14.9.1. Визначення та розміщення на будівельному генеральному плані зон впливу кранів

Згідно із СНиП Ш-4-80 „Техника безопасности в строитель­стве" та ДБН А. 3.1-5-96 „Организация строительного произ­водства" організація будівельного майданчика, ділянок робіт і робочих місць повинна забезпечувати безпеку праці працюючих на всіх етапах виконання робіт.

Небезпечні для людей зони - це частина простору, в межах якого постійно впливають чи можуть впливати небезпечні вироб­ничі чинники. Вони встановлюються при організації будівельних майданчиків, розміщення ділянок робіт, робочих місць, проїздів будівельних машин і транспортних засобів, а також проходів для людей. Небезпечною зоною слід вважати територію будівельного майданчика, а також зони по периметру будівлі, що споруджує­ться; дії вантажопідйомних і землерийних машин; складування матеріалів і конструкцій, у межах яких можливе обвалення укосів ґрунту; ділянок транспортних шляхів з інтенсивним рухом; охо­ронні зони ЛЕП.

До зон постійних небезпечних виробничих чинників належать зони, які знаходяться поблизу: від неізольованих струмопровідних частин електроустановок, від неогороджених перепадів по висоті на 1,3 м і більше, а також місця, де зберігаються шкідливі речо­вини в концентраціях вище за гранично допустимі чи місця, де впливає шум, рівень якого вище за гранично допустимий.

Дані зони повинні бути показані на будгенпланах проектів виконання робіт (ПВР).

До зон потенційно небезпечних чинників належать: ділянки територій поблизу будівлі (споруди), що будується і поверхи (яруси) будівель і споруд в одній захватці, над якими виконують монтаж (демонтаж) конструкцій чи обладнання; зони переміщення машин, обладнання чи їх частин, робочих органів; місця, над якими про­ходить переміщення вантажів вантажопідйомними машинами (на­приклад, кранами).

Виконання будівельно-монтажних робіт (БМР) у цих зонах допускається відповідно до ПВР, які мають конкретні рішення по захисту працюючих.

Експлуатація будівель і споруд та їх окремих частин, які знахо­дяться поблизу будівель, що будуються і реконструюються, допус­кається за таких умов: якщо перекриття верхнього поверху буді­вель, що експлуатуються не знаходяться в небезпечній зоні поблизу будівлі, що будується (реконструкЗсться), де можливе падіння предметів чи переміщення вантажів вантажопідйомними машинами (небезпечна зона визначається залежно від висоти можливого падіння предмета до перекриття верхнього поверху будівлі, що експлуатується). При цьому віконні та дверні прорізи будівлі, що експлуатується, чи її окремих частин, які попадають в зону можливого падіння предметів, повинні бути закриті захис­ною огорожею, а входи і виходи будівлі, що експлуатується, повинні бути влаштовані за межами небезпечної зони.

Тимчасовими вважаються небезпечні зони, які виникають на період тривалістю до однієї робочої зміни.

Постійні і тимчасові небезпечні зони повинні бути позначені інвентарною огорожею, виконаною згідно із вимогами ГОСТ 23407-78 "Ограждения инвентарных строительных площадок и участков производства строительно-монтажных работ. Технические условия" та ГОСТ 12.4.059-89 "ССБТ. Строительство. Ограждения предохранительные инвентарные. Общие технические условия".

Огорожа по функціональному призначенню згідно із ГОСТ 23407-78 поділяється на такі види:

• захисно-охоронні - запобігають доступу сторонніх осіб на територію будівельних майданчиків і забезпечують охорону матері­альних цінностей;

• захисні - запобігають доступу сторонніх осіб на територію будівельних майданчиків і ділянок із небезпечними і шкідливими виробничими чинниками;

• сигнальні - попереджують про кордони територій і ділянок виконання робіт із небезпечними і шкідливими виробничими чинни­ками (тимчасові небезпечні зони).

За конструктивним рішенням огорожа має бути панельною, панельно-стійковою і стійковою, а також суцільною чи розрідже­ною (відстань у просвіті між деталями заповнення полотна пане­лей у межах 80-100 мм). Але слід пам'ятати, що це не стосується захисно-охоронної огорожі, які виконуються тільки суцільними. Крім того, огорожа може виконуватись із добірними елементами (козирком, тротуаром, поручнями, підкосами) та без них.

Однією із технічних вимог, які висувають до конструкцій ого­рожі, є необхідність їх виконання збірно-розбірними з уніфікова­ними елементами, з'єднаннями і деталями кріплень.

Висота захисно-охоронної огорожі (з козирком і без нього) територій будівельних майданчиків повинна бути 2,0 м; захисної (без козирка) - 1,6 м; захисної з козирком - 2,0 м; захисної огоро­жі ділянок виконання робіт - 1,2 м; висота стійок сигнальної огорожі - 0,8 м.

Панелі огорожі повинні мати прямокутну форму. їх довжина уні­фікована і становить ІД; 1,6; 2,0 м. Відстані між стійками сигналь­ної огорожі не повинна перевищувати 6,0 м.

ГОСТ 12.4.059-89 встановлює вимоги до запобіжної огорожі, яка призначена для запобігання падінню людей із висоти при вико­нанні різних видів будівельних робіт.

За функціональним призначенням огорожі поділяються на захисні, страхувальні, сигнальні; за місцем встановлення щодо межі робочого місця поблизу перепаду по висоті - на внутрішні і зов­нішні; за способами кріплення огорожі до елементів будівлі - на опорні і навісні.

Захисні огорожі розраховуються на міцність і стійкість до почергового впливу як горизонтального, так і вертикального рівно­мірно розподіленого навантаження 400 Н/м (40 кгс/м), прикладе­них до поручня. У місцях для перебування не більше 2 осіб допус­кається приймати як нормативне зосереджене навантаження 400 Н (40 кгс), почергово прикладене як горизонтальною так і верти­кально в будь-якому місці по довжині поручня.

Страхувальні огорожі розраховуються на міцність і стійкість до дії горизонтально зосередженого навантаження не менше 700 Н (70 кгс), прикладеного в будь-якій точці огорожі (по висоті) у середині прольоту, а страхувальні зовнішні, крім того, розрахо­вуються на міцність до дії вантажу, масою 100 кг, який падає з висоти 1,0 м від рівня робочого місця в середині прольоту.

Як для захисної, так і для страхувальної огорожі її висота має бути не менше 1,1 м, сигнальна - від 0,8 до 1,1 м включно. При цьому під терміном "висота огорожі" слід розуміти відстань від рівня робочого місця до найнижньої точки верхнього горизонталь­ного елемента.

Довжина однієї секції захисної чи страхувальної огорожі не повинна перевищувати 6,0 м, а сигнальної - 12,0 м.

Захисні внутрішні огорожі встановлюються без обмеження вказаних відстаней.

В останні роки на будівництві застосовуються сітчасті огорожі, що виготовляються із синтетичних сіткополотен. До синтетичних сіткоматеріалів висуваються додаткові вимоги: сіткополотна збері­гають в місцях, що виключають їх забруднення, вплив високої температури, попадання на них прямих сонячних променів. Роботи з відкритим вогнем мають проводитись на відстані від них не менше ніж 1,5 м.

Експлуатація огорожі із синтетичними матеріалами допускається при температурі навколишнього середовища від - 40 до + 40° С.

Сигнальні огорожі виконуються у вигляді каната, не розрахо­ваного на навантаження, на якому розміщуються знаки безпеки з кроком до 6,0 м.

Поверхні елементів заповнення захисної і страхувальної огорожі фарбуються жовтою сигнальною фарбою. Фарбування огорожі виконується згідно із ГОСТ 12.4.026-76 "Цвета сигнальные и знаки безопасности". Сигнальні огорожі тимчасових небезпечних зон мають складатися із одного горизонтального елемента (каната, мотуз­ки, дерев'яного бруска), закріпленого на стійках із максимальним кроком 6,0 м.

Небезпечні зони на будівництві можуть бути як стабільними, так і рухомими залежно від машин і механізмів, що застосовую­ться, і видів робіт, що виконуються.

Стабільні зони повинні мати огорожу висотою 1,0 м, рухомі -переставні огорожі чи охоронятись сигнальником у період вико­нання робіт.

Інвентарні огорожі будівельних майданчиків ділянок виконан­ня БМР мають позначатись знаками безпеки і надписами згідно із ГОСТ 12.4.026-76. Відстань між знаками не повинна перевищу­вати 30 м.

Під час виконання БМР у вказаних небезпечних зонах слід здійснювати організаційно-технічні заходи, що забезпечують без­пеку працюючих.

Кордони небезпечних зон, у межах яких можливе виникнення небезпеки у зв'язку із падінням предметів з висоти згідно із СНиП ПІ-4-80*, наведені у таблиці 14.15.

Знаходження в небезпечних зонах людей, які не беруть участі у виконанні будівельних робіт, не допускається.

Таблиця 14.15. Визначення кордонів небезпечної зони в залежності від висоти падіння предмета (конструкції), м

Висота можливого падіння предметів, м	Кордони небезпечних зон, м
	У місцях, над якими відбуваються переміщення вантажів кранами (від горизонтальної проекції траєкторії переміщення максимальних габаритів вантажу у разі його падіння)	Поблизу будівлі чи споруди, що будуються (від її зовнішнього периметра)
До Ю Більше 10 до 20 Більше 20 до 70 Більше 70 до 120 Більше 120 до 200 Більше 200 до 300 Більше 300 до 450	Більше 2 до 4 Більше 4 до 7 Більше 7 до 10 Більше 10 до 15 Більше 15 до 20 Більше 20 до 25 Більше 25 до 30	Більше 1,5 до 3,5 Більше 3,5 до 5 Більше 5 до 7 Більше 7 до 10 Більше 10 до 15 Більше 15 до 20 Більше 20 до 25

Кордони небезпечних зон, у межах яких можливе ураження електричним струмом визначаються згідно СНиП ПІ-4-80* і приве­дені в таблиці 14.16.

Площа, що визначена цими кордонами, називається охоронною зоною.

Встановлення і робота стрілових кранів на відстані ближче 30 м від крайнього дроту лінії електропередачі чи повітряної електро­мережі напругою понад 36 В може проводитись тільки за наря-дом-допуском, який визначає безпечні умови такої роботи.

Перед початком роботи будівельних машин (стрілових вантажо­підйомних кранів, екскаваторів тощо) в охоронній зоні повітряної лінії електропередачі (ЛЕП) має забезпечуватись, згідно із ГОСТ 12.3.032-84*, зняття напруги з повітряної ЛЕП.

Охоронною зоною вздовж повітряних ЛЕП (ГОСТ 12.1.013-78, Додаток 5) є ділянка землі і простору, яка знаходиться між верти­кальними площинами, що проходять через паралельні прямі, котрі віддалені від крайніх дротів (при їх не відключенні) на деяку від­стань, залежно від напруги, що проходить по ЛЕП (рис. 14.7, таб­лиця 14.16).

1
\	ill	ill	\		7

_<—<—І-—,тжжш.Рис. 14.7. Схема визначення розміру охоронних зон

Примітка: Ь - відстань від осі опори ЛЕП до осі крайнього проводу, Ь\ - відстань від осі крайнього дроту до кордону охоронної зони

#

БМР в охоронній зоні діючої повітряної ЛЕП слід виконувати під безпосереднім керівництвом інженерно-технічного працівника, який відповідає за безпеку виконання робіт, за наявності письмо­вого дозволу організації - власника лінії і наряду-допуску, що визначає безпечні умови робіт і який видається відповідно до СНиП ІП-4-80*, додаток 4.

У разі обґрунтованої неможливості зняття напруги з повітря­ної ЛЕП роботу будівельних машин в охоронній зоні ЛЕП дозво­ляється проводити із дотриманням вказаних правил виконання БМР і наступних положень.

Охоронна зона прокладених у грунті електрокабелів - поверх- ня ґрунту, обмежена двома паралельними прямими, розташова- ними по обидва боки від крайніх кабелів на відстані 1,0 м. Якщо кабель прокладено під тротуаром, габарити охоронної зони будуть обмежені 0,6 м у бік будівель і споруд і 1,0 м - у бік проїзної части- ни вулиці (дороги). *

Відстань від підйомної частини чи частини, що висувається, будівельної машини у будь-якому її стані до вертикальної площини, яка утворюється проекцією на землю найнижчого дроту і знаходи­ться під напругою повітряної ЛЕП, визначається за табл. 14.16.

Машиніст вантажопідйомної машини повинен мати кваліфіка­ційну групу по техніці безпеки не нижче за другу.

Корпуси вантажопідйомних машин, за винятком машин на гусеничному ходу, повинні бути заземлені переносним заземлю­ванням.

Значення гранично-допустимих концентрацій деяких шкідливих речо-вин у повітрі робочої зони встановлені СНиП ІП-4-80*, дод. 9. Перевищення їх створює небезпеку для людини і визначає кордо-ни небезпечної зони.

Поблизу рухомих частин і робочих органів машин кордони небезпечних зон визначаються відстанню до 5,0 м, якщо інші під­вищені вимоги відсутні в паспорті машини чи інструкції заводу-виготовлювача.

Для запобігання доступу сторонніх осіб будівельний майдан­чик у населених пунктах чи на території діючих підприємств повинен мати огорожу, конструкція якої повинна задовольняти вимогам ГОСТ 23407-78. Огорожі, які примикають до місць масо-^вого проходу людей, обладнуються суцільним захисним козирком.

Біля в'їзду на будівельний майданчик встановлюється схема руху транспортних засобів, а на узбіччі доріг і проїздів - добре видимі дорожні знаки.

Швидкість руху автотранспорту поблизу місць виконання робіт не повинна перевищувати 10 км/год. на прямих ділянках і 5 км/год. -на поворотах.

У місцях перетину на будівельному майданчику автомобільних доріг з рейковими коліями влаштовують суцільні настили (переїзди) з контррейками укладеними у рівень із головками рейок.

Переїзди обладнують світловою сигналізацією і шлагбаумами.

Входи у будівлі (споруди), що будуються, обладнують, як правило, зі сторони, протилежній розміщенню баштових кранів; в окремих випадках - з їх торців. Входи захищають зверху суцільним навісом шириною не менше ширини входу з вильотом на відстань не менше 2,0 м від стіни будівлі. Кут, що утворюється між наві­сом і вище розташованою стіною над входом, повинен бути в межах 70-75°.

Ширина проходів до робочих місць і на робочих місцях має бути не менше 0,6 м, а висота в просвіті - не менше 1,8 м.

Для підйому і спуску робітників на робочі місця, розташовані на висоті (глибині) 25 м і більше слід застосовувати пасажирські чи вантажопасажирські підйомники (ліфти).

Драбини чи скоби, що використовуються для підйому чи спуску робітників на робочі місця, розташовані на висоті (глибині) більше 5,0 м, повинні бути обладнанні пристроями для закріплення запобіжного поясу (канат із вловлювачами тощо).

Переносні драбини перед експлуатацією випробовують статич­ним навантаженням 120 кгс, прикладеним до сходинки, розташова­ної посередині прольоту драбини, яка знаходиться в експлуата­ційному стані. Дерев'яні драбини випробовують кожні півроку, металеві - один раз на рік.

Між штабелями (стелажами) на складах передбачають прохо­ди шириною не менше 1,0 м і проїзди, ширина яких визначається габаритами транспортних засобів і навантажувально-розванта­жувальних механізмів, що обслуговують склад.

Переміщення, встановлення і робота машин поблизу виїмок (котлованів, траншей, канав тощо) із незакріпленими укосами дозво­ляється тільки за межами призми обвалення ґрунту на відстані, встановленої проектом виконання робіт (ПВР). У разі відсутності відповідних вказівок у ПВР допустима відстань по горизонталі від основи укосу виїмки до найближчих опор машин (рис. 14.8 і 14.9) слід приймати за табл. 14.18.

Таблиця 14.18. Відстань по горизонталі від основи укосу виїмки до найближчої опори машини

Глибина виїмки, м	Відстань по горизонталі від основи укосу виїмки до найближчої опори машини, м (/) у грунті
	піщаному	супіщаному	суглин­ковому	глинис­тому	лісовому сухому
1	1,5	1,25	1	1	1
2	3	2,4	2	1,5	2
3	4	3,6	3,25	1,75	2,5
4	5	4,4	4	3	3
5	6	5,3	4,75	'3,5	3,5

При глибині виїмки більше 5 м у складних гідрогеологічних умовах вирішення питання про встановлення машини повинно мати інженерне обґрунтування, яке спирається на визначення поверхні ковзання і призми обвалення в конкретних умовах (вони визна­чаються за методикою рівностійкого укосу).

При глибині виїмки до 5,0 м мінімальна допустима відстань від верхньої будови колії, опори крана, гусениці, колеса до основи незакріпленого укосу може бути визначена за наближеною формулою:

/ = 1,2ай + 1, (14.21)

де а - коефіцієнт закладання укосу, приймається за даними табл. 4 СНиП ІП-4-80*; А - глибина виїмки, м.

Якщо розглядаються результати визначення відстані від верхньої будови колії до основи укосу виїмки за табл. 14.17 і наближеній формулі, то приймається більше значення. Під час вирішення зав­дання розміщення найближчих до виїмки опор вантажопідйом­них чи інших машин намагаються знайти таке положення опор, яке було б поза зоною обвалення, що визначається кутом внутрішнього ^тертя (див. рис. 14.9). Тому у табл. 14.18 дана відстань по горизонталі

від основи укосу виїмки (а не від верхньої бровки укосу, поло­ження якої визначається кутом укосу, до найближчої опори машини).

При улаштуванні рейкового шляху баштового крана поблизу виїмки з незакріпленими укосами відстань від основи укосу до баластної призми підкранового шляху може бути визначена із спів­відношення:

а) / = 1,5/г + 0,4 (м) - для пісчаних і супісчаних ґрунтів;

б) / = /і + 0,4 (м) - для суглинистих та глинистих ґрунтів.