7. Призначення і джерела формування статутного капіталу підприємства.

Статутний капітал (інколи вживають ще термін – статутний фонд) це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Приватні підприємства формують майно відповідно до засновницьких документів. При цьому законодавство України не вимагає обов’язкового формування статутного капіталу — власник сам встановлює його розмір. Джерелом формування статутного капіталу є грошові кошти та майно, що знаходиться у власності засновника.

Статутний капітал приватного підприємства обліковується на рахунку 40 „Статутний капітал”.

Зміни в статутному капіталі відбуваються за рахунок прибутку підприємства або додаткового внеску засновника.

Статутний капітал - капітал акціонерного товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства.

Неможливість відстрочення зобов'язання зі сплати капіталу При створенні, статутний капітал акціонерних товариств повинен бути сформований повністю.^[10] Це є жорстокішою вимогою порівняно із Другою Директивою, яка позволяє сформувати лише 25 відсотків від мінімального капіталу, в той час як решта несплаченого капіталу залишається не обмеженим у часі обов'язком засновників щодо товариства (однак у разі якщо внесок засновника до статуного капіталу виражений у негрошовій формі, він повинен бути здійснений протягом 5 років з моменту інкорпорації (початку бізнесу) компанії)^[11] При подальших випусках акцій, акції українського товариства повинні бути повністю сплачені до моменту затвердження товариством результатів розміщення акцій. ^[12]

Ціна акцій Акції повинні мати номінальну вартість і не можуть розміщуватись акціонерним товариством за ціною, меншою від номінальної вартості.^[13] Ця вимога піддається критиці в літературі. Так, якщо акції компанії торгуються на ринку за ціною нижчою, ніж номінальна, і така компанія вирішує залучити інвестиції шляхом додаткового розміщення акцій, компанія не знайде жодного інвестора, який би став покупати акції за ціною, яка є вищою ніж ринкова ціна. Для запобігання цьому, компаніям рекомендуєтсья встановлювати низьку початкову ціну на свої акції і залучати плановану суму інвестицій шляхом продажу акцій із премією.^[14] Так, номінал однієї акції Ferrexpo plc, яка перша з-поміж компаній українського походження залучила розмістила акції на основному майданчику Лондонської фондової біржи, складала 10 пенсів, тоді як ціна продажу акцій (offer price) була в 14 разів вищою і становила 140 пенсів.^[15]

Товариство також не може розміщувати акції за ціною нижчою за їх ринкову вартість. Ця вимога є логічним продовженням заборони дисконту на номінальну вартість акцій. Обидві вимоги захищають існуючих акціонерів від розмиття вартості їх акцій шляхом пропонування новим акціонерам нових акцій за заниженою вартістю. Баланс інтересів компанії, яка може мати багато причин для розміщення акцій за ціною нижчою від ринкової, і акціонерами досягається завдяки тому, що Закон встановлює право наглядової ради затверджувати ринкову вартість. Однак при визначенні ринкової вартості наглядова рада повинна залучати незалежного оцінювача відповідно до вимог статті 8 Закону. Закон передбачає 3 винятки із правила про розміщення акцій за ринковою ціною. Зокрема, якщо акції розміщуються із використанням послуг андеррайтера, ціна розміщення акцій може бути меншою за їх ринкову варість на суму винагороди андеррайтеру. Розмір винагороди, однак, не може перевищувати 10 відсотків ринкової вартості акцій.^[16]

Оплата акцій Згідно із Другою Директивою, Закон допускає оплату акцій не лише грошовими коштами, але й майном, майновими і немайновими правами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник товариства або інвестор, та векселів). Майновим правом не вважається право на отримання від інвестора послуг або результатів робіт. Однак закон не встановлює обмежень щодо сплати за акції такими майновими правами як право дійсної (або навіть майбутньої) вимоги. Це відкриває шлях до укладення угод про обмін боргів товариства на права участі у ньому (debt to equity swap). Цікавим у цьому контексті є питання заборони розміщення акцій за ціною, нижчою за ринкову. Ринкова вартість боргів компанії може бути значно меншою, ніж їх номінальна вартість, але ніщо в законодавстві не забороняє обмінювати акції приватних акціонерних товариств на їх борги, обчислені за номінальною вартістю.

У разі розміщення цінних паперів публічного акціонерного товариства чи у разі, якщо майно, що вноситься як плата за цінні папери, перебуває в державній або комунальній власності, грошова оцінка такого майна повинна дорівнювати його ринковій вартості. Ринкова вартість зазначеного майна визначається незалежним оцінювачем. Наглядова рада може, надавши пояснення, змінити визначену оцінювачем вартість, але не більше ніж на 10 відсотків.

Джерелом формування статутного капіталу державного підприємства є кошти, які належать державі. Вони виділяються або з державного бюджету, або за рахунок інших державних підприємств – у порядку внутрішньогалузевого і міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів – за розпорядженням державних органів, що виконують функції по управлінню держ. майном (Капітал державного майна, міністерства і відомства України).

Зміна величини статутного капіталу можлива лише у випадках, регламентованих законодавством. Статутний капітал може збільшитися при:

– введенні в дію нових потужностей;

– реконструкції та модернізації обладнання;

– безкоштовному отриманні коштів від інших підприємств;

– дооцінці засобів;

– отриманні коштів внаслідок злиття декількох державних підприємств;

– виділенні додаткових коштів, зареєстрованих в статутних документах державними структурами.

Зменшується статутний капітал за рахунок щомісячного нарахування зносу по основним засобам або в результаті ліквідації та вибуття основних злитті підприємств або їх ліквідації. Статутний капітал приватизованого підприємства визначається в процесі інвентаризації та оцінки майна державного підприємства згідно з положенням, яке затверджене спеціально урядовою постановою.