47.Значення, склад, властивості крові.

Разом з лімфою і тканинною рідиною кров є внутрішнім середовищем організму. Вона виконує в організмі багато важливих функцій. Основною з них є перенесення газів, тобто кисню (O₂) — від органів дихання до тканин і вуглекислого газу (CO₂) — від тканин до органів дихання. Кров, що збагатилась в органах дихання на O₂, називається артеріальною, а кров, що віддала O₂ тканинам і забрала з них CO₂ — венозною (див. Газообмін, Дихання). Здатність крові зв'язувати O₂ і віддавати його тканинам зумовлена наявністю в ній пігментів (гемоглобіну, хлорокруорину, гемеритрину).

Крім того кров переносить поживні речовини від шлунково-кишкового тракту до тканин; вимиває кінцеві продукти обміну речовин із тканин і переносить їх до органів виділення (нирки, шкіра); переносить біологічно активні речовини (гормони, вітаміни, ферменти тощо); у теплокровних тварин і людини бере участь у терморегуляції; захищає організм від мікроорганізмів і чужорідних тіл (див. Фагоцитоз, Імунітет).

Кров бере участь у регуляції водно-сольового обміну та кислотно-лужної рівноваги. Важливим пристосуванням крові є здатність до її згортання, що забезпечує швидке припинення кровотечі.

Кров — рідка сполучна тканина організму,що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кров складається з рідкої частини плазми, клітин лейкоцитів та постклітинних структур: еритроцитів, тромбоцитів. Вона циркулює системою судин під дією сили ритмічних скорочень серця і безпосередньо з іншими тканинами тіла не контактує через наявність гематопаренхіматозних бар'єрів. У всіххребетних кров має зазвичай червоний колір (від блідо- до темночервоного), яким вона зобов'язана гемоглобіну, що міститься в еритроцитах. 

Основні властивості крові. Поняття система крові було введено 1939 року радянським дослідником-клініцистом Г.Ф. Лангом. Згідно з даними Ланга система крові включає:

а) периферійну кров, що циркулює судинами;

б) органи кровотворення – червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінку;

в) органи руйнування крові – печінку, червоний кістковий мозок, селезінку;

г) регулюючий нейрогуморальний апарат.

Кров складається з рідкого середовища (плазми) і формених елементів крові (рис. 30). На формені елементи крові припадає близько 40-45% загального об’єму крові, решту 55-60% складає плазма. Саме сукупність усіх компонентів цієї системи забезпечує виконання основних функцій крові. Об’єм крові – 4,6 л або 6-8 % від маси тіла. В’язкість крові 5 умовних одиниць (тобто у 5 разів більша в’язкості води).

48.Захисні властивості крові. Імунітет.

Одна з найважливіших функцій крові — захист організму від інфекції. Захисні властивості крові забезпечують лейкоцити, тромбоцити та плазма. Провідна роль належить лейкоцитам. Деякі їхні типи (нейтрофіли та моноцити) мають власти­вість захоплювати та перетравлювати (за допо­могою власних ферментів) бактерії та чужорідні часточки, що потрапляють у кров. Цей процес називається фагоцитозом, а захисні клітини, що беруть участь у ньому, — фагоцитами. У разі пошкодження шкіри до ранки потрапляють мікроби, що викликають запальний процес. Лейкоцити, які мають здатність просочуватися крізь стінки капілярів у міжклітинний простір, направляються до місця скупчення мікробів. Стимулом для їхніх активних дій слугують ток­сичні речовини, що їх виділяють бактеріальні клітини і на які лейкоцити чутливо реагують. Наблизившись до мікроорганізму, лейкоцит захоплює його, огортає, та поглинає. За допо­могою ферментів, що містяться у клітинних структурах (лізосомах), відбувається перетрав­лення поглиненого мікроба. Один фагоцит здат­ний захопити й перетравити 15 -20 бактерій.

Поглинувши велику кількість мікробів, лейко­цит гине, оскільки не може їх перетравити. Заги­блі лейкоцити — компонент гною, що утворюється у місці запалення. Лейкоцити (лімфоцити) забез­печують також імунні реакції організму. Деякі з них виробляють антитіла — спеціальні білкові молекули, що зв’язують чужорідні білки, інші самостійно знищують пухлинні або уражені віру­сом клітини. У творенні антитіл беруть участь також білки плазми крові (глобуліни).

Імунітет  - це комплексна реакція організму, спрямована на захист його від впровадження чужорідного матеріалу: бактерій та їх токсинів, вірусів, паразитів, донорських тканин, і т.д. Імунітет організму - система, що забезпечує захист організму від впливів зовнішнього середовища і зберігає основні параметри життєдіяльності органів і тканин.

Стан імунної системи забезпечують як спадкові (природний імунітет), так і спеціально сформо­вані механізми (штучний імунітет). Природний імунітет поділяється на вроджений інабутий.

Уроджений імунітет до певних хвороб передаєть­ся спадково. Набутий формується протягом усьо­го життя людини. Він з’являється після пере­несеного захворювання й може бути активним і пасивним. Активний імунітет розвивається через 1-2 тижні після одужання. Він може збері­гатися тривалий час, іноді все життя (наприклад, після кору), або бути нестійким (після грипу). Пасивний імунітет має немовля, яке отримало антитіла від матері через плаценту під час внутрішньоутробного розвитку або із грудним моло­ком. Такий імунітет зберігається протягом перших тижнів життя, а потім поступово зникає. Штуч­ний імунітет створюють введенням в організм лікувальної сироватки — готових антитіл проти певного збудника (наприклад, протитуберку­льозне щеплення) або вакцини.