
- •4. Предмет та призначення філософії.
- •5. Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •7.Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •8. Західноєвропейська середньовічна філософія. Боротьба реалізму та номіналізму
- •9. Натурфіл-я епохи Відродження.
- •11. Класична німецька філософія
- •14. Філософська думка Київської Русі.
- •16. Філософські погляди г.Сковороди
- •18. Соц.-філ.Погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського Братства.
- •19 І.Франко про укр.Ідею.
- •20. Філософська думка укр.Диаспори – д.Чижевський, в.Липинський.
- •21. Поняття матерії.
- •22. Рух, основні його форми і властивості
- •24. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •25. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •26. Поняття свідомості, її структури та функції
- •Загальне – це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами явищами, що власвива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.
- •29. Категорії явища та сутності у філософії.
- •31. Поняття випадковості та необхідності, можливості та необхідності.
- •35. Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.
- •36. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •37. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •38. Суспільство як феномен, проблеми його осмислення у філософії.
- •39. Сутність історчичного процесу.
- •40. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •41. Поняття природи, його філософське осмислення.
- •42. Проблема пізнання в філософії.
- •43. Поняття істини, її абсолютність та відносність
- •44. Проблема сенсу історії та її цінностей
- •47. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •50. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •52. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання
- •53 Багатоманітність релігій та їх класифікація.
- •54. Ранні релігійні вірування.
- •55. Племінні культи
- •58. Поняття релігія.
- •60. Буддизм.
- •61.Католицизм, його догматика.
- •62. Православ’я, його догматика.
- •63. Протестантизм.
- •64. Іслам, його догматика та особливості сучасного етапу розвитку.
- •65. Язичництво.
- •66. Християнська церква в Київській Русі.
- •67. Свобода совісті у сучасній Україні
- •68. Уніатська (греко-католицька) церква
55. Племінні культи
Свої погляди щодо ідей про надприродне люди викладали в повір’ях, міфах, в я ких зберігалася й передавалась інформація, що утверджувала моральні норми, соціально значимі цінності. У межах міфологічного комплексу майже в усіх народів світу виникає система форм первісних вірувань, до яких належать фетишизм, тотемізм, анімізм, магія й шаманізм. Фетишизм : на ранніх стадіях первісного суспільства виник фетишизм. Він стає формою поклоніння матеріальним предметам довколишнього світу – фетишам, яким надавалися надприродні чарівні властивості. В центрі віри у фетиш лежить ідея про те, що будь-який матеріальний предмет довколишнього світу може отримати самостійне існування з притаманними йому людськими почуттями й прагненнями. З огляду на це фетиш може виявити надприродну активність і позитивно або негативно вплинути на перебіг подій у матеріальному світі. Тотемізм. Однією з найдавніших форм релігійних вірувань був тотемізм, він стає специфічною вірою первісної людини в її надприродний зв'язок із тваринами й рослинами, в яких вона знаходить відповідь на питання про своє походження. Тотемізм є віра в тотемного предка, який сприймався людьми первісного суспільства як реальна істота, що була предком сім’ї, роду, племені. Вважалося що цей першопредок реально існував у світі людей і був гарантом позитивних змін і подій в їхньому житті. Віра в тотем – це не віра в конкретну тварину або рослину, а віра в певну силу, якою володіє тотем та яка лише проживає в цих істотах, не змішуючись з іншими. Ця сила не залежить від тілесного місцеперебування, спершу вона існує в тотемі, а потім передається людині і є завжди живою, сучасною, та незмінною. Загалом тотеми більше оберігали. Ніж прагматично використовували й поїдали. Магія. У первісних релігійних віруваннях домінуюче значення мала магія. Наші предки вважали, що перш ніж розпочати будь-яку діяльність або зробити якийсь вчинок, необхідно забезпечити собі їх позитивний результат. Інакше кажучи змусити добрих або злих духів які існували поряд з людиною, діяти згідно з інтересами людини. Магію викликає дія «двох законів» у процесі розвитку людської свідомості.
56.Ранні національні релігії — релігійні вірування, які виражали ідеологічне протистояння різних верствнаселення у межах однієї національної держави.
До них відносять давньоєгипетську, давньоіндійську, давньоєврейську, давньогрецьку, давньоперську, давньоримську та ін. Історичним підґрунтям їх виникнення та існування був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли найбільш пригнічені верстви населення тримали у покорі тільки шляхом насильства. Але тоді релігію ще не використовували як засіб ідеологічного впливу на них.
Головні риси ранніх національних релігій:
1. Усунення від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускали рабів, а в окремих випадках і частину сільської бідноти. Рабів і сільську бідноту, що належали до нижчих верств (каст), називали різнонародженими (їх породила мати). Двічі народженими називали тих, кого народила мати і хто пройшов обряд освячення Богом, тобто одержав друге народження.
2. Нетривалість існування. Давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.
3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (гр. poly — багато, teoc — Бог), тобто багатобожні. Із багатьох богів виділяли невелику групу головних, а серед них — верховного Бога. Його шанували як царя богів і людей, джерело й охоронця законів. Інших богів вважали його помічниками, які відповідали за окремі сфери земного і потойбічного життя. За віруваннями, наприклад давніх греків (VIII—IIIст. до н.е.), верховним богом був Зевс. Крім нього, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мертвих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога мистецтва й охоронця доріг Аполлона та ін. У давньоіндійській релігії (X—-І ст. до н.е.) брахманізмі як верховного бога шанували Брахму. Йому допомагали Шива — бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішну — бог-охоронець, Індра — бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Ягве, богиня шлюбного життя Аннат, бог Сонця Самсон, бог війни Саваоф, бог землеробства — Ілія, бог пустелі — Аза-зел та інші утворили пантеон богів.
4. Зародження вчення про посмертну віддяку (наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному). Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників). Однак віддяку пропагували не всі релігії й течії й не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії не обіцяли небесної винагороди рабам.
5. Обов'язковість жертвопринесень. У жертву богам приносили пшеницю, виноград, мед, молоко, вино, запашні трави, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків тощо. Чимало національних релігій вимагали і принесення в жертву людей. За повідомленням Плутарха (II ст. до н.е.), жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Це було характерне і для давньоєврейської, давньовавилонської, давньоєгипетської та інших ранніх національних релігій.
Ранні національні релігії не збереглися, але багато мотивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії охопили своїм впливом усі соціальні прошарки однієї національності. До таких належать багато нинішніх релігій: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.
57. Пізні національні релігії — релігійні вірування, що постали з намагань приборкати найпригніченіші верстви населення держави.
Виникли з розпадом рабовласництва і зародженням феодальних відносин. Вони позбавлені ідеологічного протистояння низів і верхів.
Головні риси пізніх національних релігій:
1. Великі масштаби впливу. У відправленні культу брали участь не лише правляча верхівка, заможні та середні верстви, але й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг поклоніння тим самим богам, але ліквідував поділ індусів на касти.
2. Живучість. Багато різних національних релігій існують і до цього часу.
3. Єдність політеїзму й монотеїзму (багатобожжя та єдинобожжя). Більшість релігій цього типу політеїстичні. Але СЄРЗД них є і монотеїстичні.
4. Спрощення жертвопринесень. Жертвопринесення худоби, птиці зменшено або зовсім відмінено. Повністю скасовано людські жертвопринесення.
5. Розвинутість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії уявлення про потойбічне ж и чтя набули першочергового значення. Сподівання на небесну винагороду за хорошу поведінку були поширені й серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. н.е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії.