3. Історія розвитку профорієнтації за кордоном. Профорієнтаційна робота на сучасному етапі.(1)

У розумінні сенсу праці склалися два полярних підходи:  Перший сходить до стародавніх римлян, греків, іудеїв. Він оформився в ранньохристиянських доктринах. Праця - покарання за первородний гріх. Ф. Аквінський стверджував, що своєю працею людина може забезпечити тільки своє біологічне існування і не здатний досягти високої мети.  Другий підхід узагальнили М. Лютер та Ж. Кальвін, котрі розглядали працю як спосіб досягнення фізичного і морального здоров'я. Пізніше в роботах М. Вебера праця виступає як засіб індивідуального успіху, джерело необмеженого самозадоволення і самовдосконалення.  Відомо, що в середині третього тисячоліття до нашої ери в Стародавньому Вавілоні проводилися випробування випускників шкіл, де готувалися писарі, а в Стародавньому Китаї вже існувала система перевірки здібностей осіб, що бажали зайняти посади урядових чиновників та ін  Основи професійної орієнтації у впорядкованій формі почали складатися із середини 19 століття. У західних країнах поступово склалася чітка система такої служби. Вона включала три ланки: 

1. школу; 

2. біржу праці; 

3. психологічні лабораторії, які розробляють концепції та конкретні діагностичні прийоми і проводять психологічний аналіз вимог, які пред'являють професії до людини. 

Виникнення професійної орієнтації зазвичай пов'язують з появою першого кабінету профорієнтації в 1903 році в Страсбурзі (Франція) і бюро за вибором професій в Бостоні (США) в 1908 р. Робота перших профорієнтаційних служб грунтувалася на "трехфакторной моделі". Така робота вперше будувалася на науковій основі.  Трехфакторную модель профорієнтації американця Ф. Парсона стала однією з перших теорій професійного вибору, основні положення якої він сформулював в 1908 році. Головна ідея полягала в 3-х факторах профорієнтаційної роботи: 

1. вивчення психічних і особистісних особливостей претендента на професію; 

2. вивчення вимог професії і формулювання їх в психологічних термінах; 

3. зіставлення вищеназваних чинників і прийняття рішення про рекомендовану професії, яке відбувається на основі відповідності особливостей людини вимогам професії. 

Дана теорія була панівною аж до 50-х років 20 століття, коли вона вперше піддалася серйозній критиці.  У вітчизняній психології такий підхід отримав розробку в психотехніки (фахівців у галузі психології праці) в 20-30 роки, коли число бажаючих одержати роботу значно перевищувало наявність робочих місць і виник соціальне замовлення на профотбор найбільш підготовлених людей. У подібних дослідженнях індивідуальні здібності людини характеризувалися виходячи з вимог професій, а не з природи індивідуальності.  Отже, даний підхід надалі став називатися діагностичним, і був віднесений до розряду директивних форм проф.оріентаціі.  Недоліки діагностичного підходу: 

1. Даний підхід ігнорує той факт, що світ професії надзвичайно динамічний, і вимоги, що пред'являються професіями до людини, неухильно змінюються. 

2. Індивідуальність розглядається як щось застигле і незмінне, раз і назавжди задане. 

3. Чоловік, який звернувся за допомогою, виключається з процесу ухвалення рішення.