
- •4. Предмет та призначення філософії.
- •5. Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •7.Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •8. Західноєвропейська середньовічна філософія. Боротьба реалізму та номіналізму
- •9. Натурфіл-я епохи Відродження.
- •11. Класична німецька філософія
- •14. Філософська думка Київської Русі.
- •16. Філософські погляди г.Сковороди
- •18. Соц.-філ.Погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського Братства.
- •19 І.Франко про укр.Ідею.
- •20. Філософська думка укр.Диаспори – д.Чижевський, в.Липинський.
- •21. Поняття матерії.
- •22. Рух, основні його форми і властивості
- •24. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •25. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •26. Поняття свідомості, її структури та функції
- •Загальне – це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами явищами, що власвива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.
- •29. Категорії явища та сутності у філософії.
- •31. Поняття випадковості та необхідності, можливості та необхідності.
- •35. Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.
- •36. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •37. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •38. Суспільство як феномен, проблеми його осмислення у філософії.
- •39. Сутність історчичного процесу.
- •40. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •41. Поняття природи, його філософське осмислення.
- •42. Проблема пізнання в філософії.
- •43. Поняття істини, її абсолютність та відносність
- •44. Проблема сенсу історії та її цінностей
- •47. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •50. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •52. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання
- •53 Багатоманітність релігій та їх класифікація.
- •54. Ранні релігійні вірування.
- •55. Племінні культи
- •58. Поняття релігія.
- •60. Буддизм.
- •61.Католицизм, його догматика.
- •62. Православ’я, його догматика.
- •63. Протестантизм.
- •64. Іслам, його догматика та особливості сучасного етапу розвитку.
- •65. Язичництво.
- •66. Християнська церква в Київській Русі.
- •67. Свобода совісті у сучасній Україні
- •68. Уніатська (греко-католицька) церква
66. Християнська церква в Київській Русі.
У X ст. за князювання Володимира Великого (980—1015) завершилося об'єднання східнослов'янських земель в єдину державу — Київську Русь. Водночас він зробив спробу створити централізовану загальнослов'янську релігію, зібравши язичницьких ідолів деяких племен у Києві поблизу князівського палацу. Володимир хотів, аби новий пантеон богів дав змогу язичникам усвідомити себе підданими єдиної великої держави, а не лише членами маленьких родоплемінних громад. Очолити цей пантеон мав Перун — ідол зі срібною головою й золотими вусами. Проте такий штучно централізований культ так і не вкорінився.
Тому виникла потреба в монотеїстичній релігії, яка сприяла б побудові міцної централізованої держави. Саме тому Володимир прийняв рішення про запровадження на Київській Русі християнства, яке не мало жодних ідейних і культових зв'язків з язичництвом. Історія довела, що утвердження християнства на Русі було історичним і логічним, але використання насильницьких методів його поширення стало причиною багатовікового конфлікту між християнством та язичництвом аж до сьогоднішнього дня.
Офіційний акт проголошенні християнства державною релігією Київської Русі відбувся згідно з літописними свідченнями 14 серпня 988 р. За наказом князя Володимира киян хрестили в м. Києві у річці Почайні. Напередодні князь наказав знищити пантеон язичницьких богів (який, до речі, він сам і запровадив).
Після хрещення Київської Русі Церква стала підпорядковуватися Константинопольському патріарху. ВІН призначав митрополита, який зазвичай був греком і представляв інтереси Візантії.
Офіційне хрещення Київської Русі призвело до двовір'я. Неприродність різкої зміни релігійного життя викликала серед пересічних людей певний супротив християнству. Тому вони водночас сповідували і християнство, і язичництво. Християнство охоплювало особисті виміри життя (давало відповідь на питання про сенс життя тощо), а язичництво віддзеркалювало потреби повсякденної господарської діяльності. Двовір'я було не тільки періодом гострої 5оротьби двох релігійних систем, але й часом взаємних конструктивних впливів. Відомо, що християнські храми будувалися на місцях язичницьких капищ, Різдво Христове пов'язувалося з язичницьким святом Коляди (звідси різдвяні колядки), свято Івана Хрестителя – з язичницьким святом Купала тощо.
67. Свобода совісті у сучасній Україні
В сучасному світі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії "свобода совісті" — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві.
Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка.
Свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями.
Згідно з Конституцією України, свобода совісті — це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.
У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:
1. Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.
2. Ідеологічні — в доступності масам освіти, науки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.
В українській державі свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути вільно-мислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.
В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.