Водно-екологічне право

Спеціалісти

лекції

Лекція 1. Екологічна політика держави та її нормативно-правове забезпечення

1.1. Поняття екологічної політики, її складові

1.2. Екологічне законодавство в Україні

1.3. Природоресурсне законодавче регулювання

1.4. Природоохоронне законодавче регулювання

1.5. Екологічна інтеграція України до Європейського Союзу

Лекція 2. Основні функції управління в галузі охорони НПС

2.1. Функції управління

2.2. Планування в галузі охорони НПС

2.3. Екологічний моніторинг

2.4. Екологічна експертиза

2.5. Екологічні стандартизація і нормування

Лекція 3. Державне та громадське управління в галузі охороні в галузі НПС

3.1. Органи державного управління загальної компетенції

3.2. Органи державного управління спеціальної компетенції

3.3. Громадське управління в галузі охорони НПС

Лекція 4. Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

4.1. Екологічне правопорушення як підстава юридичної відповідальності

4.2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

4.3. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

4.4. Цивільна відповідальність за заподіяну шкоду НПС

Лекція 5. Право водокористування та його види

5.1. Води як об'єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони

5.2. Право водокористування та його види

5.3. Загальне та спеціальне водокористування

5.4. Особливості спеціального водокористування для деяких потреб

Лекція 6. Правовий режим використання, відтворення та охорони вод в Україні

6.1. Особливості управління і контролю в галузі використання, відтворення і охорони вод

6.2. Правова охорона вод

6.3. Відповідальність за порушення водного законодавства

Лекція 7. Екологічне інспектування за раціональним використанням та охороною водних ресурсів

7.1. Поняття екологічного інспектування

7.2. Стан водних ресурсів

7.3. Екологічний контроль за станом водних ресурсів

7.4. Порядок здійснення перевірок суб'єктів, що використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність у межах водоохоронних зон

Лекція 1.

Екологічна політика держави та її нормативно-правове забезпечення

1.1. Поняття екологічної політики, її складові.

1.2. Екологічне законодавство в Україні.

1.3. Природоресурсне законодавче регулювання.

1.4. Природоохоронне законодавче регулювання.

1.5. Екологічна інтеграція України до Європейського Союзу

1.1. Розвиток виробництва і зростання масштабів господарської діяльності, в ході яких людина використовує дедалі більшу кількість природних ресурсів, зумовлюють посилення антропогенного тиску на довкілля. Ці проблеми вимагають від держави ефективно діючого механізму у сфері природокористування й охорони довкілля.

Основним завданням, що стоїть перед Україною, є розробка і подальше ефективне виконання екологічної політики, яка є системою принципів, підходів та заходів і визначає ставлення держави, а також суспільства до НПС.

Правильно розроблена і впроваджена екологічна політика призводить до істотного поліпшення ситуації, дає можливість зменшити негативний вплив на стан НПС.

Екологічна політика держави має такі базові складові: інституційні, правові та економічні.

Законодавче закріплення основних принципів, механізмів, гарантій, критеріїв охорони НПС, що закладені в Конституції є найважливішим інструментом збереження довкілля.

У правовому відношенні базовим документом екологічної політики в країні є "Основні напрями політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" (затверджено Постановою ВРУ від 5.03.1998 р.). Цим документом на державному рівні визначено довгострокову державну стратегію розв’язання екологічних проблем. Основні засади екологічної політики базуються на поєднанні розв’язання економічних та екологічних проблем в процесі реформ в країні.

Важливою складовою екологічної політики України є регіональна політика у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів, основними пріоритетами якої є:

• інтеграція екологічної складової в регіональні та місцеві плани соціально-економічного розвитку;

• формування механізму фінансової підтримки природоохоронної діяльності на регіональному рівні.

Основні механізми реалізації політики в галузі охорони довкілля та раціонального природокористування – екологічні програми. Природоохоронні програми спрямовані на поліпшення якості повітря, води, на розвиток заповідної справи, на створення єдиної екологічної мережі, запровадження і додержання принципів екологічно збалансованого розвитку.

В Україні розробляються регіональні плани. Метою цих програм передбачається розробка і реалізація заходів із забезпечення екологічної безпеки, стабілізації і поступового поліпшення стану довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, координація дій органів влади і господарських суб’єктів.

Одним із основних напрямів екологічної політики держави є впровадження інвестиційних проектів екологічного спрямування та збільшення площ територій природно-заповідного фонду.

1.2. Екологічне законодавство України формується за необхідності забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни, що має супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства і кожної людини.

Екологічне законодавство України базується на гуманістичних і демократичних ідеалах, принципах міжнародного права. Крім того, сучасний стан характеризується різким погіршенням екологічної ситуації. Тому більшість норм екологічного законодавства спрямована на попередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного техногенного впливу.

Система екологічного законодавства включає 2 основних блоки законодавчого регулювання.

Конституційне регулювання екологічних правовідносин.

Конституція України закріплює екологічні права і свободи людини як найвищу соціальну цінність, закріплює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно правових структур державної влади.

Конституція України від 28.06.1996р. із наступними змінами проголошує право власності на природні ресурси українського народу, який має право володіння, користування і розпорядження природними багатствами країни (ст. 13 КУ).

У ст. 16 КУ визначає обов’язком держави збереження генофонду Українського народу, забезпечення екологічної безпеки для людини і всього тваринного світу, подолання особливо тяжких для України наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ст. 50 КУ гарантує кожному громадянину право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Ст. 66 КУ закріплює обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Еколого-правове регулювання екологічних правовідносин.

Цей блок законодавчого регулювання може бути представлений у вигляді:

• природноресурсового (по використанню природних ресурсів);

• природоохоронного (по охороні навколишнього середовища).

Основу екологічного законодавства України становить Закон України “Про охорону НПС” (25.06.1991р.). Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони НПС в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Законом закріплюється право власності на природні ресурси, об’єкти правової охорони НПС, екологічні права і обов’язки громадян України, повноваження рад та органів управління у галузі охорони НПС, ведення спостереження, прогнозування, обліку та інформування, проведення екологічної експертизи, стандартизації і нормування, здійснення контролю і нагляду в галузі охорони НПС, порядок використання природних ресурсів, економічні заходи забезпечення охорони НПС, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, зазначаються природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, зони надзвичайних екологічних ситуацій, вирішення спорів у галузі охорони НПС, відповідальність за порушення законодавства про охорону НПС.

1.3. Виконання положень Закону України “Про охорону НПС” враховано при прийняті актів природоресурсного законодавства: Земельний кодекс України (25.10.2001), Водний кодекс України (6.06.1995р.), Лісовий кодекс України (21.01.1994р.), Кодекс України про надра (27.07.1994р.), Закон України “Про тваринний світ” (13.12.2001р.), Закон України “Про рослинний світ” (9.04.1999р.), Закон України “Про охорону атмосферного повітря” (16.10.1992р.) тощо.

Земельний кодекс України своїм завданням має регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення НПС, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Земельний кодекс передбачає контроль за використанням і охороною земель та їхній моніторинг, призначення державного земельного кадастру та землеустрою, порядок вирішення земельних спорів, відповідальність за порушення земельного законодавства.

Водний кодекс України. Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод, ліквідації наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водний кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, водокористування, права і обов’язки водокористувачів, охорону вод та порядок вирішення спорів з питань використання, відтворення й охорони вод.

Завданням Лісового кодексу України є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їхніх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі раціонального використання.

Лісовий кодекс визначає функції і значення лісів України, право власності, користування земельними ділянками лісового фонду, права та обов’язки лісокористувачів, захист прав лісокористувачів.

Лісовий кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони лісів та відтворення лісових ресурсів, порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру, порядок вирішення спорів, відповідальність за порушення лісового законодавства.

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та НПС, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Кодекс про надра визначає право власності на надра, види корисних копалин, порядок надання надр у користування, права та обов’язки користувачів надр, проведення робіт по геологічному вивченню надр, що здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення і оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їх формування і розміщення, з’ясування гірничотехнічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Закон України “Про рослинний світ” регулює відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення.

Завданням законодавства України про рослинний світ є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання і відтворення дикорослих й ін. рослин несільськогосподарського призначення, мохоподібних, водоростей, лишайників, грибів, їх угруповання і місцезростання.

Закон визначає основні вимоги до охорони, використання та відтворення рослинного світу, порядок ведення державного обліку і кадастру рослинного світу, відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ.

Законом України “Про тваринний світ” регулюються відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, які перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Завданням законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об’єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища перебування диких тварин, забезпечення умов постійного існування всього видового і популяційного різноманіття тварин у стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах.

Закон визначає право власності на об’єкти тваринного світу, права та обов’язки громадян, охорону тваринного світу, ведення моніторингу тваринного світу, державного обліку та державного кадастру,здійснення контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, відповідальність за порушення законодавства України в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Закон України “Про охорону атмосферного повітря” спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Завданням законодавства є регулювання відносин з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

Законом закріплюється управління у галузі охорони атмосферного повітря, стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря, заходи щодо охорони атмосферного повітря, додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об’єктів, регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання атмосферного повітря, контроль у галузі охорони атмосферного повітря, державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря, правопорушення у галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них, міжнародне співробітництво в галузі охорони атмосферного повітря.

Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” (21.09.2000р.) затверджує дану Загальнодержавну програму, яка розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання,вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Закон визначає сучасний стан територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні, мету і завдання Програми, концептуальні положення формування національної екологічної мережі, формування національної екологічної мережі, механізм забезпечення реалізації Програми, етапи реалізації Програми, соціальні, економічні та екологічні результати реалізації Програми.

1.4. До природоохоронного законодавства належать також такі закони як:

“Про екологічну експертизу” (9.02.1995р.),

“Про відходи” (5.03.1998р.),

“Про поводження з радіоактивними відходами” (30.06.1995р.),

“Про об’єкти підвищеної небезпеки” (18.01.2001р.),

“Про природно-заповідний фонд України” (16.06.1992р.),

“Про курорти” (5.10.2000р.) тощо.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України “Про екологічну експертизу” завданням якого є регулювання суспільних відносин у галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони НПС, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Закон визначає об’єкти екологічної експертизи, суб’єкти екологічної експертизи,форми здійснення екологічної експертизи, державне регулювання та управління в галузі екологічної експертизи, статус експерта екологічної експертизи (права і обов’язки),права та обов’язки замовників екологічної експертизи, порядок проведення екологічної експертизи, фінансування екологічної експертизи, відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу, міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи.

Законом України “Про відходи” регулюються відносини, пов’язані з утворенням, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів,що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, ввозяться на територію України чи вивозяться з неї.

Закон визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їхнім збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на НПС та здоров’я людини на території України.

Законом закріплюються порядок проведення стандартизації та нормування у сфері поводження з відходами, відносини права власності на відходи, суб’єкти права власності на відходи, суб’єкти у сфері поводження з відходами, компетенція органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами, державний облік і паспортизація відходів, моніторинг та інформування у сфері поводження з відходами, заходи щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів, забезпечення їхньої утилізації, правопорушення та відповідальність, а також міжнародне співробітництво у сфері поводження з відходами.

Закон України “Про природно-заповідний фонд України” із відповідними змінами визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів.

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Цим законом закріплюється класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України, форми власності на території та об’єкти ПЗФ, правові засади функціонування територій та об’єктів ПЗФ,види використання територій та об’єктів ПЗФ, права громадян з питань охорони та використання територій та об’єктів ПЗФ,управління в галузі організації, охорони та використання ПЗФ,режим територій та об’єктів ПЗФ, охоронні зони територій та об’єктів ПЗФ, науково-дослідні роботи на територіях та об’єктах ПЗФ, економічні засоби забезпечення організації і функціонування ПЗФ, порядок створення і оголошення територій та об’єктів ПЗФ, ведення державного кадастру територій та об’єктів ПЗФ, охорона територій та об’єктів ПЗФ охорони територій та об’єктів ПЗФ, контроль за дотриманням їх режиму, відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд, міжнародне співробітництво в галузі охорони і використання територій та об’єктів ПЗФ.

1.5. Екологічне законодавство України продовжує розвиватися в напрямі вдосконалення та відповідності міжнародним нормам правових держав світу.

З метою інтеграції України до Європейського Союзу розробляється і впроваджується деталізована програма наближення природоохоронного законодавства до законодавства ЄС.

Інтеграція України до Європейського Союзу має здійснюватися шляхом створення правової, нормативно-методичної та організаційної бази, гармонізованої з європейською, яка має відповідати вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки.

В Україні здійснюються конкретні заходи щодо гармонізації природоохоронного законодавства, а саме:

- розроблено проекти нових законодавчих актів: Закон України “Про екологічне страхування”, Закон України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку” тощо;

- прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля”;

- розроблено низку законодавчих і нормативних актів, необхідних для реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар;

- запроваджено ліцензування експорту й імпорту озоноруйнуючих речовин;

- відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими у цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи.

Екологічна інтеграція України до Європейського Союзу здійснюється шляхом системного вдосконалення і приведення у відповідність з європейською правовою, нормативно-методичною та інституціональною базою екологічного управління й екологічної безпеки, взаємодії з громадськими об’єднаннями. Для цього проводиться ідентифікування національної екологічної політики і приведення її у відповідність із загальноєвропейською екологічною політикою.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення екологічної політики.

2. Назвіть складові законодавчого регулювання.

3. Назвіть складові еколого-правового регулювання.

4. Назвіть кодекси та закони, які регулюють використання природних ресурсів.

5. Назвіть закони, які регулюють охорону НПС.

Лекція 2

основні функції управління в галузі охорони НПС

2.1. Функції управління

2.2. Планування в галузі охорони НПС

2.3. Екологічний моніторинг

2.4. Екологічна експертиза

2.5. Екологічні стандартизація і нормування

2.1. Управління в галузі охорони НПС – врегульований нормами екологічного права вид діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування й об'єднань громадян, спрямований на забезпечення суспільних відносин по використанню та охороні об'єктів екологічного права й дотримання державними органами, юридичними та фізичними особами й органами самоврядування встановлених еколого-правових норм.

Це управління здійснюється на засадах, передбачених Конституцією України, Законом України "Про охорону НПС", природоресурсними й іншими актами екологічного законодавства, а також законодавства, яким регулюється діяльність органів державного, самоврядного та громадського управління в цілому.

Відповідно до Закону України "Про охорону НПС" метою управління у даній галузі є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони НПС (ст. 16).

Органами управління в галузі охорони НПС є: КМУ, центральні органи виконавчої влади та територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, органи виконавчої влади сільських, селищних і міських рад, громадські об'єднання й організації.

Діяльність органів управління в галузі охорони НПС базується на принципах:

• забезпечення законності при здійсненні управління у даній сфері;

• поєднання комплексного і диференційованого підходів в управлінні охороною НПС;

• поєднання державного управління в цій галузі із самоврядним і громадським;

• впровадження басейнового управління;

• програмно-цільове забезпечення розробки і реалізації заходів у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.

Функція управління в галузі охорони НПС – це визначений у законодавчих та інших нормативно-правових актах напрямок діяльності суб'єкта чи групи суб'єктів щодо організації охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, відтворення природних ресурсів.

До основних функцій управління в галузі охорони НПС відносяться:

- планування у галузі охорони НПС;

- екологічний моніторинг;

- державний облік у галузі охорони НПС;

- екологічне нормування, лімітування, ліцензування;

- екологічна експертиза;

- екологічний аудит;

- контроль у галузі охорони НПС.

2.2. Планування заходів щодо охорони довкілля та використання природних ресурсів здійснюється у складі програм, прогнозів соціально-економічного розвитку та на основі екологічних програм, що розробляються на загальнодержавному, міжрегіональному та місцевому рівнях.

Загальнодержавними екологічними програмами визначається єдина політика у галузі охорони довкілля, передбачаються заходи щодо стабілізації та поліпшення стану довкілля в Україні чи окремих його складових.

Приклади таких програм:

• Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. (затверджена Законом України від 21.09.2000 р.);

• Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами (від 14.09.00 р.);

• Загальнодержавна програма розвитку водного господарства (від 17.01.02 р.);

• Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (від 22.03.2001 р.).

Міжрегіональні екологічні програми визначають заходи щодо вирішення екологічних проблем, спільних для двох і більше областей України.

Місцеві програми (обласні, районні, міські, сільські) розробляються із врахуванням заходів, що передбачені загальнодержавними та міжрегіональними екологічними програмами, та природних особливостей і рівня техногенного навантаження на довкілля у відповідних місцевостях.

В екологічних програмах із врахування вимог екологічного законодавства та міжнародних договорів у галузі охорони довкілля висвітлюються такі питання:

• необхідність і стисле обґрунтування доцільності розроблення програми;

• основна мета програми й термін її реалізації;

• характеристика сучасного стану проблеми, на розв'язання якої спрямована програма;

• основні (пріоритетні) напрями дій для досягнення кінцевої мети програми;

• етапи вирішення завдань програми й терміни їх виконання;

• комплекси заходів, що мають здійснюватися на кожному з етапів;

• орієнтовні розрахунки вартості реалізації програми та джерела її фінансування;

• очікувані результати реалізації заходів програми та їх відповідність головній меті;

• прогнозна характеристика стану НПС за етапами реалізації програми;

• механізм реалізації та фінансування програми і контролю за її виконанням.

Порядок розробки та затвердження програм у галузі охорони НПС регламентується Конституцією України (п. 6 ст. 85, п. З ст. 119, п. 5 ст. 138), Законом України "Про охорону НПС" (ст. 6), Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (п."а" абз. 3 ст. 33), Законом України "Про державні цільові програми від 18.03.2004 р. та іншими нормативно-правовими актами.

2.3. Екологічний моніторинг (моніторинг довкілля) – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини та суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля та запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Моніторинг довкілля здійснюється Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров'я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держкомприродресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами й організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу, розгляду поточних питань, пов'язаних з проведенням моніторингу довкілля, здійснює міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямами, склад і положення про яку затверджуються КМУ.

Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:

• довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

• аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

• інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

• інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни та міжнародних організацій.

Порядок здійснення екологічного моніторингу (моніторингу довкілля) визначається Законом України "Про охорону НПС" (ст. 22), Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою КМУ від 30.03.1998 р. № 391 (з наступними змінами).

Облік кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, а також обсягів викидів (скидів) забруднюючих речовин, виконання завдань по охороні НПС здійснюється шляхом ведення кадастрів природних ресурсів та по лінії державної статистики.

Порядок ведення кадастрів природних ресурсів визначається КМУ (ст. 23 Закону України "Про охорону НПС").

Згідно Положення про регіональні кадастри природних ресурсів (постанова КМУ від 28.12.2001 р. № 1781) регіональні кадастри ведуться за окремими видами природних ресурсів: земельні ресурси; водні ресурси; природні рослинні ресурси; ресурси тваринного світу; природні лікувальні ресурси; мінерально-сировинні ресурси, корисні копалини родовищ і техногенних родовищ.

Система обліку в галузі охорони НПС включає й систему державної звітності, що здійснюється підприємствами, установами й організаціями, діяльність яких пов'язана з природокористуванням і впливом на довкілля. Відповідну інформацію вони мають надавати за встановленими формами статистичної звітності органам, що ведуть державний облік у порядку, що встановлюється КМУ (див. Постанови КМУ № 31655 від 13.12.2001 р. "Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі атмосферного повітря", № 2034 від 01.11.1999 р. "Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів", № 1525 від 18.12.1996 р. "Про затвердження Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів" тощо).

2.4. Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан НПС, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону НПС, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст. 1 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 р.).

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про охорону НПС" в Україні здійснюються державна, громадська й інші види екологічної експертизи.

Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан НПС.

Порядок проведення екологічної експертизи визначається Законом України "Про екологічну експертизу" й іншими нормативно-правовими актами.

Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони НПС та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування.

Завданнями державної екологічної експертизи є:

а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або посередньо негативно вплинути на стан НПС;

б) встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону НПС;

в) оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони НПС та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони НПС разом зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Для участі в проведенні державної екологічної експертизи можуть залучатися відповідні органи державного управління України, представники науково-дослідних, проектно-конструк-орських, інших установ та організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони НПС є обов'язковим для виконання.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані в реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

Екологічний аудит - це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання й об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління НПС та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону НПС й іншим критеріям екологічного аудиту.

Об'єктами екологічного аудиту є: підприємства, установи й організації, їх філії та представництва чи об'єднання, окремі виробництва, інші господарські об'єкти; системи управління НПС; інші об'єкти, передбачені законом.

Екологічний аудит проводиться в процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також; для потреб екологічного страхування тощо.

Екологічний контроль. Під ним розуміється перевірка додержання господарюючими й іншими суб'єктами вимог екологічного законодавства.

Екологічний контроль у тій чи іншій формі здійснюють практично всі органи держави (ВРУ, Президент України, КМУ, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування), що приймають рішення з питань охорони довкілля, екологічної безпеки, використання природних ресурсів (контроль за виконанням цих рішень).

Серед цих органів є такі, що спеціально уповноважені виконувати функції державного екологічного контролю (див. лекцію 3).

2.5. Екологічне нормування та лімітування здійснюється з метою регулювання допустимих обсягів впливів виробничої та іншої господарської діяльності на стан довкілля, окремих природних ресурсів.

Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в НПС забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у НПС та рівні шкідливих фізичних і біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на НПС.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони НПС й іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України (ст. 33 Закону України "Про охорону НПС).

Екологічне лімітування здійснюється шляхом встановлення лімітів використання природних ресурсів – граничних обсягів, у межах яких дозволяється спеціальне використання лісових ресурсів, корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, поверхневих і підземних вод мисливських та немисливських видів тварин, рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Ліміти використання природних ресурсів установлюються з метою забезпечення раціонального, економного використання природних ресурсів, збереження просторової та видової різноманітності, цілісності природних об'єктів і комплексів.

На основі цих лімітів видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів. Порядок установлення лімітів використання природних ресурсів визначено Законом України "Про охорону НПС" (ст. 43), Положенням про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення" (затв. постановою КМУ від 10.08.1992 р.) та деякими іншими актами.

Екологічне ліцензування здійснюється шляхом надання дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів, здійснення діяльності, пов'язаної з негативним впливом на довкілля.

Так, законодавство вимагає отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівні впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря (ст. 11, 13 Закону України "Про атмосферне повітря"). Передбачено, зокрема, що дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: неперевищення впродовж терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; не перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.

Обов'язковим є отримання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення й утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Згідно з постановою КМУ № 440 від 20.06.1999 р. (з наступними змінами) дозвіл видається Мінприроди за погодженням з МОЗ, Держнагляд-охоронпраці, Мінтрансом, МВС відповідно до Переліку отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних аґентів, виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення й утилізація яких здійснюються за наявності дозволу, що додається до зазначеної постанови Кабінету Міністру України).

Спеціальний дозвіл (ліцензія) має бути отриманий в органах Мінприроди суб'єктами підприємницької діяльності на використання джерел іонізуючого випромінювання (ст. 23 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 р.).

Законодавством передбачено й інші випадки отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів (Розділ "Право власності на природні ресурси і право природокористування").

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення функції управління в галузі охорони НПС.

2. Назвіть основні функції управління в галузі охорони НПС.

3. Де впроваджується планування заходів щодо охорони довкілля та використання природних ресурсів?

4. Дайте визначення екологічному моніторингу.

5. Які державні органи здійснюють моніторинг довкілля?

6. За якими природними ресурсами ведуться регіональні кадастри?

7. Дайте визначення екологічній експертизі. Назвіть види екологічної експертизи.

8. Назвіть завдання державної екологічної експертизи.

9. Дайте визначення екологічному аудиту.

10. Дайте визначення екологічному контролю.

11. Дайте визначення екологічному нормуванню.

12. Дайте визначення екологічному ліцензуванню.

Лекція 3

ДержавнЕ та громадське управління в галузі охорони НПС