Співвідношення за змістом різних частин тексту

Без такого співвідношення ми не змогли б зрозуміти текст як ціле. Те, що раніше прочитане, і зрозуміле є основою для розуміння того, що читається зараз. Оскільки зміст різних частин твору завжди так чи інакше взаємопов’язаний. Але одна особливість, коли частини тексту зіставляють неусвідомлено, ненавмисне, а інша особливість, коли їх зіставляють усвідомлено, з певною метою. У першому випадку зв’язок частин тексту за змістом читачем не обдумуються, глибокому осмисленню не піддаються, а в іншому – він спеціально їх аналізує, досягаючи глибини й чіткості розуміння, а також знаходить в тексті повтори, протиріччя, різного роду невідповідності.

Прийом внутрішнього співвідношення частин тексту за змістом – використовується редактором у складному для розуміння тексті, щоб розвернути процес співвідношення його частин за змістом, відвести для цього спеціальний час після читання, оскільки складно добре виконати такий процес під час самого читання. Наприклад:

Юдина ця приїхала в Сполучені Штати років тридцять тому з маленького села в Волинській губернії. Зараз це село знаходиться на польській території. Спочатку він працював у штатах, копав вугілля. Потім пішов на ферму батраком.

Співвідношення частин тексту за змістом викликає питання: «Чому ця людина копала вугілля в штатах?», можливо, це були шахти. Таких помилок у текстах може бути безліч.

 9. 

Співвідношення змісту тексту з власними знаннями

Чим багатші знання читача, тим легше йому зрозуміти те, що він читає (обсяг знань більший). Трапляється, що  читач під час читання наукового тексту для кращого розуміння тексту намагається осмислити значення слів з допомогою інших – такий спосіб дає змогу в низці близьких за значенням слів краще зрозуміти, осмислити слово в тексті. Редактор таким чином може покращити текст автора, тобто переконати автора в тому, що його словесна форма не є досконалою і замінити на кращу форму.

8. 

Складання плану тексту про себе (смислове групування матеріалу; виділення смислових опорних пунктів; виявлення підрядності, зв’язку, зіставлення виділених змістових груп)

Складання плану тексту (структурно-логічний його аналіз) про себе (подумки) складається з певних операцій:

1) людина, коли читає ділить текст на смислові частини (кожна частина – група тісно зв’язаних частин, які мають спільну мікротему);

2) виділяє в кожній частині смисловий опорний пункт (найістотніше, характерне);

3) виявляє серед частин головні й другорядні, визначаючи їх підрядність, зв’язок, співвідношення.

Перша операція - смислове групування матеріалу.

Під час читання текст ділять на частини за певним смисловим групуванням, що не потребує великих зусиль для поділу. Якщо є перешкода, вона повинна протікати як особлива дія, окремо від читання. Це такі перешкоди:

▼ тексти з логічно заплутаним викладом (повторами, поверненнями);

▼ з великою кількістю мікрочастин, які погано піддаються поєднанню;

▼ з великими за обсягом частинами, що далі не діляться.

 Розуміння тексту повинно бути довільне.  Кожен має своє бачення в членуванні тексту, але редактор повинен завжди прислухатися до думки автора, в іншому випадку редактор завжди буде неправий.

Друга операція – виділення смислових опорних пунктів.

Смисловий опорний пункт – це тезис, формулювання теми, ім’я, термін, яскрава цифра, якими читач ніби заміщує зміст виділеної смислової групи. Спираючись на такий пункт, читач зазвичай легко відтворює зміст всієї смислової групи. Завдяки смисловим опорним пунктам читачу не складно втримати в голові план всього тексту (наприклад, параграфа). Текст ніби згортається читачем, переводиться з допомогою смислових опорних пунктів у внутрішню мову.

Для того, щоб виділити в свідомості смисловий опорний пункт будь-якої частини тексту, потрібно добре вникнути в її зміст, з’ясувати, що в ній головне. План до текступотрібно укладати самому, а не читати текст за готовим планом (розуміння тексту тоді глибше).  Складати план потрібно шляхом логічного аналізу тексту з допомогою питань:

·        про кого  (що) говориться в поданій частині тексту;

·        що саме говориться, тобто питань про логічний суб’єкт (того, про що йде мова, предмета думки) та предикат  (висловлювання про цей предмет думки) кожної смислової частини. Без цього не можливе розуміння тексту.

 Третя операція – виявлення підрядності, зв’язку, зіставлення виділених змістових груп.

У складному за структурою тексті читач виявляє залежність і між смисловими частинами різних рангів. І складаючи план тексту, читач використовує комплекс розумових прийомів, з допомогою яких може проникнути в зміст тексту.

13.