
- •1. Сутність і структура світогляду.
- •3. Основні характеристики свідомості, її структура і механізм функціонування.
- •2. Характеристика основних станів порушеної свідомості
- •4. Історичні типи світогляду.
- •5. Причини виникнення античної філософії.
- •6. Свідомість і форми психічної активності людини: мислення, пам’ять, емоції, воля.
- •8. Філософські погляди Сократа.
- •9. Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- •10. Проблема методу у філософії. Діалектика і метафізика.
- •12. Основні концепції походження людини (релігійна, еволюційна, космологічна).
- •14. Основні закони діалектики.
- •15.Основні школи і представники досократичної ф-ї.
- •16. Специфіка трактування люд у класичній, некласичній і постнекласичній ф-ї.
- •17. Структура філософського знання.
- •18.Елліністична філософія (епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм).
- •19. Поняття суб'єкта суспільного розвитку. Рід, народність, нація, клас, народ.
- •20. Основні історичні етапи розвитку філософії. Класична і некласична філософія.
- •21. Філософія і медицина Давньої Греції (Гіппократ)
- •22. Основні підходи до періодизації людської історії.
- •23. Місце і роль філософії в житті суспільства і людини. Її основні функції.
- •25. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання. Рівні та форми пізнання.
- •26. Християнство як світоглядна основа середньовічної філософії.
- •27. Становлення античної медицини
- •28. Специфіка філософії як знання і світогляду.
- •29. Основні етапи розвитку середньовічної ф-ї.
- •31. Патристика (східний і західний варіанти). Вчення Августина Аврелія.
- •34. Значення релятивізму скептиків для пізнання світу та людини.
- •35. Філософські погляди Фоми Аквінського.
- •36. Розвиток мед-ни в епоху Середньовіччя. Вчення к.Галена.
- •40. Філософія Нового часу: зміст поняття «Нов час», характерні риси, представники.
- •44. Метод психоаналізу для лікування неврозів.
- •45. Структура та функції філософії.
- •46. Раціоналізм в новоєвропейській філософії (р.Декарт, б. Спіноза, г. Лейбніц).
- •47. Розвиток медицини в Україні в 1920-1990 рр. 48. Поняття «отнологія», «буття», «матерія».
- •49. Проблема людини та соціальні ідеали у філософії Просвітництва (ж.Ж. Руссо, п. Гольбах, а. Вольтер та ін.).
- •51. Філоософія: предмет, функції, місце та роль в сучасній культурі.
- •52. Філософські погляди і.Канта.
- •53. Всезагальний взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ у медицині.
- •54. Філософія як слово.
- •55. Суб’єктивний ідеалізм і. Фіхте. Об’єктивний ідеалізм ф. Шеллінга.
- •56. Проблема одиничного і загального, сутності і явища в медицині (Абаєв)
- •57. Концепції формування предмету філософії.
- •58. Філософська система Гегеля.
- •59. Значення медицини і філософії у процесі виховання людини.
- •60. Взаємозв’язок філософії та медицини (категорії, медоти, бачення людини).
- •61. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.
- •62. «Клятва Гіппократа» - основа гуманістичної діяльності медичного працівника.
- •64. Філософія життя.
- •65. Модель мед. Етики т. Парацельса (принцип «Роби добро»).
- •66. Сутність духовного життя суспільства.
- •67. Екзистенціалізм.
- •68. Проблема життя і смерті у філософії і медицині.
- •69. Релігійний напрям у некласичній філософії (неотомізм, персоналізм).
- •70. Філософська думка Києворуської доби (Іларіон, Лука Жидята, к. Туровський).
- •71. Роль праці в антропогенезі і в процесі становлення особистості мед працівника.
- •72. Філософські школи Давньої Індії.
- •73. Філософські погляди г.Сковороди.
- •74. Зміст поняття «гуманізм», «людина», «світ», «філософія», «медицина».
- •76. Рух, простір і час як категоріальні визначення буття.
- •77. Філософія марксизму.
- •78. Вчення н. Макіавеллі та його значення для розвитку сучасної людини.
- •79. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини.
- •81. Філософське мислення медичного працівника (по праці ю.К. Абаєва)
- •82. Проблема любові в середньовічній християнській філософії.
- •84. Філософія і культура.
- •85.Розвиток соціальної медицини в сучасній Україні.
27. Становлення античної медицини
загалі питання, які праці залишив Гіппократ, досі остаточно не вирішене. Відповідно до традицій на той час лікарі не підписували своїх творів, й вони згодом виявилися анонімними. Першу його збірку праць давньогрецьких лікарів підготували багато років по смерті Гіппократа в III в до зв. е. у знаменитій олександрійському сховище рукописів. За велінням Птолемея з усього світу звозили до Александрії на рукописи учених, які систематизувалися в каталоги, вивчалися, переводилися і листувалися. Серед 700 тисяч сувоїв було 72 медичних твори, написані грецькою. Усі вони були безіменними: історія не зберегла жодного першотвору, у якому б зазначено авторство Гіппократа чи інших лікарів Стародавню Грецію класичного періоду. Близько 300 до зв. е. медичні рукописи об'єднувалися в ">Гиппократов збірник". Отже олександрійські вчені зберегли для нащадків твори Гіппократа та інших грецьких лікарів мешканців V - III століття до зв. е.У Гіппократа було дві синаФессал і Дракон. Вони ж із батьком, у його безпосереднього керівництва і впливом. Частина її ">Гиппократова збірника" написана ними.Гіппократ помер з одних джерелам у віці 83, а, по іншим - 104 років. Похований вЛариссеФессалийской. Місцеві жителі дуже дуже шанували його могилі і ще у ІІ зв. е. показували мандрівникам. Найбільш ранніми роботами Гіппократа вважаються "Афоризми". Можна можна з думкоюЛиттле, що основою цієї книжки є особисті спостереження автора, але у них використані також деякі становища жрецької медицини Єгипту; ще, "Афоризми" представлені у вигляді східних мудростей. У ">Афоризмах" вказані прояви плевриту, кишкових кровотеч, непрохідності кишечника, правця, поразок нирок тощо. буд. Деякі з афоризмів вражають тонкощами і глибиною спостережень. Наприклад, більшість лікарів мають уявлення про "особі Гіппократа" при перитоніті, описаному в ">Афоризмах": "Спотворення особи - лиховісною ознакою; менш небезпечне, якщо він внаслідок безсоння, голоду чи шлункового розлади, обличчя, змінилося від цих коштів причин, одужує за ніч та день. Буде ж він такий:впавшие очі, загострений ніс, запалі віскі, стягнуті і холодні вуха, тверда шкіра, жовтий чи чорний колір. Але якщо повіки і губи, чи ніс стають синюватими, це швидку смерть".У ">Афоризмах" Гіппократ наводить класифікацію захворювань по віком: у молодому, людей середнього віку й у старості. Вплив єгипетської медицини певною мірою простежується поглядів Гіппократа на походження та розвитку захворювань. У Єгипті з його спекотним кліматом живе і життя пов'язували з вологою, водою. Не могло б не позначитися загальних поглядах при поясненні незрозумілих тоді явищ про походження життя і захворювань.
28. Специфіка філософії як знання і світогляду.
Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця у світі людини, а також життєві позиції, програми поведінки, дій людей Світогляд не можна ототожнювати зі знаннями. Проте зв’язок світогляду із знанням не означає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сформувати світогляд. Це – просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що є загальні закони буття, відомі філософії, а знання цих законів і складає світогляд, тобто є сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі. Однак світогляд не є лише сукупністю знань лише про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних способів освоєння світу людиною, проекція особистісних власних проблем, інакше кажучи, це не вищий процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття Світогляд може мати місце лише там, де є “само”, тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження. Таким чином, запроваджений до людського лексикону Кантом термін “світогляд” не слід розуміти буквально, як лише систему поглядів на світ, - це споглядацьке, просвітницьке тлумачення, - а як активне самовизначення людини у світі, яка шукає шляхи від ідеї до ідеї. Світогляд з цих позицій є системою принципів та знань, ідеалів та цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають діяльність індивіда, або соціального об’єкта, й органічно входять до його вчинків і норм мислення. За невідповідності між думкою та дією розквітає соціальна мімікрія, конформізм, лицемірство, тобто починається глибинна криза існуючих світоглядних цінностей і світогляду. Без цього суспільство не може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної свідомості, через яку суб’єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно-практичну діяльність. Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння