54. Невідповідність тексту З безліч фактичних помилок видно: — одні помилки проникають в друк просто тому, що вислизають з поля зору редактора; — І нші — тому, що редактор не поклопотався про те, щоб дізнатися, якими джерелами користувався автор; — треті — тому, що редактор полінувався перевірити факти за авторитетними джерелами, обмежившись перевіркою за джерелами ненадійним; — четверті — із-за надмірної довіри редактора до матеріалу, який він погано знає або який за низкою ознак не міг добре знати автор. Значить, треба уміти читати так, щоб факти не вислизали від редакторського погляду, а для цього зробити об'єктом своїх розумових дій ті елементи тексту, в яких помилки допускаються найчастіше. Це: — не конкретизовані в тексті положення; — числа; — одиниці величин; — дати; — прізвища, імена; — назви; — терміни; — географічні відомості; — вирішальні для передачі сенсу або відтінку сенсу слова; — підписи до ілюстрацій; — всякого роду посилання; — цитати; — згадки про, здавалося б, загальновідомі події.         Якщо редактор відноситиметься до цих елементів як до таким, в яких майже напевно допущена помилка, то завдяки установці на вірогідність помилки він почне активно шукати її, старатися з різних сторін перевірити справедливість авторського твердження, використовувати різні прийоми, що допомагають розкривати фактичні недоліки тексту.

51. ілюстровані факти Основні вимоги: до фактів, що приваблюють заради ілюстрації абстрактних положень, - яскравість, виразність, наочність, доступність читачеві. Тільки в цьому випадку такі факти здатні підсилити дію тексту, особливо пропагандистського або популярного. Невиразність фактичного матеріалу завжди послаблює твір, знижує силу його взаємодії. Заміна такого фактичного матеріалу іншим» таким, що відповідає, вище вимогам, зазначеним вище, здатна покращити твір. Основна вимога до ілюстративних фактів: Вони повинні ілюструвати саме те положення, заради якого їх приводять. Інакше виникає невідповідність.

48. Оцінка функціональних ознак фактів Це оцінка фактів щодо тієї ролі, яку вони покликані виконувати в тексті. Факти, що слугують опорою для висновків, повинні передусім задовільняти методологічні вимоги, приведеним вище. Тільки в цьому випадку вони виконають свою місію переконливо і чесно. а) факти, що конкретизують загальні положення Якщо ці факти конкретизують не висунуте загальне положення, а мають до нього дуже віддалене відношення, немає їм ціни. Наприклад, автор висунув положення про те, що успіх і якість науково-дослідної роботи в республіканській бібліотеці визначатимуться поряд заходів і далі приводить їх перелік, конкретизуючи своє положення. Першим в рядку стоїть таке: Керівним документом для всіх бібліотек стане перспективний координаційний план щодо розвитку бібліотекознавства, теорії бібліографії й історії бібліотечної справи в республіці.  Співвіднісши цей пункт переліку заходів із загальним положенням, редактор не може не запитати: «Хіба це захід, що визначає успіх і якість науково-дослідної роботи в республіканській бібліотеці? Це взагалі не захід. Заходом була б розробка такого плану і його реалізація. Форма пункту протиріч змісту. Потрібна поправка». Текст буде уточнений завдяки прийому співвідношення що конкретизує загальне положення факту з самим цим положенням. Такі невідповідності в тексті часті. Наприклад, висунута теза, а аргументи доводять не цей, а зовсім інша теза — відома логічна помилка, яку називають підміною тези. б) ілюстровані факти Основні вимоги: до фактів, що приваблюють заради ілюстрації абстрактних положень, - яскравість, виразність, наочність, доступність читачеві. Тільки в цьому випадку такі факти здатні підсилити дію тексту, особливо пропагандистського або популярного. Невиразність фактичного матеріалу завжди послаблює твір, знижує силу його взаємодії. Заміна такого фактичного матеріалу іншим» таким, що відповідає, вище вимогам, зазначеним вище, здатна покращити твір. Основна вимога до ілюстративних фактів: Вони повинні ілюструвати саме те положення, заради якого їх приводять. Інакше виникає невідповідність.

42. Аналіз та оцінка вираження засобів оформлення підпорядкованості заголовків  Різну значущість рубрик, відмінність їх заголовків відповідно до приналежності до різних ступенів рубрикації потрібно графічно дуже точно виразити, щоб читач відразу знав, рубрику якого ступеня він починає читати. Особливо складне завдання оформлювача багатоступеневій рубрикації. Читач може запитати: до чого тут редактор і редагування, це турбота художника книги і художнього або технічного редактора? Так, звичайно, головну роль тут відіграє оформлювач, але контролювати його рішення краще всього може саме редактор, якому зрозуміліше за інших смислова різниця заголовків за ступенями рубрикації. Заголовки різних ступенів графічно розрізняють: Ø за розміром (кеглем) шрифту (чим він більший, тим вище ступінь рубрикації); Ø за зображенням шрифту (чим шрифт насиченіший, тим вище ступінь рубрикації). Проте можливості цих графічних характеристик, обмежені. Практично можна використовувати не більш за 5 – 6 кеглів (8, 9, 10, 11, 12, 14 п.). Менші кеглі недопустимі гігієнічно, великі — непропорційно великі для смуги середніх книжкових форматів. Звичайно, з упровадженням у практику комп'ютерного набору можливості шрифтових розмірних відмінностей розширилися. Але потрібно взяти до уваги і те, що розрізнити розміри заголовків, набраних шрифтами близьких кеглів, досить важко. Ось тут і виручає зображення шрифту: набравши заголовки старших рубрик ще і шрифтом напівжирного зображення, можна підвищити графічну розрізнюваність заголовків сусідніх ступенів рубрикації. Збільшує число варіантів набір заголовків прописними і рядковими буквами. Проте заголовки, набрані прописними і рядковими буквами різних кеглів, погано поєднуються. Прописний більшого кегля виявляється дуже великим, а понизити його кегль заважає те, що початкова прописна буква заголовка, набраного рядковим, опиниться більше букв заголовка, набраного прописними буквами. У наступному прикладі трьох заголовків добре видно всі ці особливості ЗАГОЛОВОК Заголовок ЗАГОЛОВОК  Перший заголовок в прикладі хороший, але заголовок, набраний рядковим вищого кегля, із-за початкової прописної букви виявляється графічно не менш значущим, чим заголовок, набраний прописним меншого кегля. Із-за цього часом доводиться набирати заголовки всіх ступенів одній книги тільки прописними або тільки рядковими буквами, завдяки чому графічна різниця між заголовками різних ступенів не викликає сумнівів. Правда, це можливо при обмеженому числі ступенів. Редакторові важливо пам'ятати дві основні вимоги до оформлення рубрикації: по-перше, щоб заголовки рубрик різних ступенів чітко розрізнялися і читач міг відразу визначити, з рубрикою якого ступеня він має справу; по-друге, щоб вибрані види рубрик були функціонально і економічно доцільними. Для кращого розрізнення заголовків сусідніх рубрик можна скористатися видами заголовків, що розрізняються за положенням на смузі і за відношенням до тексту (шмуцтитул, шапка, заголовок на спуску, заголовок в розріз тексту, заголовок в підбір з текстом, кватирка, ліхтарик, прихований в тексті заголовок). Всі вони дозволяють урізноманітити відмінність рубрик різних ступенів по заголовках. Шмуцтитули функціонально дуже хороші, оскільки різко відокремлюють нову рубрику від попередньої, але вони неекономічні, враховуючи те, чим їх більше, а також чим більше формат видання і його тираж. При великому числі шмуцтитулів, великому форматі видання і тиражі знижуються коефіцієнти використання площі паперу і ємкості друкарського листа, тобто страждає видавнича економіка. Заміни шмуцтитулів шапкою, теж достатньо виразним заголовком, може заощадити до одного паперового листа й у будь-якому випадку збільшити обидва, названих вище за коефіцієнт. Безспускова рубрикація (тобто коли початкові рубрики розташовані не на спусковій смузі) економічніше спускової, оскільки підвищується коефіцієнт використання площі паперу і коефіцієнт ємкості друкарського листа (немає спускових пропусків). Таким чином, при виборі системи рубрикації потрібно знаходити компроміс між функціональними і економічними вимогами. У заголовках, що розмежовують текст, може бути декількох видів: 1) за розміром оббивки від лівого краю набору (ті, у яких оббивки більше, можуть розглядатися як підрядні інших, у яких оббивка менша, хоча це не дуже значна відмінність); 2) за оббивками від попереднього й наступного тексту (зазвичай такі заголовки відбивають і зверху, і знизу, але рубрик наступного, нижчого ступеня). Заголовок у підбір з текстом можна набрати напівжирним шрифтом (заголовки вищого ступеня) і курсивом (заголовки підпорядкованого ступеня). Може бути такий заголовок набраний врозріз, але який із заголовків в цьому випадку вищий, а який підпорядкований, визначити складно. Необхідно також окремо розглянути позасистемні заголовки, оскільки на практиці їх часто прирівнюють до одного із ступенів системних заголовків. Добре якщо не до 1-го ступеня, а то нерідко трапляється, що заголовок Передмову оформляють так само, як заголовки частин основного тексту: він іде першим, і лише з цієї причини його виписують в робочому змісті від 1-ої вертикалі, хоча це не відповідає його значущості. В цьому відношенні він не рівний ні частинам, ні розділам, ні параграфам основного тексту. Він відноситься зовсім до іншої системи, апаратної. Відповідно для заголовків елементів цієї системи треба знайти свій стиль оформлення заголовків основного тексту. На практиці оформлювачі позасистемні заголовки набирають світлим шрифтом, якщо системні заголовки набрані напівжирним, чи рядковими буквами якщо системні набрані прописними буквами.

39. 

Кількість ступенів рубрик

Точно визначити, яким повинне бути кількість ступенів рубрик в рубрикації кожного твору, звичайно, неможливо. Проте вміти встановити, в яких випадках кількість ступенів знаходиться відповідно до характеру твору і з підготовкою читача, а в яких ця відповідність порушена, редактор зобов'язаний.

Одне з основних положень, яким редактор може керуватися:

Чим більше ступенів в рубрикації, тим складніше розбиратися в зв'язках і взаємозалежності рубрик.

З іншого боку, при одному ступені у великому за обсягом тексті можуть бути дуже багато заголовків, і охопити їх всіх, а тим більше запам'ятати буде складно.

Щоб полегшити в таких випадках сприйняття, розуміння й запам'ятовування складного великого за обсягом тексту, групи заголовків нижчого ступеня об'єднують вищими заголовками, тобто декілька параграфів об'єднують в розділ, потім наступні декілька параграфів в інший розділ і т.д. При великій кількості розділів їх об'єднують за групами в розділи.

Варто запам'ятати розділи, а потім в першому розділі його частини, в другому — його частини й так далі, і структурна картина тексту складатиметься в більш менш цілісну картину в голові читача саме завдяки двоступеневій рубрикації.

Те ж саме по відношенню до частин і параграфів.

Загальний висновок може бути таким:

Чим слабкіше підготовка читача, тим менш бажано розвинена рубрикація, з одного - двох ступенів.

І навпаки: чим підготовленіший читач, тим ймовірніше збільшення числа ступенів рубрик, якщо це потрібно для кращої передачі взаємозв'язків і взаємозалежності рубрик тексту.

Якщо читач добре підготовлений, вирішує справу зміст твору. Чим ширше коло питань охоплює автор, чим складніші відношення між ними, тим більше підстав для багатоступеневої рубрикації, що даєможливість дотримуватися правила безперервності поділу і передати взаємозв'язки смислових частин твору.

У зв'язку з тим, що число ступенів рубрик може виявитися не відповідним характеру твору і підготовці читача, редакторові треба володіти прийомами зменшення числа ступенів рубрик або його збільшення, щоб при необхідності запропонувати їх авторові.

Прийоми скорочення числа ступенів рубрик. У книжковій практиці відомі два таких прийоми.

Перший прийом. Зняти об'єднуючу рубрику, поставивши її у кожної підрубриці. Ось елементарний приклад з підручника арифметики для 2-го класу:

Складання і віднімання в межах 100 (без переходу через десяток)

Складання і віднімання в межах 100 (з переходом через десяток)

Двоступенева рубрикація виглядала б так:

Складання і віднімання в межах 100

Без переходу через десяток

З переходом через десяток

Але оскільки учні 2-го класу навряд чи розрізнять значущість заголовків різних ступенів, автори справедливо відмовилися від другого ступеня, але зберегли дріб розчленовування. Для цього вони поставили об'єднуючий заголовок у кожного підлеглого.

Другий прийом. Повністю відмовитися від об'єднуючих рубрик або від підлеглих рубрик.

Наприклад, такий прийом можна застосувати при наступній рубрикації:

А. Ручной набір

Б. Механізірованний набір

Розділ 1. Рядкововідливний набір

Розділ 2. Буквовідливний набір

Розділ 3. Крупнокегельний набір

Перетворивши А в розділ і знявши об'єднуючий заголовок, редактор обернув двоступеневурубрикацію в одноступеневу:

Розділ 1. Ручний набір

Розділ 2. Рядкововідливний набір

Розділ 3. Буквовідливний набір

Розділ 4. Крупнокегельний набір

Природно, що такий прийом доступний лише у тому випадку, коли об'єднуючий заголовок не так важливий для читача.

Утруднення при знятті об'єднуючих рубрик може викликати ввідний текст. Обидва рішення можливі, якщо їх словесно виправдати.

Прийоми збільшення числа ступенів рубрик. Відомі два таких прийоми, зворотні прийомам скорочення числа ступенів рубрик, описаних вище.

Перший прийом. Об'єднують ряд рубрик додатковим заголовком вищого ступеня. Прийом використовують, коли рубрик одного ступеня дуже багато і орієнтуватися в них важко.

Наприклад, в первинному варіанті авторського оригіналу рубрикація розділу про допоміжні покажчики виглядала так:

Класифікація

Що відрізняє конкретний покажчик від іншого

Від чого залежить вибір виду покажчика

Наочний покажчик

Тематичний покажчик

Іменний покажчик

Покажчики назв

Розібратися, чому ці параграфи слідують один за одним саме в такому, а не іншому порядку, дуже важко, так само важко, як і запам'ятати всі ці види.

Об'єднавши їх групи додатковими вищими заголовками, автор краще зорієнтує читачів у видах покажчиків, а саме:

ВИДИ ПОКАЖЧИКІВ

Класифікація покажчиків

Що відрізняє конкретний покажчик від інших

ВИБІР ВИДУ ПОКАЖЧИКА ЗА ОБСЯГОМ  ПОШУКУ

Наочний покажчик

Тематичний покажчик

Іменний покажчик

Покажчик назв

Другий прийом. Дають назви частинам нерозчленованого на рубрики тексту, вводя нову, нижчу ступінь рубрик. Приховано такі рубрики в тексті існуют, але не виділені заголовками.  

38.