Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Психологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
285.18 Кб
Скачать

19. Індивідуальні відмінності сприймання

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Наявність загального у відображальній психічній діяльності дає змогу людям розуміти одне одного, робити зрозумілі усім висновки, об'єктивно відображати навколишній світ.

Утім, спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Пояснюють це психічним складом особистості й апперцепцією. Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття. Це визначає гостроту зору, чутливість слуху, витонченість нюху, смаку.

Індивідуальний характер сприймання та спостереження може виявитися в їхній динаміці, точності, глибині, рівні узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

У практиці склалася така класифікація основних типів сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний.

Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.

Меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності людианалітичного типу. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.

Люди аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням. Подібне сприймання найсприятливіше для діяльності.

Трапляються люди, котрі намагаються не так вирізнити сутність явища та його властивостей, як висловити своє ставлення, власні переживання, спричинені цим явищем. Таке сприймання є плутаним, неорганізованим. Це люди емоційного типу сприймання, їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.

Учителеві слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання учнів і в процесі навчання та виховання формувати у них уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ.

20. Поняття про пам'ять

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.

Пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності

Завдяки пам'яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам'ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості.

Одиницями роботи пам'яті є уявлення - образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам'ять має тісний зв'язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам'ятовування і подальшого відтворення інформації.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

21.Класифікації і види пам*яті

Залежно від змісту матеріалу пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну і словесно-логічну.

Рухова пам'ять є однією з умов утворення різноманітних умінь і навичок, необхідних у навчальній, трудовій та інших різновидах діяльності людини. 

Емоційна пам'ять зберігає переживання і почуття, пов'язані з подіями минулого.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень предметів, явищ, їхніх властивостей.

словесно-логічної пам'яті - це поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їхніх істинних зв'язках і відношеннях, у загальних властивостях.

Види пам'яті залежно від характеру мети діяльності поділяють на мимовільну і довільну.

Мимовільна пам'ять здійснюється без мети, без вольового зусилля запам'ятати і відтворити.

Довільна пам'ять передбачає наявність чітко визначеної мети щось запам'ятати, відтворити, пригадати.

Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяють на сенсорну, короткочасну і тривалу.

Сенсорна пам'ять фіксує і зберігає інформацію в аферентних частинах аналізаторів (у внутрішніх каналах вуха, на сітківці ока, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів) протягом 250 мс.

Короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням.

Тривала пам'ять зберігає людський досвід і забезпечує довгочасне зберігання матеріалу та наступне використання в діяльності.

22.Процеси пам*яті

Розрізняють такі головні процеси пам'яті: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ - це утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Що складніший матеріал, то складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування. ЗБЕРІГАННЯ як процес пам'яті полягає у ступені збереження обсягу й змісту. Інформації впродовж тривалого часу. Для збереження потрібне періодичне повторення. ВІДТВОРЕННЯ - один з головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

23.Індивідуальні особливості і типи пам*яті

Дослідники відзначають істотне розмаїття індивідуальних особливостей у людей, що виявляється у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування нового матеріалу. 

Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося.

Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження заученого або повільності його забування. Готовність до відтворення - у тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй знання, вміння, навички.

24. Мнемонічні прийоми запам*ятовування

Мнемонічні прийоми (від грец. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування) побудовані на утворенні асоціативних зв'язків між елементами ряду, що запам'ятовується, та опорного ряду. Як опорний ряд можна використовувати добре знайомі об'єкти (розташування кімнат у квартирі, будинків на вулиці) і зорові образи; слова, які упорядковані у певну фразу.

Логічні прийоми містять цілу низку логічних операцій: поділ матеріалу на частини (виокремлення в ньому смислових одиниць — груп); надання назви кожній виділеній частині (виокремлення смислових опорних пунктів); складання плану.

Мнемонічні прийоми включають методи, які роблять запам'ятовування ефективнішим.

25.Поняття про мову і мовлення, ф-ї мовлення

Мовлення - це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії

Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства

Ф-ї мови: Збереження і передача суспільно історичного досвіду;

Комунікативна (ф-я спілкування)

Ф-ї мовлення:

а допомогою сигналізації через слово позначається предмет, дія, стан та ін. Зі словом пов'язане уявлення про предмет або явище.

Функція узагальнення обумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію того чи іншого предмета в системі людської діяльності.

Комунікація (спілкування) полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи взаємовплив.

Експресія полягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.

26.Види мовлення.

У сучасній психології розрізняють мовлення зовнішнє та внутрішнє. Зовнішнє у свою чергу має дві форми: усне мовлення та писемне. Крім того, усне мовлення буває діалогічним та монологічним.

Внутрішнє мовлення виступає механізмом мовного мислення людини.

Усне мовлення може протікати в трьох основних формах: вигук, діалогічне (відповіді на питання) та монологічне (самостійно розгорнуте висловлювання) мовлення.

Першу форму - вигук не можна вважати істинним мовленням: воно не є передачею якогось повідомлення про подію або відношення за допомогою кодів мови.

Усне діалогічне мовлення може здійснюватися або у формі відповідей на питання, або у формі розмови, тоді як усне монологічне мовлення може бути лише у вигляді розповіді, переказу, оповідання.

Діалогічне мовлення характеризується більшою свободою у побудові зв'язного та розгорнутого мовлення, ніж монологічне, а особливо письмове.

Велике місце у практиці спілкування людей має монологічне мовлення, що проявляється в різних усних та письмових виступах.

27.Мехнанізми мовлення

Мовленнєва діяльність являє собою, з одного боку, вимову звуків мови за допомогою м'язового апарату, а з іншого - сприймання почутих (звукових) та побачених (письмових) мовних сигналів.

Периферійним органом звукового мовлення є голосовий апарат, який складається з трьох головних частин: 1) легень, 2) гортані, 3) системи повітряних порожнин, розташованих над гортанню (глотка, носоглотка, рот, ніс).

На утворення звука значно впливають повітряні порожнини, розташовані над гортанню.

Частково носоглотка слугує свого роду звуковим фільтром, що поглинає певні тони.

Голосні звуки відтворюються „вдуванням" повітря з гортані у ротову порожнину.

Органи мовлення поділяються на:

1) дихальні органи, які утворюють під час видиху потрібний для мовлення потік повітря;

2) голосові, де утворюється й модулюється голос;

3) артикуляційні, у яких утворюються основні елементи мови, тобто звуки.

частиною органів мовлення є органи артикуляції, до яких належать усі органи мовлення, що розміщені над гортанню: губи, щелепи, верхні та нижні зуби — різці, м'яке й тверде піднебіння, язичок та язик.

Слуховий центр (або центр Верніке) забезпечує розуміння слів, що сприймає людина, і розташований у лівій висковій долі мозку. Ця ділянка кори називається слуховим центром мовлення.

28.Особливості мовлення.

 Мова і мовлення являють собою нерозривну єдність. Мовлення – це не тільки процес використання людиною засобів мови з метою спілкування, але й форма існування мови в мовленнєвій діяльності, в актах сприймання і розуміння під час слухання або читання, в актах говоріння і писання, а також результат мовленнєвої діяльності.

 Важко переоцінити значення мови в житті народу. Мова – одне з найскладніших творінь народу: це океан, що увесь час змінюється, ніколи не перебуває у стані спокою, постійно вбирає в себе і дорогоцінності, і шумовиння.       Опанувати її не так-то легко. А оволодіти нею повинен кожен член нашого суспілства. Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, неможливе виробництво, трудова діяльність, творча праця. Щоб мова якнайкраще виконувала належні їй суспільні функції, треба дбати про її правильність.                   Характер писемного мовлення багато в чому визначається специфічними умовами писемного спілкування і в першу чергу – відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки.       Усне мовлення в цьому плані виразно відрізняється від писемного: які б складні думки не висловлювали співрозмовники в процесі бесіди, вони завжди будуть спиратися на ситуацію, в якій  відбувається ця розмова. Отже, реальна життєва ситуація є одним з найважливіших чинників, що характеризують усне мовлення.  Щодо основних причин низької культури усної мови , то виділяють значний вплив суржику та недостатнє знання норм літературної вимови. Вислів древніх „Заговори, щоб я тебе побачив”,- красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.     Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій або письмовій формі.

29.Поняття про мислення

Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина при потребі використовує. Узагальнюючи в слові свої знання про предмети і явища дійсності, вона виходить за межі того, що дається їй безпосередньо у відчуттях і сприйманні, значно розширює свої пізнавальні можливості, вдосконалює своє мислення.

Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових і інших властивостей. Рівень його розвитку визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в навколишньому світі, як вона панує над обставинами і над собою.

Мислення людини, спрямоване на пізнання закономірностей об'єктивного світу, має суспільну природу.

Отже, хоча мислення кожної людини розвивається і формується в процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку.

30.Види мислення та їх класифікація.

Теоретичне понятійне мислення - це таке мислення, здійснюючи яке людина в процесі розв'язування завдання звертається до понять, виконує дії в розумі, безпосередньо не маючи справи з досвідом, одержуваним за допомогою органів відчуттів

Теоретичне образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для розв'язування задачі, постають не поняття, судження чи умовивід, а образи. Вони або безпосередньо дістаються з пам'яті або творчо відтворюються уявленням, чи навіть уявою. 

наочно-образного - полягає в тому, що розумовий процес в ньому безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності та без нього здійснюватись не може

наочно-дійове. Його особливість полягає в тому, що сам процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, котра здійснюється людиною з реальними предметами.

Всі перелічені види мислення у людини співіснують, можуть бути представлені в одній і тій же діяльності. Але в залежності від її характеру і кінцевих цілей домінує той чи інший вид мислення. За цими ознаками вони всі і розрізняються. За ступенем своєї складності, за вимогами, які вони пред'являють до інтелектуальних та інших здібностей людини, всі названі види мислення не поступаються один одному.