86.Розрізнити поняття «цивілізація» та «суспільно-економічна формація»

Вперше термін "суспільна формація" вжив К. Сам термін "формація" запозичено Марксом із геології. Ймовірно з трьох джерел: а) власні заняття Маркса геологією; б) "Філософія природи" Гегеля, § 339; в) книга Дюро де Ла Маля "Політична економія римлян", де вживається поняття, що відповідає терміну "формація".Паралель між геологічними і суспільними формаціями Маркс проводить, принаймні, тричі: 1) у січні 1863 p. - в економічних рукописах 1861 - 1863 р. "До критики політичної економії" (2-й варіант "Капіталу); 2) у першому томі "Капіталу", де він пише про те, що епохи історії суспільства, подібно до епох історії Землі, не відокремлюються одна від однієї абсолютно жорсткими межами; 3) у "Начерках відповіді на лист В.Засулич", де зазначається, що, подібно до геологічних утворень і в цих історичних витворах є ряд типів первинних, вторинних, третинних тощо, а також проводиться пряма аналогія між архаїчною або первинною геологічною формацією земної кулі та архаїчною суспільною формацією."формація" досить вдалий, оскільки охоплює відразу два зрізи людського суспільства - суспільство як процес і як стан, структуру системи відносин між людьми. Подібно до цього ми, розглядаючи формації Землі, характеризуємо не тільки її певний стан, пласт, а й формування. Звідси випливає загальніше питання - як взагалі співвідносяться поняття "суспільство" та "суспільно-економічна формація".

 Цивілізація (від лат. - громадянський, суспільний, державний) досить поширений термін, що часто використовується в побуті й науці. Зокрема в побуті він виступає синонімом культури (цивілізована особа - це особа культурна, освічена, ввічлива, вихована). Навпаки, в науці немає єдиної думки щодо визначення цього поняття.    Поняття "цивілізація" було відоме за античних часів як протиставлення античного суспільства варварському оточенню. У добу Просвітництва (XVIII ст.) поняття "цивілізація", як правило, використовували для характеристики суспільства, заснованого на розумі, справедливості, освіті. За твердженням французького історика Л. Февра, в науковий обіг термін "цивілізація" вперше ввів барон П.-А. Гольбах (1766). Відтоді він набув поширення і визнання.

   Майже до XX ст. поняття "культура" і "цивілізація" вживалися як синоніми. Дійсно, між культурою і цивілізацією є багато спільного. Вони нерозривно пов´язані між собою, взаємно переплітаються і взаємно пов´язуються. Одними з перших на це звернули увагу німецькі романтики, які відзначали, що культура "переростає" в цивілізацією, а цивілізація переходить у культуру. Тому цілком зрозуміло, що в повсякденному житті важко розрізнити ці поняття. Цивілізованість з необхідністю припускає наявність деякого рівня культури, що, в свою чергу, містить у собі цивілізованість. Деякі вчені нібито розчиняють культуру в цивілізації, інші ж роблять зворотне, додаючи останній досить широкого значення.

87.Пояснити в чому полягає проблема сенсу життя людини

Проблема сенсу людського життя носить філософський і релігійний характер і може бути віднесена до числа основних проблем духовної культури. Вона хвилювала людей з давніх-давен, проте однозначно не вирішена людством і до сьогодні.

 Сенс життя різні люди бачать у різному: це може бути власний добробут та добробут родини, прагнення реалізувати свій творчий чи науковий потенціал, покликання, релігійні уявлення та устремління. Є люди, яких, можливо, не так і багато, які бачать сенс життя в служінні іншим людям, громаді, народу, ідеям та ідеалам.

 Слід розрізняти питання про конкретну мету дій певного періоду життя (тобто про те, «що робити») та питання про сенс життя (тобто про те, «навіщо робити», яка мета та цінності є вихідними, життєво визначальними). Адже людина може діяти досить цілеспрямовано, відповідно до визначеної мети, але в цілому її життя буде безглуздим, якщо ця мета не має загальної основи, тобто не просвітлена уявленням про сенс життя, який завжди повинен бути більшим за мету. Інакше людина при досягненні проміжної мети опиниться в ситуації втрати сенсу життя, що може бути дуже драматичним.

Хоча життя людини неодмінно супроводжується задоволенням тих чи інших потреб, на мою думку, важливо розуміти, що сенс людського життя не може зводитися до цього. Щодо цього ще відомий грецький філософ Сократ зазначав, що людина живе не для того, щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки - вона їсть, п'є тощо для того, щоб жити.

Хоча сенс життя окремої людини є унікальний та неповторний, кожний вирішує це питання на свій розсуд, все ж є якісь загальні основи для уявлення про нього.

Джерела сенсу життя люди здавна шукали у внутрішньому світі людини. Багатьма філософами, письменниками поділялася думка, що справжнім призначенням людини є творіння добра заради добра. Навіть якщо справжній сенс життя вбачався у прагненні до задоволення потреб, робились принципові уточнення, що задоволення повинно стати помірним, розумним, переважно духовним. У спадщині нашого великого співвітчизника Григорія Сковороди, що відповідає християнській традиції, сенс життя вбачався у любові як такій та любовному ставленні до світу.