1. Поняття філософія, місце філософії в самопізнанні людини. Філософія означає любов до мудрості. Вперше термін ввів Піфагор, близько 2,5 тис. років тому. Як окрему дисципліну філософію виділив Платон близько 2300 років тому. Філософія – це система поглядів на світ, суспільство і місце людини у світі та суспільстві. Об’єктом пізнання у філософії – взаємовідношення людини і світу. Призначення філософії – бути в опозиції до досвіду. Філософія, як світогляді система знань є надбанням духовної культури кожного народу та кожної історичної епохи. Водночас її можна назвати вищим досягненням, узагальненням та само осмисленням вселюдського досвіду, знань і культури. Цицерон говорив, що «філософія – то культура розуму.» Вона задає життєві орієнтири людству, кожному народові й кожній людині. Іншими словами, філософія виконує впродовж усієї історії відповідні та притаманні їй функції.

2. Охарактеризувати роль цінностей в житті людини і суспільства. Цінність – це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів. Чим більше витратила людина своїх фізичних та духовних сил на освоєння того чи іншого предмету, тим більш небайдужим є її ставлення до нього. Цінність існує об’єктивно як властивість предмету. Але це неприродна властивість, а суспільна. Самі по собі предмети – ні позитивні, ні негативні. Вони отримують ціннісну характеристику лише по відношенню до потреб людини. Оцінюється не фізичний, природний зміст предметів, а їх суспільна функція. Тому цінність – поняття, яке визначає позитивне чи негативне значення об’єкта саме для людини. Здатність цінностей бути регуляторами і орієнтирами людських відносин і поведінки індивідів обумовлена їх суспільним характером. Цінності є продуктом колективної діяльності людей – соціальних груп, націй, класів, суспільства. Тому будь-яка цінність формується як суспільна цінність.

3. Охарактеризувати основні джерела філософії. Основними джерелами філософії є міфологія та релігія. Ще в давнину людина почала осмислювати свої дії по відношенню до природи та інших людей. Вона почала приписувати природі певні риси чогось фантастичного і нереального. Таким чином виникає міфологія. Міфологія – це форма суспільної свідомості, світогляду давнього суспільства, яка містить в собі, як фантастичне так і реалістичне сприйняття навколишньої дійсності з розвитком людської свідомості, природне відділяється від надприродного і на основі нього утворюється релігія. Релігія – це форма світогляду основана на вірі в наявність фантастичних сил, які впливають на життя людей і навколишній світ. Щоб пояснити релігію виникає філософія.

4. Пояснити суть науково-технічного прогресу і науково-технічної революції. Задовольняючи свої потреби, люди мають справи не лише із природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою «другою природою», тобто з тим, що вони створюють. «Створене» знову використовується у виробництві. Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки і виробництва. Безпосереднім виявом цього є науково-технічний прогрес(НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу. Сучасний НТП прийнято називати науково-технічною революцією(НТР). Науково-технічний прогрес – це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи. Науково-технічна революція більш вузьке поняття. Вона являє собою одну зі стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявом НТР є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва. Виробництво перетворюється з простого процесу праці, у технічне застосування науки. Науково-технічка революція – це докорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місця та ролі людини у виробництві.

5. Показати світогляд як духовно-практичне засвоєння світу. Світогляд – це бачення та сприйняття людиною світу. Світогляд – це інтегральне, духовне утворення, яке спонукає до практичної, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в світогляді наступні рівні: світовідчуття, світосприйняття , світорозуміння За способом існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це – ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність. Немає переконань – немає й світогляду, він або не сформувався, або девальвувався.

Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд – не лише знання й усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно-практичне засвоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.

Світогляд – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.

6. Пояснити відмінність істини від заблудження. Пізнання - процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства, він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) - це розділ філософії , що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності, передумови , засоби та форми пізнання , а також відношення знання до дійсності , закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Кожна істина, розглядувана в рамках своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона ж щодо самого факту існування таких рамок є відносною. Абсолютна й відносна істина — це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність — заблудження (оману). Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності. І це не просто формальне міркування. В історії науки відомо немало фактів, коли, провівши спеціальний аналіз легенд, стародавнього епосу, знаходили у цих в цілому фантастичних текстах фактичну (істинну) основу.

7. Предмет і функції філософії. Предметом філософіє є Людина, Природа, Всесвіт. Функції філософії: Світогглядна функція відповідає за сприйняття людиною світу. Онтологічна функція відповідає за вирішення яким є світ, сам по собі, без людини. Праксеологічна –практичне ставлення людини до світу. Гнесеологічна – досліджує процес пізнання світу людиною. Методологічна - відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і пізнавальної діяльності. Ідеологічна - показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки «чисте прагнення до істини», але й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів та ін.). Виховна - оказує, що оволодіння філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного розуміння світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх найви щих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтацій і цілей, сенсу життя. Аксеологічна - вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв’язок різних цінностей між собою, зв’язок із соціальними й культурними факторами та структурою особистості. Інтегруюча - філософія робить узагальнення висновків спеціальних наук для того аби дати відповіді на першоосновні питання.

8. Пояснити сутність людини та сенсу її життя.

Категорія "сутність" співвідноситься з категорією "явище". Обидві категорії виражають моменти, рівні руху пізнання двох різних, але взаємопов'язаних сторін дійсності. Людина - не тільки жива, а й діяльна істота. Однак сутність людини полягає і в тому, що її праця потребує праці інших людей. Люди можуть здійснювати виробництво тільки спільно, вступаючи в якісно нові, порівняно з тваринним світом, взаємозв'язки і зв'язки з природою. Визначальними в системі суспільних відносин є виробничі відносини. Але крім них до цієї системи входять ще, наприклад, шлюбно-сімейні, побутові, міжособові, між особою і суспільством та багато інших відносин. Через суспільні відносини налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від покоління до покоління. Вступаючи в суспільні відносини, люди як фізично, так і духовно, творять один одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного. Завдяки суспільним відносинам відбуваються взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача і засвоєння звичок, з'являється згуртованість і солідарність. Без цих відносин людина просто не може існувати. Тому для людини важливо не тільки задовольнити життєві потреби, а й мати систему суспільних відносин. Відтворення цих відносин згодом стає особливою потребою життєдіяльності людей і перетворюється на відносно самостійну сферу життєдіяльності.

9. Яке місце займає філософія в системі культур.

Філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому. Базується на теоретичних методах осягнення дійсності, використовуючи особливі логічні та гносеологічні критерії для обгрунтування своїх положень." Вона прагне віднайти нові світоглядні орієнтири шляхом раціонального осмислення універсалій культури, їх критичного аналізу та формування на цьому шляху нових світоглядних ідей. Відносно розвинених філософських системах античності багато фундаментальних категорії несуть на собі печатку символічного і метафоричного образного відображення світу («Огнелогос» Геракліта, «Нус» Анаксагора і т.д.). У ще більшою мірою це характерно для давньоіндійській і давньокитайській філософії. Складний процес філософської експлікації універсалій культури в первинних формах може здійснюватися не тільки у сфері професійної філософської діяльності, але і в інших сферах духовного освоєння світу. Література, мистецтво, художня критика, політичне і правове свідомість, повсякденне мислення, що стикаються з проблемними ситуаціями світоглядного масштабу, - усі ці області, у які може бути вплавлені філософська рефлексія і в яких можуть виникати в первинній формі філософські експлікації універсалій культури. Різноманітність філософських шкіл і прагнення Філософії. до усвідомлення своїх власних передумов є умовою її розвитку. У процесі цього розвитку змінюється структура філософського знання. Спочатку Філософія виступала єдиним і нерозчленованим теоретично знанням про світ, але потім від неї стали відділятися конкретні науки.