
План конспект уроку з Всесвітньої історії
Тема: «Загальна характеристика революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині. Особливості революції в Італії. Причини поразки і наслідки революційного 1848-1849рр.»
Мета: Розглянути історію революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині. Навчитися аналізувати і дати характеристику наслідкам революційного процесу. Удосконалити навички роботи з історичною картою, документами; формувати вміння аналізувати і оцінювати факти, висловлювати судження щодо причин виникнення революцій та розвиток Західної Європи.
Основі поняття: революція, конституція, абсолютизм.
Обладнання : карта, картки з джерелами інформації.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Структура уроку :
I Організаційний момент.
II Мотивація.
III Оголошення теми та очікувальні результати.
IV Вивчення нового матеріалу.
Революція в Німеччині.
Особливості революції в Італії.
Революція в Австрійській імперії.
V Підсумки уроку. Оцінювання. Самоаналіз.
VI Домашнє завдання.
Очікувані результати: Після цього уроку учні зможуть: показувати на карті напрямки революцій у Західній і Східній Європі. Порівняти і дати оцінку наслідкам переворотів.
IV Вивчення нового матеріалу.
1. Революція в Німеччині.
Соціально-економічний і політичний розвиток Німеччини в 30-40-х роках XIX ст. показав, що без усунення залишків феодалізму та ліквідації політичної роздробленості країни подальший прогрес неможливий. Ліберальна буржуазія вимагала скликання загально-німецького парламенту і знищення юнкерських привілеїв. Ліве, радикальне крило опозиції закликало до знищення станових відмінностей, проголошення республіки і поліпшення матеріального становища незаможних верств населення. Звістка про те, що у Франції проголошена республіка, тільки прискорила неминучий революційний вибух.
У сусідньому з Францією Бадені демонстрації розпочалися вже 27 лютого. Герцог Леопольд був змушений вдатися до поміркованих реформ і ввести до уряду ліберальних міністрів. Досить схоже розвивалися події у березні 1848 р. і в інших невеликих державах Західної і Південно-Західної Німеччини. Усюди налякані монархи змушені були йти на поступки і надавати владу діячам опозиції. Незабаром народні хвилювання охопили й Пруссію. У столиці держави - Берліні не припинялися демонстрації, що перетворилися 13 березня в криваві зіткнення з військами й поліцією. Прусський король Фрідріх-Вільгельм IV дав обіцянку прийняти конституцію, оголосив про скасування цензури і скликання парламенту. Але зіткнення демонстрантів з військами продовжувалися і невдовзі переросли в барикадні бої по всьому Берліну.
Робота в групах. Ознайомлення з документами.
Історичний портрет. Фрідріх-Вільгельм IV (1795-1861) - з 1840 р. прусський король з династії Гогенцоллернів. Конституція Пруссії. 31 січня 1850 р.Про права пруссаків.
Учитель.Тим часом у березні 1849 р. діючий на громадських засадах Франкфуртський парламент ухвалив імперську Конституцію. Вона передбачала встановлення в Німеччині спадкової імператорської влади і створення двопалатного парламенту. Особливе місце в документі посідали «Основні права німецького народу», які встановлювали рівність усіх перед законом, дворянство позбавлялося привілеїв і титулів. Скасовувалися також усі «відносини кріпосництва», хоча від поземельних повинностей селяни мали відкуповуватися самостійно.
Франкфуртський парламент запропонував імператорську корону прусському королю. Але той рішуче відмовився прийняти її з рук власних підданих. У свою чергу, монархи німецьких держав заявили, що відмовляються визнати владу створюваних на основі конституції центральних органів.
Республіканці і демократи зробили спробу захистити конституцію. Проте повстання, підняті на її захист в Саксонії, Рейнській області, Бадені і Пфальці, були придушені за допомогою прусської армії.
Революція в Німеччині зазнала поразки і не виконала свого основного завдання - національного об'єднання країни. Проте багато пережитків феодалізму знищили, а в Пруссії та інших німецьких державах діяли конституції, що забезпечували населенню основні громадянські права і свободи.
2. Особливості революції в Італії.
Римська республіка. До середини XIX ет. значна частина Італії (Ломбардія, Венеціанська область) перебувала під австрійським пануванням. У Пармі, Модені й Тоскані правили родичі австрійських Габсбургів. У Римській області зберігалася світська влада папи, який виступав супротивником національного об'єднання країни і буржуазних перетворень. Неаполітанське королівство (Королівство Обох Сицилій) перебувало під владою династії Бурбонів і було однією з найвідсталіших областей Італії, де ще цілком панували феодальні відносини. Головним завданням країни залишалося здобуття незалежності і політичне об'єднання держави та знищення абсолютизму й феодальних порядків.
Криза, що наростала в італійських державах, переросла в 1848 р. у бурхливі революційні потрясіння. Виступи селян і міської бідноти поєдналися з рухом ліберально-демократичних сил за громадянські права і скликання парламентських установ. У революції брали участь усі верстви суспільства - ліберальне дворянство, підприємці, студенти, селяни, робітники і ремісники. Мимоволі до боротьби за національне звільнення країни приєдналися й монархи італійських держав.
Революція розпочалася з народного повстання на Сицилії у січні 1848 р. та поширилася на південну частину Італії. Неаполітанський король Ферді-нанд II був змушений «дарувати» країні Конституцію, відповідно до якої засновувався двопалатний парламент і визнавалася обмежена автономія Сицилії.
Зміни в Неаполітанському королівстві сколихнули ліберальні і демократичні сили Північної та Центральної Італії. Усюди проходили демонстрації, лунали заклики до боротьби за незалежність, вимоги конституцій і громадянських свобод. У результаті в лютому—березні 1848 р. конституції було «даровано» П'ємонту, Тоскані та Папській області.
Звістка про революцію у Відні викликала могутні антиавстрійські виступи у Венеціанській області й Ломбардії. У Венеції було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд. Скинув австрійське ярмо і Мілан. Імператорські війська було вигнано з Парми й Модени.
Успіхи антиавстрійського руху сколихнули всю країну. На батьківщину з еміграції повернувся полум'яний борець за незалежність Італії Джузеппе Гарібальді. Уродженець Ніцци, моряк за фахом, він з молодих років залучився до революційної діяльності. Після невдалої спроби республіканського повстання в Генуї, Гарібальді змушений був залишити країну і понад десять років боровся за незалежність і свободу в Південній Америці. Він виявив себе талановитим полководцем, людиною величезної мужності і згодом відіграв значну роль в об'єднанні Італії.
На хвилі патріотичного піднесення король П'ємонту Карл Альберт оголосив Австрії війну під гаслом національного об'єднання країни. До нього приєдналися військові сили Папської області, Тоскани, Неаполітанського королівства. Помітну роль у війні відіграли численні загони добровольців, у тому числі «червоносорочечники» Гарібальді. Однак першу війну за незалежність Італії спіткала невдача. Скориставшись нерішучістю італійської коаліції, австрійці завдали П'ємонту серйозної поразки, змусивши Карла Альберта підписати принизливе перемир'я.
Поразка у війні з Австрією викликала в країні нове піднесення революційного руху. Особливо активно розвивалися події в Римі, де на початку 1849 р. спалахнуло народне повстання. Папа Пій IX утік з міста і знайшов притулок у Неаполітанському королівстві. Під впливом демократів у Римі відбулися вибори до Установчих зборів. На першому ж їх засіданні депутати прийняли закон про позбавлення папи римського світської влади і проголосували за утворення Римської республіки. Почали проводитися демократичні реформи: націоналізовано майно католицьких монастирів, відокремлено школу від церкви, запроваджено прогресивний прибутковий податок тощо.
У березні 1849 р. п'ємонтські війська поновили воєнні дії проти Австрії, але вдруге зазнали поразки. Результати війни стали трагедією для багатьох областей Італії. У травні Королівство Обох Сицилій (Неаполітанське) було підпорядковане владі іспанських Бурбонів, а в липні 1849 р. об'єднаними збройними силами Австрії, Франції, Іспанії та Неаполя було розгромлено Римську республіку.
Найдовше трималися республіканці у Венеції. Лише в серпні 1849 р. жителі міста, що залишилися живими, склали зброю. Австрійська імперія повернула собі Ломбардію, Венеціанську область, відновила свій вплив у Тоскані та на півночі Папської області.
Революція в Італії зазнала поразки, так і не розв'язавши завдань, що стояли перед нею. Через роздробленість країни виступи в різних частинах Італії відбувалися не одночасно, що полегшило реакції придушення осередків революційної боротьби. Однак події 1848-1849 рр. істотно розхитали феодальні підвалини й абсолютистські режими, стали поштовхом до наступного розвитку національно-визвольного й об'єднавчого руху.
Запитання.
Порівняйте причини, хід і результати революцій у Німеччині та Італії. Що в них було спільного, а що - відмінного?
Учитель.