Модель ситуаційного лідерства

Пок Герсі і Кеннета Бланшара або теорія ситуаційного лідерства (ТСЛ).

Показує, як шляхом лідер має коригувати свій стиль лідерства, щоб відобразити бажання підлеглих.

ТСЛ основну увагу приділяє підлеглим. Успіх лідерства залежить від вибору правильного стилю, що залежить від рівня готовності підлеглих.

Незалежно від того, що робить лідер, ефективність роботи визначається тим, що роблять його підлеглі. Наголос на підлеглих є відображенням реальності, оскільки саме підлеглі сприймають або не сприймають лідера. Цей момент часто недооцінюється в теорії лідерства. Готовність характеризує ступінь здатності й волі людей до виконання конкретних завдань.

У теорії ТСЛ відносини «лідер-підлеглий» вважаються аналогічними до відносин між батьками й дітьми. Лідери мають чинити так само, як батьки, котрі змушені послаблювати контроль у міру того, як дитина стає зрілішою і відповідальнішою.

Герсі і Бланшар виділяють чотири типи поведінки: від максимально спрямувальної до максимально ліберальної.

Вибір найефективнішої поведінки залежить від здібностей та мотивації підлеглих.

Якщо підлеглий нездатний і неготовий працювати самостійно, лідер повинен виявити істотну орієнтацію на виконання завдання (ОВЗ), щоб компенсувати неспроможність підлеглих, та істотну орієнтацію на підтримку міжособистісних взаємин (ОПМВ), щоб спонукати підлеглого діяти згідно з бажанням лідера.

З іншого боку, якщо підлеглі здатні і виявляють бажання працювати самостійно, лідерові залишається робити зовсім небагато.

Теорія ТСЛ є інтуїтивно привабливою. Вона визначає важливу роль підлеглих і несе в собі ідею про те, що лідери можуть комплексувати відсутність здібностей або мотивацій своїх підлеглих.

На сьогодні зазначена теорія на практиці дала загалом негативні результати.

ТСЛ – батьки і діти. Батьки – лідери – діти – підлеглі. Така організація роботи була у суспільстві аріїв-трипільців.

Сучасні теорії лідерства

Перехід до нової парадигми обумовив появу свіжих, нових ідей. Розуміння світу як динамічного, постійно змінюваного, ризикованого і складного, створення умов для змін є ключовим аспектом лідерства. Щоб керувати і контролювати лідери створюють образ майбутнього (візіонарне лідерство), формують корпоративну культуру, сприятливої для реалізації перспективної концепції, в якій руйнується ієрархічна структура і організація перетворюється у співтовариство людей, які мають однакові цілі і інтереси.

Щоб пристосуватись до хаотичного світу, лідери створюють навчаючі організації, в яких кожний співробітник залучений до процесу ідентифікації і вирішення проблем, що сприяє росту і розвитку організації.

Візіонарне лідерство

Передбачає здатність створити і змалювати реалістичне, вірогідне та привабливе бачення майбутньої організації або її відділу, яке ґрунтується на сучасному стані речей і спрямоване на його поліпшення (Робінс, с. 452).

Бачення відрізняється від інших форм спрямовувальних дій:

• створює очевидний і привабливий образ майбутнього;

• відображає інновативний спосіб поліпшення існуючого стану речей;

• усвідомлює і враховує традиції і пов’язує все це з діями, які люди здатні виконати, щоб реалізувати бажані зміни.

Чітко сформульоване бачення майбутнього вивільняє ентузіазм, спрямовуючи вивільнену енергію для реалізації бажаних змін.

Властивості бачення майбутнього:

• щоб надихати, бачення має бути ціннісно орієнтоване, надзвичайно образним і чітко сформульованим;

• створювати унікальні і надихаючі можливості створення нового порядку, що може радикально змінити організацію;

• вдале бачення майбутнього враховує час і обставини і відображає унікальність організації;

• вдале бачення означає, що працівники мають вірити, що пропоноване бачення має бути досяжним;

• співробітники повинні сприймати бачення як складне завдання, яке можна виконати.

Навики візіонарних лідерів.

Три новини виконання візіонарної ролі:

• вміння пояснити своє бачення іншим з погляду необхідних дій і цілей;

• здатність виразити своє бачення не лише словами, але й через власну поведінку;

• вміння поширити своє бачення на різні умови лідерства. Це здатність впорядкувати діяльність таким чином, щоб бачення було однаковою мірою застосоване у різних ситуаціях.