Костимуляторні молекули

У процесі взаємодії клітин костимуляторні молекули та їхні рецептори утворю­ють пари, які забезпечують формування міжклітинних контактів і обмін сигнала­ми, що призводять до активації клітин (в активації бере участь значна кількість пар молекул). У кожній парі одна молекула є постійною — експресується на наївній клітині, інша — індукованою і експре­сується лише на активованій клітині. Сиг­нал, що виникає внаслідок взаємодії моле­кул, передається в напрямі від індукова­ної до постійної, тобто постійна молекула є рецептором, а індукована — її лігандом. Особливе значення в обміні сигналами між АПК (ДК, МФ, В-клітинами) і Т-лімфоцитами мають дві пари молекул: CD80/86 і CD28 та CD40L і CD40 (табл. 1). До класу костимуляторних молекул також належать молекули інші молекули, серед яких і молекули адгезії (табл.2).

Таблиця1. Костимуляторні молекули АПК і Т-клітин та молекули адгезії

АПК	Т-Лімфоцит
CD80/86 (індукована) → CD40 (постійна)	CD28 (постійна) ← CD40L (індукована)

Таблиця2. Молекули адгезії АПК і Т-клітин

АПК	Т-Лімфоцит лімфоцит	Результат взаємодії
LFA-1	ІСАМ-1	адгезія Т-В
ICАМ-1	LFА-1	адгезія Т-В

Скок М.В.(2002 р.): Цитокіни - це група білків, що секретуються, за допомогою яких клітини спілкуються між собою. Цитокіни впливають на розвиток і стан активації імунних клітин. На відміну від гормонів, які впливають на клітини-мішені на значній відстані, більшість цитокінів є молекулами близької (паракринної) дії, тобто впливають на клітини, що знаходять­ся у контакті, або навіть на саму клітину, що їх синтезує (аутокринна дія). Цитокіни діють на спеціальні рецептори і запускають таким чином свої сигнальні каскади. Час напівжиття цитокінів у кровотоці вимірюється хвилинами і секреція їх теж є коротким процесом, тобто цитокіни діють локально і на короткий час. Як правило, вони не знахо­дяться в клітині у вигляді попередників, а синтезуються в результаті активації процесів транскрипції і трансляції.

Класифікація:

1) Гемопоетичні фактори – ті, що стимулюють ріст і созрівання незрілих клітин крові. До них відносяться фактори, що стимулюють ріст колоній (СSF). інтерлейкіни 3 і 7, еритропоетин.

2) Регулятори природного імунітету – ті, що приймають участь в неспецифічному захисті організму від бактеріальних і вірусних інфекцій. До них відносяться інтерферони α і β, цитокіни запалення:

інтерлейкіни 1 і 6 і фактор некрозу пухлин (ТNF-α), а також хемокіни.

3) Цитокіни, що регулюють специфічні імунні реакції – ті, що прий­мають участь в активації, рості і диференціюванні зрілих лімфоцитів, наприклад, інтерлейкіни 2 і 4.

4) Цитокіни, що регулюють запалювальні реакції, які розвивають­ся в процесі специфічної імунної відповіді. До них відносяться, напри­клад. iнтерферон γ, лімфотоксин, інтерлейкіни 5 i10.

ЗНАТИ

ІЛ-2: продукується Т лімфоцитами. Вважається головним регуля­торним цитокіном. Фактично, разом із γ-інтерфероном, є активатором цитотоксичної гілки імунної відповіді. Викликає проліферацію та поси­лення цитотоксичної дії активованих Т- лімфоцитів, посилення екс­пресії рецептору до ІЛ-2, продукцію інших цитокінів Т клітинами, а та­кож проліферацію В лімфоцитів.

ІЛ-4: продукується стимульованими Т лімфоцитами, а також клітинами строми кісткового мозку і тучними клітинами. Викликає проліферацію активованих В-лiмфоцитів і переключення ізотипів імуноглобулінів з ІgМ на ІgG1 та ІgЕ. До певної міри ІЛ-4 є антагоністом ІЛ-2, посилює фагоцитоз, представлення антигену та продукцію ІЛ-1, ІЛ-6 та TNFα (цитокінів запалення) в моноцитах.