
- •4. Предмет та призначення філософії.
- •5. Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •7.Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •8. Західноєвропейська середньовічна філософія. Боротьба реалізму та номіналізму
- •9. Натурфіл-я епохи Відродження.
- •11. Класична німецька філософія
- •14. Філософська думка Київської Русі.
- •16. Філософські погляди г.Сковороди
- •18. Соц.-філ.Погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського Братства.
- •19 І.Франко про укр.Ідею.
- •20. Філософська думка укр.Диаспори – д.Чижевський, в.Липинський.
- •21. Поняття матерії.
- •22. Рух, основні його форми і властивості
- •24. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •25. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •26. Поняття свідомості, її структури та функції
- •Загальне – це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами явищами, що власвива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.
- •29. Категорії явища та сутності у філософії.
- •31. Поняття випадковості та необхідності, можливості та необхідності.
- •35. Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.
- •36. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •37. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •38. Суспільство як феномен, проблеми його осмислення у філософії.
- •39. Сутність історчичного процесу.
- •40. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •41. Поняття природи, його філософське осмислення.
- •42. Проблема пізнання в філософії.
- •43. Поняття істини, її абсолютність та відносність
- •44. Проблема сенсу історії та її цінностей
- •47. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •50. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •52. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання
- •53 Багатоманітність релігій та їх класифікація.
- •54. Ранні релігійні вірування.
- •55. Племінні культи
- •58. Поняття релігія.
- •60. Буддизм.
- •61.Католицизм, його догматика.
- •62. Православ’я, його догматика.
- •63. Протестантизм.
- •64. Іслам, його догматика та особливості сучасного етапу розвитку.
- •65. Язичництво.
- •66. Християнська церква в Київській Русі.
- •67. Свобода совісті у сучасній Україні
- •68. Уніатська (греко-католицька) церква
38. Суспільство як феномен, проблеми його осмислення у філософії.
Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм.
Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функ-ціонування розвитку – це головне завдання соціальної філософії.
Головною детермінантою сусільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Поняття “ сфера суспільного життя” відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори (матеріальні і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні).
Доцільно виділити такі сфери соціального життя:
а) матеріальна – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання і ін.;
б) соціально-політична – соціальні і політичні стосунки людей у суспільстві – національні, групові;
в) духовна – широкий комплкс ідей, поглядів, уявлень, весь спектр виробництва свідомості;
г) культурно-побутова – охоплює вироб-ництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, освіта, виховання.
Суспільство – це реальні люди, які об’єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об’єднання та злагод. Суспільство існує об’єктивно, незалежно від свідомсоті та волі людей, хоча вони є головними дійовими особами соціально-історичного процесу.
Вирішальний чинник виникнення суспільства - це труд, це людська діяльність в різних її видах, що створює і що об'єднує суспільство (матеріально-виробнича діяльність). У процесі труда виникають суспільні відносини. Їх відображення суспільна свідомість. Існування суспільства зумовлює наявність прогресивної спрямованості. Матеріально-рушійна сила суспільства має первинний і визначальний характер. Рух суспільства класова боротьба.
Основні тенденції розвитку суспільства:
посилення ролі суспільного характеру діяльності людей;
вдосконалення суспільних відносин;
підвищення міри організованості.
Основний закон суспільства створення матеріальних благ на основі поліпшення зроблених відносин і засобів виробництва, а основний закон природи виживання найсильнішого.
39. Сутність історчичного процесу.
З позицій цивілізаційного підходу як підходу послідовно нелінійного, історичний прогрес — не в неухильному русі, поступальний характер якого визначається через позиції "нижче — вище", "гірше — краще", а в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення і самоствердження відтворила, відкрила для себе заново і збагатила своїм, тільки їй притаманним екзистенціальним досвідом неминущі інваріантні структури і цінності загальнолюдського характеру.
З'ясовуючи своєрідність цих цінностей і структур, їхню роль у ритміці иивілізаиійних процесів, не можна обійтися без урахування не тільки досвіду історико-типологічних порівнянь О.Шпенглера, а й праць, присвячених аналізу архетипних утворень (Юнга, Дюркгейма тощо). Адже, такі цінності і структури мають характер своєрідних архетипів і не підлягають зовнішньому експортно-імпортному обміну. Кожна цивілізація може їх засвоїти лише самостійно і бути чутливою до конгеніальних, споріднених щодо неї на той час структур і цінностей, вже створених раніше іншими цивілізаціями.
Тому відтворення таких інваріантних загальнолюдських цінностей у контексті певної цивілізації має свій ритм і реалізується через органічне поєднання засвоєння і творення. У такому зрізі кожна цивілізація в своєму онтогенезі проходить основні ступені філогенетичного шляху людства. І критерієм прогресу виступає в даному разі не якесь абстрактне зовнішнє мірило, а ступінь розвиненості, самоідентифікації і самореалізації відповідної цивілізації, умовно кажучи, — відстань, пройдена саме нею по шляху опредметнення свого геному і водночас по шляху відтворення та збагачення загальнолюдських цінностей і інваріантних структур культури.
Таке розуміння історичного прогресу має не протистояти іншим, наприклад формаційному, а доповнювати їх. Однак у даному разі вже не цивілізація припасовується іззовні до, скажімо, формаційної послідовності. Навпаки, формаційні особливості постають як внутрішні, інваріантні, архетипні характеристики певної цивілізації, притаманні їй лише тою чи іншою мірою і в контексті інших архетипів.
Осягнення найзагальніших і найглибинніших тенденцій історичного процесу, його своєрідності, співвідношення єдності та розмаїття, повторюваності й неповторного, універсального і локального в історії, проблема її сенсу, початку, спрямованості й кінця — завдання тієї галузі людських знань, що носить назву філософії історії. Історичний процес багатомірний і мінливий, відповідно й осмислення його здійснювалося в різних ракурсах, у руслі різних напрямків, призводило до формування, утвердження та зміни основоположних парадигм історичної свідомості.