8. Професійний відбір.

Професі́йний відбі́р — процедура вірогідної оцінки професійної придатності людини, вивчення її можливостей до оволодіння певною спеціальністю, досягнення необхідного рівня майстерності та ефективного виконання професійних обов'язків.

У професійному відборі виділяють такі складники: медичний, фізіологічний, психологічний та, в деяких випадках, педагогічний. 3а змістом та критеріями професійний відбір є соціально-економічним заходом, а за методами — медико-біологічним та психологічним.

Основні етапи психологічного професійного відбору:

• пошук та первинна обробка діагностичної інформації;

• прогнозування здатності людини до певного виду професійної діяльності та оцінка наявного рівня професійної придатності;

• перевірка прогнозування на основі даних про фактичну ефективність професійної діяльності відібраних осіб.

Система психологічного професійного відбору має комплекс спеціальних діагностичних методик, технічних засобів та стандартизованих процедур. Використовуються прийоми узагальнення, інтерпретації отриманої діагностичної інформації та створення прогнозів успішної діяльності.

Умовами, що визначають практичне значення психологічного професійного відбору, є доведення його соціально-економічної доцільності, наявність аргументованої та апробованої системи відбору та досвідчених спеціалістів-діагностів.

{{1. ЗАКОН УКРАЇНИ Про реабілітацію інвалідів в Україні (ст.1) м. Київ, 6 жовтня 2005 року N 2961-IV 2. ПОСТАНОВА КМУ Про затвердження Концепції державної системи професійної орієнтації населення (Концепція, розд. Проблема, на розв'язання якої спрямована Концепція) від 17 вересня 2008 р. N 842 м.Київ}}

9. Основні принципи управління профорієнтацією: інтеграція профорієнтаційних впливів, конкретність, оптимальність і ефективність, комплексність, науковість, зворотний зв'язок, системність, ієрархічність. (1)

На сучасному етапі формування ринкових економічних відносин в Україні стає досить актуальною проблема управління таким соціальним процесом, як вибір особистістю трудового виду діяльності, вибір професії.

Під управлінням профорієнтацією розуміється ціленаправлена і чітко скоординована робота органів навчальних закладів, підприємств і громадськості, щодо свідомого вибору професії молоддю.

Головна особливість управління професійною орієнтацією полягає в тому, що вона пропонує двох учасників цього процесу – вихователя і вихованця, суб’єкта і об’єкта профорієнтації.

Вибір найбільш ефективних способів управління профорієнтації залежить від чинників, які характеризують відношення людини до праці:

- соціально-економічна структура суспільства;

- технологічні або функціональні особливості змісту того чи іншого виду праці (можливість особистості в розвитку здібностей до конкретного виду діяльності);

- психолого-педагогічний вплив на особистість, який передбачає формування в підлітків певних мотивів професійного самовизначення, інтересів, нахилів, здібностей інших характерних професійних якостей особистості.

Управління професійною орієнтацією молоді складається з:

- структурної системи філософських, економічних, соціально-політичних поглядів, які розкривають суть процесів суспільного розвитку;

- особисто-діяльного підходу до професійної орієнтації підлітків;

- змісту і функцій праці, її значення в формуванні всестороннього розвитку особистості;

- нормативно-правової бази професійної орієнтації та працевлаштування.

Управлінська діяльність складається з послідовного ряду дій і операцій, які змінюють одна одну – стадій, етапів, єдиного циклу управління. Існує структура управлінської діяльності, яка складається з таких стадій:

1. Вироблення і прийняття рішень. Включає в себе дію управлінської ланки з визначення мети, прогнозування і планування системи заходів, необхідних для подолання відхилення прогнозованих результатів від заданої мети.

2. Організація управління. На цій стадії управлінська діяльність спрямована на реалізацію програми управління, вироблення необхідних розпоряджень і команд, підбір і розстановку виконавців.

3. Контроль і корекція. Стадія управління, яка складається з дій по збору інформації про хід виконання рішень (зворотний зв’язок) і їх корекції, метою якої є формування нових більш досконалих програм.

Із характеристики вищезгаданих принципів управління профорієнтацією випливають такі завдання:

1. Усвідомлення і визначення цілей профорієнтації педагога. До того часу, поки педагоги не усвідомили основну мету і не визначили конкретні цілі управління профорієнтацією, неможливо приступати до визначення змісту, пошуку організаційних форм, методів і засобів педагогічної дії на особистість школяра для досягнення цієї мети.

2. Визначення змісту, організаційних форм, методів і засобів досягнення поставленої мети. Для досягнення однієї і тієї ж мети існує багато різних форм, методів і засобів. З цієї множини треба вибрати найбільш ефективні форми, методи і засоби, які приведуть до досягнення даної мети. Це дуже важливо, бо без цього не можна говорити про наукове управління профорієнтацією.

3. Оцінка ефективності управління, тобто визначення факту досягнення мети – завершального етапу управління.

4. Розробки підпроцесів управління, тобто планування, організації, регулювання, обліку і контролю профорієнтаційної роботи.

5. Інформаційне забезпечення органів управління.

6. Оптимізація системи і структури органів управління, координації їх діяльності для досягнення заданої мети.

7. Розробка відповідної програми, в які всі перераховані вище під процеси управління були б представлені в органічному зв’язку.

Управління професійно-орієнатаційною роботою підлітків в навчально-виховному процесі здійснюється з урахуванням наступних вимог до профорієнтації. Профорієнтаційна робота:

– не повинна порушувати послідовність навчально-виховного процесу, максимально поєднуватись з темами уроків;

– поглиблювати науковий потенціал, практичний зв’язок з життям навчального матеріалу;

9. Основні принципи управління профорієнтацією: інтеграція профорієнтаційних впливів, конкретність, оптимальність і ефективність, комплексність, науковість, зворотний зв'язок, системність, ієрархічність. (2)

– сприяти проблемному використанню методів навчання, створювати пошукові ситуації;

– включати інформацію про різні галузі економіки, культури, освіти, науки, різних професіях, необхідних для регіону та країни в цілому;

– враховувати вимоги професій до особистості, при цьому використовувати професіографічний матеріал, освітні кваліфікаційні характеристики;

– знання з профорієнтації повинні поєднуватись з практичними уміннями під час гурткової роботи, в клубах за інтересами, тощо;

– профорієнтаційний матеріал повинен використовуватись з врахуванням міжпредметних зв’язків;

– широко висвітлювати об’єктивні шляхи розвитку науки, взаємозв’язок понять і явищ, наукових закономірностей, розвиток економіки, техніки та технологій;

– враховувати принципи наступності , поетапності, системності та цілеспрямованості, з врахуванням вікових особливостей підлітків.

Доцільно виділити наступні етапи складання плану:

Перший етап – збір інформації, яка необхідна для здійснення прогнозування та планування роботи (різні директивні документи, відомості про зміст і засоби профорієнтаційної роботи, формах і методах педагогічного впливу).

Другий етап – визначення мети і завдань, які необхідно вирішити в процесі профорієнтаційної роботи. При цьому здійснюється аналіз умов, які необхідні для їх здійснення.

Третій етап – конкретне визначення напряму та змісту профорієнтаційної роботи, термінів виконання та виконавців..

Контроль за станом профорієнтаційної роботи здійснюється з врахуванням наступних вимог:

- носити індивідуальний характер, забезпечувати збір інформації про розвиток професійного самовизначення кожного підлітка;

- проводитись систематично регулярно на всіх етапах процесу профорієнтації;

- бути різновидним за формою (письмовий, усний, вибірковий, фронтальний, індивідуальний);

- охоплювати всі напрями і етапи профорієнтаційної роботи;

- бути об’єктивним (виключати помилкові судження і висновки, які ґрунтуються на недостатньому вивченню підлітків або предвзятому відношенню до деяких з них);

- виходити із загальних принципів та єдиних вимог.

Основними напрямами роботи кабінету професійної орієнтації є:

- проведення профорієнтаційної роботи з учнями і їх батьками (інформування про різні сфери діяльності, вивчення інтересів, схильностей і здібностей учнів до певних видів діяльності; педагогічна профконсультація;

- методична робота з педагогами, громадськістю і батьками учнів.

До обладнання оформлення навчально-методичного кабінету пред'являються певні вимоги.

1. Наочно-інформаційний матеріал може знаходитися як в кабінеті, так вприлеглих до нього приміщеннях. У кабінеті повинні бути:

2. стелажі-вітрини для виставки кращих робіт підлітків виконаних в процесі трудового навчання в школі, секційної роботи, конкурсів, олімпіад;

3. шафи для зберігання наочних матеріалів-таблиць, альбомів, тематичних папок, плакатів, планшетів, рефератів, творів учнів про професії, листів випускників про свою роботу.

4. технічні засоби навчання і т. д.;

Щоб ближче познайомити школярів з підприємством, оформляються стенди, альбоми про підприємства. („Професії підприємства», «Наше підприємство», «Випускник школи — працівника підприємства» і т. д.) 3 метою ознайомлення учнів з новими професіями і змістом праці робітників і службовців проводяться зустрічі школярів з передовиками і новаторами виробництва, екскурсії. Під час організації кабінет проводить велику підготовчу роботу з виробничниками-екскурсоводами. Разом з ними складається план екскурсії, визначаються цехи, куди краще повести школярів, на які об'єкт потрібно звернути особливу увагу. Особливо тісний контакт з виробничниками необхідний працівникам шкільного кабінету профорієнтації в роботі по працевлаштуванню і профадаптації випускників школи.