Логічність композиції

Під час аналізу й оцінки композиції, потрібно перевіряти чи задовольняє композиція потребам логічності. Якщо є композиційні відхилення – це точна ознака композиційної помилки.

Тему кожного твору чи його частин, що перевищують фразу, можна розглядати як поняття, а правильно членувати, ділити поняття (тему) на складові частини можна, тільки потрібно дотримуватися логічних правил поділу.

Поділ поняття – це логічна операція, за допомогою якої розкривається його обсяг, тобто в першому наближенні число предметів, що охоплюються поняттям і входять в конкретний клас.

Для того, щоб поділ понять (тем) на частини (підтеми) був правильним, поділ повинен бути:

1) обґрунтованим, тобто проводитися тільки за одним принципом (ознакою), який лежить в основі різних видових частинах (підтемах) – правило обґрунтування поділу;

2) адекватним (за обсягом), тобто сума обсягу частин тексту (видових членів поділу) повинна бути рівною обсягу всього тексту (родового поняття) – правило відповідності;

3) доведеним до кінця, тобто поділеним на такі частини, кожна з яких виключає іншу, -правило взаємовиключення;

4) неперервним, тобто текст (родове поняття) повинно бути спочатку поділено на частини (види), для яких текст є ближчим родом, а тоді вже на більш дрібні частини  (підвиди), для яких кожен вид виступає як рід, - правило неперервності поділу.

29. 

Вибір композиції

Головне завдання під час аналізу й оцінці композиції:

–                                встановити, чи правильно вибраний автором план побудови твору,

–                                 чи дало це змогу автору повністю розкрити тему,

–                                чи це дало можливість раціонально використати обсяг твору чи привело до повторів і дублювання матеріалу,

–                                чи це допомогло читачеві ефективно використати ті відомості, які потрібно йому повідомити чи навпаки, заставило читача самому займатися розумовою обробкою матеріалу для кращого розуміння й сприйняття тексту.

 Композиція повинна виключати повтори й дублювання матеріалу, щоб економити обсяг і працю читача.

Композиція повинна так узагальнити матеріал, що він буде краще сприйматися й запам’ятовуватися, а може приречувати читача на розумову перебудову матеріалу.

26. 

Розумова активність редактора й оволодіння навиками редакторського аналізу

Виділимо три умови успіху редагування:

Перша умова – психологічні мотиви (зазначено в попередньому питанні).

Друга умова – з текстом потрібно працювати активно (використовувати розумову активність).

Для цього корисними є такі питання, що змушують маніпулювати з текстом:

1) Про що говорить фрагмент тексту – над фразова єдність (яка його тема) і що саме говорить?

2) Як узгодиться зміст тексту з тим, про що відомо з минулого досвіду та накопичених знань?

3) До якого класу явищ віднести те, що читається?

4) Як узгодиться текст, що читається з попереднім?

5) Про що піде мова далі? До чого веде автор? Який напрошується висновок?

6) Як виглядає об’єкт, що описується автором?

7) Що собі візьме читач з тексту, що візьметься читати цей текст з певною метою? Як подіє на читача? Що змінить в ньому? Чи приведе до бажаних результатів?

 Третя умова – психологічна закономірність, основа якої в тому, що предметом найбільш гострого, актуального розуміння тексту може стати тільки той матеріал, який є об’єктом, метою дії. Це той матеріал, на який направлено дію редактора.

Вчені вважають, що найкраще запам’ятовується матеріал, який входить до змісту основної мети дії, а не в спосіб її досягнення.

Наприклад, учень, який обраховує цифрову задачу. Він діє з цифрами, вони об’єкт його дії. Але дії з цифрами – лише спосіб вирішення задачі, а не мета, а цифри погано запам’ятовуються.

Учень, який обраховує цифрову задачу. Він діє з цифрами, вони об’єкт його взаємодії. Але операції з цифрами – тут не спосіб вирішення задачі, а мета дії: дібрати цифри під умову задачі й означає скласти задачу. Цифри входять в зміст мети дії й запам’ятовуються набагато краще.

Коли редактор читає рукопис, він також вирішує певну задачу. Наприклад, він хоче переконатися в точності вказаних автором дат. Мета його дій – перевірка точності дат. Дати стають об’єктом дій редактора, входять до змісту мети дії й добре осмислюються. Але це не одна лише мета (завлання). Як редактору впоратися з усіма завданнями у їх поєднанні?

Визначити всі завдання під час одного прочитання – неможливо. Що тоді робити?

Виявляється, що потрапляючи в сферу свідомості й контролюватися свідомістю може не лише той об’єкт, той зміст, який виступає для редактора в якості безпосередньої мети дії, але одночасно з ним й інші об’єкти.

Чому все взаємодіє, тому, що раніше інші об’єкти були основою редагування. Тому з часом стали автоматичними діями (навичками). Тому, необхідна практика редагування – чим більше текстів редагується, тим кращі наступні редакції (в редактора виробляється критична передбачуваність, відчуття помилки).

21. 

перевірка правильності й точності редакційних змін тексту.

Аналіз тексту редактором не закінчується й після виправлення. Змінений текст потребує аналізу заради оцінки змін.  На це є декілька причин:

1) правка може непомітно змінити в гірший бік завдання тексту, його значення чи відтінки значення;

2) правка може внести в текст такі зміни, які спричинять нові стилістичні відношення між словами й словосполученнями;

3) необхідно перевірити чи привели зміни до бажаних результатів, чи потрібно знову прогнозувати дію тексту (у зміненому вигляді) на читача (чи взаємодію читача й тексту) з метою нової оцінки.

20. 

встановлення причин негативної чи заниженої оцінки й пошук засобів її заміни.

Встановивши розходження між бажаною й передбачуваною дією тексту на читача; між вимогами до змісту й форми тексту й тими якостями, якими вони володіють; між виконанням і задумом, редактор намагається віднайти причину такого розходження в тексті.

Це необхідно тому, що:

1) тільки так можна з’ясувати в чому причина невдач автора, узагальнити характер такого чи таких причин і тим самим допомогти автору намітити програму удосконалення фрагменту тексту чи цілого тексту;

2) у випадку, коли редактору необхідно допомагати автору не лише критикою, але й конструктивною порадою: пропонувати варіанти виправлення, тоді автор виконає все точно й швидко. Правка повинна бути виваженою, а не інтуїтивною, максимально наближеною до авторського варіанта.

10.