56. Проблема одиничного і загального, сутності і явища в медицині (Абаєв)

Нагромадження практичних медичних спостережень продовжувалось і в середні віки. Виникли спеціальні заклади для лікування хворих і поранених, монастирські лікарні для цивільного населення (7 ст.). Хрестові походи, що супроводжувалися міграцією населення, сприяли виникненню спустошливих епідемій і зумовили в Європі створення карантинів.

Візантійська та арабська медицина збагатила світову медичну науку новими описами симптомів хвороб і лікарських засобів. Значну роль у розвитку медицини відіграв таджицький вчений Їбн-Сіна (Авіценна).

У Русі-Україні поряд з монастирською медициною продовжувала розвиватися народна медицина. В 11—12 ст. в Переяславі та Києві, в 13 ст. у Львові були створені лікарні. Лікарською справою в Україні здавна займалися лікарі-емпірики («ліковці»), аптекарі («зелійники»), костоправи, цирульники.

57. Концепції формування предмету філософії.

Філософія - "знання про справи божественних і людських", - говорив середньовічний філософ Ян Дамаскін.Філософія формувалася як початкова теоретичне знання, як відображення світу в поняттях, так як існував до неї міфологічний світогляд вже не задовольняло духовні потреби людини. Вона, перш за все, ставила завдання знайти загальні причини буття та існування людини в світі, задавалася питанням: чому світ саме такий? Тому в самому першому, наближеному розумінні філософію можна визначити як знання про найбільш загальної сутності буття, життєдіяльності людини і відносини його до миру.У цьому відношенні людина і світ є сторонами єдиного життєвого процесу в усьому його розмаїтті.Термін "філософія" перекладається з грецької як "любов до мудрості". Мудрістю древні вважали вміння пов'язувати одні явища з іншими, представляти світ у цілісності як космічний порядок. Мудрістю вважалася налаштованість розуму на суть проблеми, на оригінальне рішення, до якого приводять глибокі знання і роздуми. "Мудрість - прагнення людини пізнати нескінченне", - цю думку приписують одному з перших давньогрецьких мудреців Піфагору (580-500 рр.. До н.е.). Вважають, що саме він першим назвав себе філософом (любомудрієм). Мудрість розглядалася і як уміння бачити в розрізнених фактах щось єдине, як здатність звести в певну систему різні сторони буття, об'єднати їх. Мудрість - не многознаніе, а знання підстав і причин - вважав другий древнегречесій мислитель Геракліт (V ст. До н.е.). Мудрість в давнину розглядалася і як прагнення до особливо піднесеного, інтелектуальної праці, до осягнення світу, заснованому на благоразуменіі і безкорисливому служінні ісині.Перші філософи вважали, що прагнення до з'ясування головних, кінцевих підстав буття, інтелектуальна праця в цілому, є серйозним, шляхетним і поважним заняттям. Тоді прагнення до знання цінувалося як головна чеснота, коли основна якість людини. Але разом з тим було й інше ставлення до любомудріє. Філософів не розуміли, вони зазнавали глузувань та гонінням. З історії філософії добре відомі приклади з Демокріта, Гераклітом Ефеський, якого називали "сумували", Сократом - того взагалі засудили і стратили. Можна навести й інші подібні приклади. Російський філософ М. Бердяєв зазначав, що філософія - заняття пасивно, вона досить часто була гнаної і нерозуміючий.Філософія - величезний пласт людського знання і духовної діяльності. Видатний німецький філософ Г.В.Ф. Гегель (1770-1831) визначав філософію як квінтесенцію (головне зосередження, стрижень, ядро) духовного життя епохи. Філософія нараховує більше 25 століть свого існування. Вона зародилася на зорі людської цивілізації як результат інтелектуальних запитів свого часу і неможливість їх висловити в міфологічних формах.