64. Філософія життя.

Філософія життя — філософський напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше (1844-1900), Вільгельм Дільтей (1833-1911),Георг Зіммель (1858-1918), Анрі Бергсон (1859-1941) та інші.

На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології. Зокрема, дарвінізмом і менделівською генетикою. Але поняття життя ці філософи вживали не в науково-біологічному сенсі. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю. Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, «філософія життя» — це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології. Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу

65. Модель мед. Етики т. Парацельса (принцип «Роби добро»).

Модель медичної етики. Розвиток сучасних біотехнологій привів до формування лікаря-вченого. Наукові традиції вимагали від такого лікаря бути безстороннім. Лікар повинен оперувати фактами і не брати до уваги ніяких інших людських цінностей. Ряд історичних подій змусив передивитись технічну модель медичної етики.1 січня 1939 р. Гітлер віддав наказ, який санкцінував евтаназію. Внаслідок цього за два роки в Німеччині було знищено понад 275 000 хворих. У таборах смерті було проведено більш ніж 60 000 дослідів на ув'язнених. У тексті вироку нацистським медикам були сформульовані обов'язкові етичні та юридичні умови проведення медичних експериментів на людях. Цей документ має назву "Нюрнберзького кодексу" (1947 р.). Пізніше етико-правові принципи проведення медичного експерименту були розроблені в Хельсинсько - Токійській декларації (1964, 1975 рр.).Медична спільнота дійшла одностайної думки, що лікар-вчений не може бути вище за загальнолюдські цінності. При прийнятті рішення, поряд з науковими інтересами, що, безумовно, приведуть до розвитку теоретичної і практичної медицини, лікар повинен брати до уваги моральні цінності.

66. Сутність духовного життя суспільства.

Духовна сфера охоплює сукупність усіх духовних фе-номенів, що існують у суспільстві і складають його духовне жит-тя. Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке по-няття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; це сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, роз-повсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб’єктами — індивідами, соціаль-ними групами, народами, етносами. У цьому плані доречно гово-рити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуа-льний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб’єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в

цілому. Основу духовного життя суспільства становить духовний світ людини — її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом із тим духовний світ окремої людини, індивідуальності неможли-вий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального та суспільного, що функціонує як індивідуально-суспільне. Духовне життя суспільства включає в себе такі складові: ду-ховне виробництво, суспільну свідомість і духовну культуру. Духовне виробництво являє собою процес виробництва духов-них феноменів. Як і в суспільному виробництві, до структури духо-вного виробництва крім безпосереднього виробництва, входять споживання, обмін та розподіл продукту духовної діяльності. Духо-вне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв’язку з ін-шими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво — це фо-рмування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспі-льної свідомості. Суспільна свідомість виступає як сукупність ідеа-льних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироб-лені людством у процесі освоєння природи й соціальної історії. Суспільна свідомість діалектично пов’язана з суспільним бут-тям (матеріальною сферою життя суспільства), виступаючи разом з останнім двома сторонами суспільного процесу як єдиного ціло-го. Їх співвідношення завжди посідало важливе місце в різних фі-лософських системах, в котрих найчастіше надавалися переваги одній зі сторін. Різноманітні ідеалістичні вчення обґрунтовували думку про пріоритет духовного над матеріальним. Марксистська традиція виходила з тези, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки. Але будь-яка абсолютизація значення су-спільного буття чи суспільної свідомості з погляду теоретичного не виправдана. Життєдіяльність суспільства — це завжди склад-ний, суперечливий процес органічної єдності матеріального й ду-ховного, ідеального, що взаємодоповнюють один одного, постаю-чи одночасно як відносно самостійні явища.