36. Розвиток мед-ни в епоху Середньовіччя. Вчення к.Галена.

Наукова медицина в Середні століття була розвинена слабко. Медичний досвід перехрещувався з магією, релігією.  Значний акцент в середньовічному лікуванні приділявся магічним та астрологічним обрядам, подолання хвороби за допомогою символічних рухів та жестів, «особливих» слів та заговорів, магічних предметів. З XI-XII століття в лікувальних  обрядах  з'явилися предмети християнського напрямку, християнські символи, язичеські заклинання та заговори перекладали на християнський мотив, з'явилися нові християнські формули, розцвів культ святих і їхніх мощів. Самим характерним для Середньовіччя феноменом цілющої практики були святі і їхні реліквії. Розквіт культу святих припадає на Високе й Пізнє Середньовіччя. В Європі налічувалося більше десяти найбільш популярних місць поховання святих, куди стікалися тисячі прочан, що бажають повернути собі здоров'я. Популярним святим жертвували гроші та інші цінності, хворі массово молили святого про допомогу і порятунок, прагнули доторкнутися до речей святого, збивали кам'яну крихту з надгробків і інші подібні дії. З XIII в. оформилася «спеціалізація» святих; приблизно половина всього пантеону святих вважалися патронами певних хвороб. Що стосується хвороб, те це були туберкульоз, малярія, дизентерія, віспа, коклюш, короста, різні каліцтва, нервові  хвороби. Але бичем Середньовіччя була бубонна чума. Уперше вона з'явилася в Європі в VIII в. В 1347 р. чума була завезена генуезькими моряками зі Сходу й протягом трьох років поширилася по всім континенту. Незачепленими залишилися Нідерланди, чеські, польські, угорські землі й Київську Русь. Діагностувати чуму, як, втім, і інші хвороби того часу, середньовічні медики не вміли, хвороба фіксувалася занадто пізно. Найпоширеніший рецепт, що використовувався населенням до XVII в., зводився до латинської поради cito, longe, targe, тобто бігти із зараженої місцевості скоріше, далі й вертатися пізніше, і це тільки сприяло поширенню Чорної Смерті. Іншим бичем Середньовіччя була лепра, або як її ще називали - проказа. З'явилася хвороба, імовірно, в епоху раннього середньовіччя, але пік захворюваності доводиться на XII-XIII віки, збігаючись із посиленням контактів Європи зі Сходом. Хворим на проказу заборонялося з'являтися в суспільних місцях та користуватися суспільними лазнями. Для прокажених і тільки запідозрених у цій хворобі, існували спеціальні лікарні - лепрозорії, які будували за міською смугою, уздовж важливих доріг, щоб хворі могли просити милостиню - єдине джерело їхнього існування. Латеранський собор (1214) дозволив будувати на території лепрозоріїв каплиці й цвинтарі для створення замкнутого світу, звідки хворий міг вийти тільки із тріскачкою, попереджаючи, таким чином, про свою появу. Наприкінці XV в. в Європі з'явився сифіліс.

Гале́н - грецький лікар, хірург і філософ римської доби Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриття трупів. Одним з перших застосуваввівісекцію і ставосновоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла».Гален зробив суттєвий внесок в розвиток анатомії і фізіології, практикуючи анатомування трупів людей і здійснюючи досліди на тваринах. На відміну від Аристотеля, описував головний мозок як органзосередження чуттєвості, психічної діяльності та руху. Описав близько 300 м'язів, а також середній мозок, сім пар черепномозкових нервів, блукаючий нерв; здійснюючи дослідження з перерізуванняспинного мозку свиней наочно продемонстрував функціональну відмінність між передніми (руховими) і задніми (чуттєвими) корінцями спинного мозку. На основі спостережень відсутності крові у лівих відділах серця забитих тварин і загиблих гладіаторів, а також у виявлених ним під час анатомування трупів недоношених немовлят отвору у міжшлунковому перепоні створив першу в історії фізіології теорію кровообігу, за якою, як стверджував Гален,артеріальна і венозна кров різні за природою рідини. Причому перша, артеріальна, «розносить рух, тепло і життя», а друга, венозна, покликана «живити органи». Ця концепція надовго пережила автора, проіснувавши аж до відкриттів Андреаса Везалія та Вільяма Гарвея. Уявлення Галена про перебіг фізіологічних процесів були тісно пов'язаними із його релігійними переконаннями. Він твердо вірив в існування «пневми» — духа або «дихання життя», вважав що усе на землі оточене пневмою. Під час дихання пневма наповнює організм людини. В печінці пневма стає «природним духом», в серці змішується зі «світовим духом» і стає «духом життєвим» (лат. spiritus vitalis); у головному мозку вона потрапляє у «чудесну мережу» (лат. rete mirabile), де стає «душевним духом» (лат. spiritus animalis) і далі розподіляється по нервах, які Гален вважав порожніми судинами.Смерть людини настає тоді, коли зупиняється дихання і пневма більше не наповнює її тіло. Клавдій Гален дотримувався і розвинув вчення Гіппократа про чотири рідини, які циркулюють в організмі (в сучасній фізіології — вчення про механізм гуморальної регуляції життєвоважливих процесів в організмі). Цим чотирьом рідинам, на думку Галена, відповідають чотири типи темпераменту: крові —сангвінік, флегмі — флегматик, чорній жовчі — меланхолік, жовтій жовчі — холерик. Крім того Гален поставив у відповідність кожній із фізіологічних рідин природні стихії: землю, повітря, вогонь і воду.Гален також поклав початок фармакології. Досі «галеновими препаратами» називають настоянки та мазі, приготовані певними способами. Він систематизував уявлення античної медицини у вигляді єдиного вчення, що залишалося теоретичною основою медицини фактично до завершення Середньовіччя.

37. Філософія і наука: спільне і відмінне.

Спільним для філософії і науки є те, що:

1) філософія і наука є формами суспільної свідомості;

2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків;

3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду;

4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).

відмінності:

1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності;

2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва;

3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки;

4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може;

5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду. 

38. Філософія епохи Відродження: характерні риси, етапи, представники. К. Цельс про мед-ну.

Філософія ВідродженняXV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності.Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбуло­ся подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення лю­дей до щасливого життя, а також нова система національ­них літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво.

Характерними ознаками куль­тури Ренесансу були такі:

1) Світський, нецерковний, характер культури Відр, що було наслідком секуляризації (звільнення) сус­пільного життя загалом.

2) Відр інтересу до античної культурної спад­щини, яка була майже повністю забута у середні віки.

3) Створення людської естетично-художньої спрямова­ності культури на противагу релігійній домінанті у куль­турі середніх віків.

4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спря­мованість філософських вчень Відродження.

5) Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6) Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у ста­новленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли від­родити античну спадщину і надати їй великого практич­ного значення.Слід згадати, що середньовіччя також зверталося до античності, особливо з XII ст., але успадкувало від неї лише окремі елементи. В нову добу, добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприйма­лася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше ан­тичність вплинула на освіту, філософію, образотворче ми­стецтво і літературу.На перший план у ренесансному неоплатонізмі висту­пає його гуманістичний зміст.Античність позначилася на формуванні провідної ідей­ної течії доби Відродження — ренесансного гуманізму. Його журливість (печаль) можна визначити як прояв пристрас­ного інтересу до земного життя.39. Основні методи наукового пізнання

Методи	Рівні	Форми
Опис, вимірювання, порівняння, експеримент, спос­тереження	Емпіричний	Факти, емпіричні поняття, емпіричні правила
Моделювання, аналогія, ана­ліз-синтез, індукція, дедукція, абстрагування, поясне­ння, мислений експеримент тощо	Проміжний	Проблема, концепція, гіпотеза
Сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, системно-структур­ний…	Теоретичний	Система законів, теорія, ідея, теоретичні поняття, наукова картина світу, стиль мислення….