16. Філософські погляди г.Сковороди

Г. Сковорода ( 1722-1794 рр.) – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли:

1. належить праця “Нарцис”, мислитель

стверджує, що людина віддільна від природи;

2. входить декілька робіт, одна з них «Дружня розмова про духовний світ» – подає вчення про людину, щастя, мораль;

3. Сковорода узагальнює думки про духовний світ,

загальний ідеал життя;

4. визначає те, з чим повинна боротись справжня людина.

За Сковородою, Бог і природа єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Єдність натур утворює об’єктивну реальність. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами чуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить від одного стану в інший. Таким чином, … близько підходить до поняття про незнищуванність матерії, неперервність її руху.

Філософія «серця», вчення про сродну працю, безумовно мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козатцтва, приниження гідності людини, яка перебувала в повній залежності від пана. Кріпатцтво і «сродна» праця не сумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною рушійною силою людських вчинків, матеріальний інтерес, гонитва за наживою.

Але саме ці ідеї роскривають гуманізм його поглядів, непересічний характер , їх життєву силу і значення для сучасності.

17. Роль Києво-Могилянської академії в розвитку української філософії.

Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольнила освітні потреби Росії та Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалася 2-3 роки, при чому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислітелів, як античності,середньовіччя ,так і Нового часу. Серед діячів академії 17-18 ст. провідне місце у розвитку філософської думки посідали І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович, Г.Бужинський та ін.

18. Соц.-філ.Погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського Братства.

За всі роки свого існування україн-ці завжди визначались великою демо-кратичністю і тому в січні 1846 в Ки-єві була створена таємна антикріпос-ницька організація – це так зване Ки-рило-Мефодіївське Братство. Його засновниками були М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш. В квітні до нього вступив Т.Шевченко. Вже тоді українці мріяли про всеслав’ян-ську спілку вільних народів.

Своєю метою Братство ставило виз-волення слов’янських народів, в т.ч. і укр., та утворення з них слов’янської федерації. Братчики марили, що Київ буде центром цієї слов’янської федер. Для укр.життя, для політ. розвитку укр.громадянства мав далеко більше значення той соц. і пол.зміст, який братчики вкладали в цю слав’янську рамку, і ті підстави, які вони вказува-ли в укр.минувщині для тих основ свободи, рівності й народовластя, на котрих вони хотіли оперти новий лад України й всього слов’янства.

Члени Братства відрізнялись за своїми поглядами, але одностайні бу-ли щодо необхідності ліквідації крі-посництва, нац.визволення укр.нар.

Т.Шевченко був вороже настроє-ним до всього, що тяжіло на українсь-кім народі. Він був готовим добива-тися повного, корінного знищення цього та оновлення життя до самих підстав хоч би насильством, повстан-ням, переворотом. Але більшість стояли за роботу культурну, через просвітні товариства, поширення се-ред поміщиків свідомості потреби нар.освіти й поліпшення селян.життя. На цім грунті виникали гарячі дебіти, завзяті суперечки, в котрих вигладжу-валися найрізкіші протилежності й намічалася спільна, середня програма політичної роботи.

Перейти до роботи Братство не встигло, бо було захоплено серед самого ще свого творення. Братчиків похватали і позачиняли у в’язниці, а на українців і наїхню літ-ру з того часу почали позирати лякливим оком. Найтяжча кара впала на Шевченка: його віддано в солдати і вислано в закаспійську пустиню, заборонивши писати й малювати.

Укр.рух притих. Але мислі К.-М. братчиків зоставили глибокий слід, вони жили далі й будили політ. і соц. українську мисль. Від Кирило-Мефо-діївського Братства веде свою історію весь новий укр.політичний рух.