Розділ іх
К онституційний інститут глави держави в зарубіжних країнах
§ 1. Еволюція інституту глави держави у світі
Інститут глави держави виник одночасно з історією людства, саме з появою державних форм організації суспільного життя. Завжди організована людська спільнота мала керівника (правителя) визнаного або нав’язуваного, залежно від конкретних історичних умов. Тим більше держави, які представляли собою великі колективи людей, об’єднані територією, розмежовану кордонами, мали у системі своєї політичної організації й інститут глави держави.
Цей інститут зазнав еволюції стосовно форм, структур, повноважень, церемоніалів. Також глава держави, як інститут, знав і знає як одноособову форму, так і колегіальну. Ті, що обіймали цю високу державну посаду, іменувалися й іменуються імператорами, королями, принцами, регентами, емірами, султанами, президентами тощо.
Розглядаючи інститут держави, ми повинні прийняти за відправну точку констатацію, що сьогодні конституційні системи різняться між собою (між іншими) і з точки зору наукової концепції організації влади (ця категорія є ключем пояснення державно-правового механізму). Як уже було показано у попередніх розділах книги, тоді як окремі системи базуються або побудовані на теорії єдності влади, інші системи мають своїми засадами теорію або теорії розподілу / рівноваги влад у державі. Це не залишається без важливих наслідків щодо юридичної природи глави держави, його відносин із парламентом та його повноважень. Зазначимо тільки у цьому зв’язку, що обгрунтування побудови державної влади на принципі єдності влади, означає створення органів державної влади (категорії невідомої у системі розподілу влад). Що ж до глави держави , то він входив і входить до складу цієї категорії поряд із парламентом. У державах же, де влада побудована на принципі розподілу влад, а державна система уявляється як складова трьох великих влад, “гілок”– законодавча, виконавча, судова– главу держави, як правило, приєднують до виконавчої влади, звідси і часте вживання словосполучення “глава виконавчої влади” або “Виконавча влада: глава держави і уряд”1.
Розгляд інституту глави держави передбачає і конкретне розуміння відносин народ (нація) і державна організація влади. Як уже зазначалося, народові належить політична влада, і він довіряє її здійснення – у формах і способах, визначених конституцією, - представницькому органу. Згідно з класичною теорією представництва, виразником інтересів і волі народу (нації), усієї сукупності громадян даної держави є парламент. Звідси і таке його призначення, як органу національного або народного представництва. Однак у наш час існує і більш широке трактування поняття народного представництва. Поряд із парламентом, органом представництва, звичайно, на національному рівні, є глава держави (у деяких республіках), оскільки вони обрані на основі загального виборчого права.
Вивчення й аналіз інституту глави держави можуть бути здійснені і з точки зору функціонування виконавчої влади та місця глави держави у цій структурі. Це місце відображає і відносини між народом, парламентом і главою держави. Так, у деяких державах виконавча влада складається з єдиного державного органу (зокрема, у жорстких президентських республіках члени уряду складають одну команду помічників глави держави). В іншій групі держав виконавча влада здійснюється двома державними органами – главою держави та урядом (наприклад, Великобританія). Поряд із главою держави, який репрезентує (уособлює) націю, з’явився кабінет або група функціонерів, завданням яких є забезпечення публічних справ. Така структура виконавчої влади, яка часто стає дуалістичною, притаманна багатьом державам і інколи визначається як “правління (режим) кабінету”.
У деяких країнах функції глави держави доручали і доручають колегіальним органам, які мають назви президії, державної ради, президентської ради. У недавньому минулому в СРСР і деяких тоталітарних країнах Східної Європи колегіальним главою держави були президії вищих представницьких органів державної влади. В Іраці з липня 1258 р. до лютого 1963 р. функції глави держави здійснювала Державна рада у складі трьох членів, один з яких був Президентом. Уже в наші дні – з 1995 по 1997 рр. у Ліберії функції колегіального глави держави виконувала Державна рада. В якості прикладу колегіального глави держави у країнах із демократичним політичним режимом можна привести лише Федеральну раду Швейцарії; хоча у цій країні існує президент конфедерації, основним завданням якого є голосування у Федеральній раді.
В юридичній літературі зарубіжних країн під главою держави прийнято розуміти конституційний орган і одночасно вищу посадову особу, яка посідає, як правило, юридично вище місце в ієрархії державних інститутів і яке здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті і у відносинах з іншими державами1. (Правовим винятком із цього правила може служити законодавство Ірану).
При побудові будь-якої керованої системи її структура звичайно визначається її функціями. Виділяти під цю функцію особливий орган або включати її до компетенції іншого (інших) органа (–нів) – справа політичного, а не юридичного вибору. В переважній більшості держав такий вибір зроблений на користь особливого органу.
У сучасних державах конституційно-правовий інститут глави держави звичайно складається з норм, які визначають місце і роль глави держави у державному механізмі та його взаємовідносини з іншими органами держави; передбачають можливу відповідальність глави держави за державну зраду і порушення конституції; закріплюють повноваження глави держави. Внесені до конституції, вони, як правило, конкретизуються поточним законодавством (у Мексиці, наприклад, конституційні положення, що регулюють діяльність президента, конкретизуються законом про федеральну публічну адміністрацію 1976 р.)2.