впливу суб’єктів одне на одного, який породжує причинну обумовленість їхніх дій і взаємозв’язок. Цей процес потребує активності та взаємної спрямованості дій тих чи інших людей, які беруть у ньому участь.

Якщо кожний учасник виступає, як особистість, а не як об’єкт, взаємодія може відбутися на високому рівні моральної культури спілкування. Особистість, спілкуючись, сподівається, що її вислухають, зрозуміють, відгукнуться на її почуття, дадуть відповідь на запитання. Для цього потрібні певні комунікативні, бажано гуманістичні, установки щодо інших людей. Без таких установок відповідної мотивації взаємодії у спілкуванні може і не відбутися. Існує багато видів взаємодії, а тому й кілька їх класифікацій. Одна з найвідоміших-поділ на кооперацію або співробітництво та конкуренцію, або суперництво.

Відома класифікація, де основою є кількість суб’єктів, що спілкуються. Якщо суб’єктів двоє, то це взаємодія парна (у діаді). Якщо суб’єктів багато, то вони можуть взаємодіяти у групі (групова взаємодія), між групами (міжгрупова взаємодія) або суб’єкт може діяти з групою (суб’єктно-групова взаємодія). Цим суб’єктом може бути лідер або будь-який член групи.

Взаєморозуміння та його рівні

Якби люди були однаковими, проблема розуміння одне одного, мабуть, не виникала б. Тоді б усі однаково мислили, говорили, діяли. Якби люди взагалі нічого спільного не мали, то й порозумітися вони не змогли б.

Ще 1829р. на це звернув увагу німецький філософ Ф.Шлейєрмахер. На його думку, взаєморозуміння передбачає два момента: спільність людей за духом і певні відмінності між ними.

Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів. Класичним прикладом цього є епізод з роману «Анна Кареніна» Л. Толстого, де Левін і Кітті спілкуються, пишучи одне одному записки. Замість слів вони вживають лише друковані літери. Обоє настільки добре відчувають одне одного, що з цими літерами могли зрозуміти довгі фрази, якими розповідали про свої почуття.

Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, осмислення та співпереживання. Під згодою слід розуміти достатньо взаємопогоджені оцінки ситуації та правила поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний) рівень взаєморозуміння. Вміння розуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку до неї та поведінки інших – необхідна умова спільної діяльності.

Підкоритись розумним нормам поведінки – перший крок до взаєморозуміння. Однак це не так легко, тому ми часто спостерігаємо неадекватну поведінку (у транспорті, магазині, лікарні тощо). Згода проявляється в різних видах спілкування; соціально – рольовому (анонімному), функціонально – рольовому, неформальному.

Осмислення, це такий стан свідомості, коли в суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уявлень і добраних засобів Без такого стану неможливо продовжувати спілкування з метою координації дій у спільній діяльності. Тут характерним є відчуття внутрішнього звязку, організованості в обговоренні, встановлення причинно – наслідкових зв’язків.

Осмисленню сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати один одного й аналізувати погляди кожного. Бажання осмислити – ознака високих моральних якостей людини та її культури спілкування.

Співпереживання передбачає здатність ураховувати стан співбесідника. Той, хто перебуває у збудженому статі, має заспокоїтись, а той хто перебуває у пригніченому стані,- активізуватися.

Стан людини можна визначити за експресією обличчя жестами, позою які дають змогу не лише побачити ставлення людини до співбесідника, а й до інформації, яку він часом намагається приховати. Тому з морального погляду слід розпізнати емоційний стан іншого. Це зробити легше, аніж маніпулювати своїм. Особливого значення співпереживання набуває сімейно – інтимного. Навіть якщо людина затамувала свою образу, роздратування або любов, вона все-таки плекає надію, що її зрозуміють.

К.Станіславський писав, що зрозуміти – це означає відчути. Щоб досягти взаєморозуміння, кожен має подумати, що він хоче сказати іншому, знайти слова, якій донесли його думку, і розшифрувати інформацію (словесну та несловесну) яку свідомо і несвідомо передав йому інший.

Під час спілкування люди постійно обмінюються інформацією. Але до свідомості іншої людини потрапляє не вся інформація, яка передається. Якщо всю задуману людиною інформацію прийняти за 100%, то словесної форми набирає лише 90% цієї інформації. Водночас інша людина вислуховує тільки 70% цієї інформації, а розуміє 60% У пам’яті іншої людини залишається лише 24% задуманої та висловленої інформації. Під час спілкування варто перевіряти ефективність передавання інформації та її розуміння. Люди, які дотримуються моральних норм і психологічних правил спілкування, у таких ситуаціях обов’язково попросять повторити сказане. Непогано поставити запитання типу: «Якщо я вас правильно зрозумів Ви хотіли сказати , що. . .» А той хто передає інформацію, намагатиметься вживати загальновідомі терміни, користуватиметься зрозумілою для співрозмовника мовою, враховуючи його інтелектуальний рівень.

Під час спілкування люди осмислюють не лише словесну інформацію. Спостерігаючи за поведінкою одне одного, на основі несловесної інформації й контексту людських взаємин вони начебто «читають» те , що приховано за основами співбесідника (у сфері його мотивації, моральності, свідомого і т.д.)

Взаєморозуміння – це сфера людських взаємин, де тісно переплітаються пізнавальні процеси та емоції, соціально – психологічні правила та етичні норми. Іншими словами, це не тільки розуміння інформації, її передавання, приймання, а й розуміння іншого як особистості з її потркбами, інтересами, установками, переживаннями, досягненнями і поразками, з її бажанням виглядати гідно та привабливо в очах інших, бути значущою фігурою для них і т.ін. Перший з аспектів розуміння дуже важливий у ділових, другий – у міжособистісних взаєминах, особливо інтимно – сімейному житті. Той, хто передає інформацію, має знати, що розуміння її іншими залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, вміння стимулювати іншого до думки у процесі сприймання та осмислення інформації.

Сприйняття - це процес відбору, організації та інтерпретації чуттєвих даних. Серед загальних закономірностей сприйняття зазвичай відзначають:

принцип вибірковості: у кожній конкретній ситуації людина звертає увагу лише на порівняно малу частину впливів, але при цьому створює хоч і обмежену, але зате більш зв'язну і осмислену картину світу;

принцип цілісності: люди сприймають об'єкти і ситуації як динамічне ціле, спонтанно організують свої сприйняття в осмислену форму, при цьому діють принципи просторової близькості, подібності;

принцип константності (стійкості): має місце порівняльна стійкість нашого сприйняття навіть в мінливих умовах.

Таким чином, сприйняття постає не як пасивний процес, при якому ми автоматично реагуємо на отримані стимули, але як процес активний. Почуття, які викликають у нас люди чи ситуації, лише частково залежать від зовнішнього світу, але в значній мірі залежать від нас, сприймають цей світ.

Особливості людського сприйняття істотним чином впливають на протікання міжособистісної комунікації. Звернемо увагу на деякі правила, які корисно пам'ятати і дотримання яких багато в чому організовує процес управління своїм сприйняттям.

Одним з найважливіших механізмів міжособистісного пізнання є стереотипізація. Суть її полягає в тому, що люди сприймають інших через призму притаманних їм стійких еталонів (стереотипів).

Найчастіше такі еталони формуються стихійно, непомітно для особистості, що й зумовлює значною мірою їх владу над нами, особливо за умови дефіциту інформації про людей, яких оцінюють з першого погляду.

Основні стереотипи міжособистісного пізняння

Виокремлюють такі основні групи соціальноперцептивних стереотипів [14]: антропологічні, етнонаціональні, соціальностатусні, соціальнорольові, експресивноестетичні та вербальноповедінкові.

У разі антропологічних стереотипів внутрішні, психологічні якості людини оцінюються залежно від її антропологічних ознак, від особливостей зовнішнього вигляду. Наприклад, експериментально доведено, що в уявленні більшості людей добродушність пов'язана, як правило, з повнотою, впевненість та інтелектуальність — зі стрункістю, впевненість (поза зв'язком з інтелектом)—з великими габаритами тощо.

Етнонаціональні стереотипи проявляються тоді, коли психологічна оцінка особистості опосередкована її належністю до певної раси, нації, етнічної групи тощо (наприклад, німців вважають педантами, жителів півдня — темпераментними, чорношкірих — сексуальними).

Спеціальними дослідженнями доведено, що більшість людей схильні оцінювати незнайомців на основі власних уявлень про певну національноетнічну групу, до якої, як їм здається, ці незнайомці належать. Окрім того, існує така закономірність: що менше люди знайомі з певним етносом, його культурою, побутом, звичаями, то більшою мірою вони схильні спиратися в оцінюванні представників цього етносу на спрощені до примітивізму групові стереотипи.

Наголосимо, що з усіх видів стереотипів саме антропологічні та етнонаціональні надійні найменшою мірою; спирання на них частіше, ніж в інших випадках, призводить до помилок при оцінюванні людей.

У разі соціальностатусних стереотипів оцінка особистісних якостей людини залежить від її соціального статусу. Класичним став дослід, коли студентській аудиторії запропонували оцінити зріст незнайомця, мотивуючи це проведенням експерименту з вивчення оковиміру. У першому випадку незнайомця представили як студента, у другому — як викладача, у третьому — як професора відомого університету. Середні оцінки зросту були найнижчими у першій і найвищими — у третій групі, причому різниця в оцінках перевищувала 10 см.

Соціальнорольові стереотипи проявляються у залежності оцінки особистісних якостей людини від виконуваної соціальної ролі, рольових функцій. Існують певні соціальнорольові стереотипи оцінки військовика, вчителя, професора, бухгалтера, банкіра тощо. Ці стереотипи не універсальні, вони суб'єктивні, індивідуальні. Наприклад, стереотип учителя у різних людей може грунтуватися на полярних характеристиках (добрий — авторитарний, справедливий — вважає себе завжди правим, співчутливий — завжди повчає тощо).

У разі експресивноестетичних стереотипів оцінка особистості залежить від зовнішньої привабливості людини (наприклад, "ефект краси"). Привабливішим люди схильні приписувати позитивні особистісні якості, високі досягнення в діяльності. Причому зовнішня привабливість містить і фізичну красу, і привабливість в одязі, у манері триматися, висловлювати емоції тощо.

Вербальноповедінкові стереотипи пов'язані із залежністю оцінки особистості від зовнішніх особливостей (мови, міміки, пантоміміки, експресивних особливостей тощо), однак тут привабливісгь вже не є визначальною.

Стереотипізащя у пізнянні вчителем особистості учня

Механізм стереотпипізації характерний також для процесу пізнання вчителем особистості учня. Причому найчастіше "спрацьовують" різновиди соціальних та експресивноестетичних стереотипів, рідше —

антропологічні.

Ще одним механізмом міжособистісного пізнання є проекція. Суть її полягає в неусвідомленому приписуванні іншій людині власних мотивів, переживань та якостей. Показово, що тенденція наділяти власними якостями інших людей притаманна насамперед тим, хто має невисокий рівень самокритичності і недостатньою мірою знає власний внутрішній світ (О. Бодальов). Таким чином, між рівнем самопізнання і сприйняттям інших людей існує об'єктивний взаємозв'язок.

Явище проекції може проявлятися і більш узагальнено, коли іншій людині приписуються не просто окремі властивості власного характеру, а саме пізнання поведінки та мотивів іншого підмінюється приписуванням йому властивостей власного "Я".

Інший механізм — децентрація — здатність людини відійти від власної позиції, сприймати точку зору іншої людини. Децентрація нетотожна здатності стати на позицію іншого, розмірковувати і діяти, як він. Однак вона взаємопов'язана з успішним і безконфліктним сприйняттям іншоїлюдини.

Ще одним механізмом є ідентифікація, в основі якої лежить готовність свідомо поставити себе на місце іншої людини, подумки перенестись у ії простір і час, що сприяє розумінню її поглядів, установок, мотивів, бажань тощо.

3 ідентифікацією тісно пов'язаний ще один механізм міжособистісного сприйняття — емпатія — пізнання емоційних станів іншої людини черєз співпереживання.

Для педагогічного процесу характерні також інші механізми соціальної перцепції, зокрема емпатія. Здатність педагога до співпереживання не лише сприяє адекватності відображення особистості учнів, вона також лежить в основі встановлення з ними позитивних, високопродуктивних взаємовідносин, що, у свою чергу, впливає на ефективність педагогічного процесу. Загальновідомо, що за наявності позитивного ставлення до вчителя учні схильні не помічати його окремих помилок, і, навпаки, за стійкого негативного ставлення учні перебільшено негативно ставляться до найменших помилок вчителя.

Особливого значення емпатія набуває у роботі з так званими важкими дітьми. Більшість з них відчувають гострий дефіцит співпереживання. Так, понад 90 % підлітків, що перебували на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх, були у психологічній ізоляції у своїх шкільних колективах, переживали нестачу позитивних емоційних контактів. Експериментально доведено (Р. Хічкок), що розвиток схильності до насилля та її закріплення у вигляді життєвого стилю прямо пов'язані як із нерозвинутою емпатією у особистості, так і з її дефіцитом в оточенні особистості.