Лекція 20. Апарат травлення

Функції і поділ апарату травлення. Головна кишка, її похідні. Будова губ, щік, ясен, твердого і м'якого піднебіння, язика. Розвиток і будова зубів. Слинні залози. Будова і функції глотки.

Апарат травлення об'єднує низку органів, які забезпечують процес травлення. Завдяки останньому організм тварин отримує по­живні речовини, які необхідні для його життєдіяльності. Процес трав­лення передбачає багато функцій, основними з яких є приймання кор­му і води, механічна та хімічна обробка корму, всмоктування пожив­них речовин і видалення неперетравних решток. Апарат травлення представлений травною трубкою, яка починається ротовою щілиною і закінчується відхідниковим отвором та застійними травними залоза­ми. У травній трубці виділяють головну, передню, середню і задню кишку.

Головна кишка — це початкова частина апарату травлення, яка забезпечує приймання корму та води, механічну і частково хімічну обробку корму, обстеження його на смак. У головній кишці форму­ється кормова грудка, яка і проковтується. Головна кишка складається з органів, які формують стінки порожнини рота, застійні слинні залози і глотку. До органів, що формують стінки порожнини рота належать губи, щоки, ясна, тверде і м'яке піднебіння, язик і зуби. Майже всі во- ми вкриті або утворені слизовою оболонкою, яка не має м'язової плас­тинки. У слизовій оболонці більшості органів розміщені пристінні слинні залози, назви яких відповідають назвам органів. За будовою вони складні, альвеолярно-трубчасті, розгалужені, за типом секрету - серозно-слизові та слизові, а за характером його виділення - мерокри- нові. Протоки залоз відкриваються на поверхні слизової оболонки.

Губи обмежують ротову щілину. їх основу формує скелетна м'язова тканина. Зовні вони вкриті шкірою, а з боку порожнини рота - слизовою оболонкою. Шкіра, за винятком ділянки носо-губного дзер­кала (велика рогата худоба) і дзеркала рила (свиня), вкрита волоссям і містить сальні та потові залози. Слизова оболонка представлена бага­тошаровим плоским зроговілим епітелієм, власною пластинкою і під­слизовою основою. В останній розміщені секреторні відділи губних залоз. У шкірі і слизовій оболонці губ є багато чутливих нервових за­кінчень. У собак слизова оболонка губ пігментована.

Щоки обмежують порожнину рота з боків. За будовою вони по­дібні губам. Тобто їх основу формує скелетна м'язова тканина, зовні яку вкриває шкіра, а з боку порожнини рота - слизова оболонка, яка в собак пігментована. Шкіра вкрита волоссям, містить потові і сальні залози. Епітелій слизової оболонки багатошаровий плоский зрогові­лий, власна пластинка і підслизова основа утворені пухкою волокнис­тою сполучною тканиною. Секреторні відділи щічних залоз розміщені в підслизовій основі і скелетній м'язовій тканині. На слизовій оболон­ці щік великої рогатої худоби є конусоподібні сосочки. їх утворюють епітелій і власна пластинка слизової оболонки.

Тверде піднебіння обмежує ротову порожнину зверху і зроста­ється з окістям кісток кісткового піднебіння. Представлене товстою слизовою оболонкою, яка утворена багатошаровим плоским зрогові­лим епітелієм і власною пластинкою. Остання побудована із щільної неоформленої волокнистої сполучної тканини і містить багато крово­носних судин. Тверде піднебіння формує валики і сосочки. У ньому є мало чутливих нервових закінчень і відсутні залози. У більшості порід собак цей орган пігментований.

М'яке піднебіння є продовженням твердого. Утворене дубліка- турою слизової оболонки в основі якої знаходиться скелетна м'язова тканина. Слизова оболонка представлена епітелієм, власною пластин­кою і підслизовою основою. В останній містяться залози. З боку язи­кового (ротового) відділу глотки епітелій багатошаровий плоский зро­говілий, а з боку носового відділу глотки - простий багаторядний ми­готливий. У підслизовій основі ділянки слизової оболонки, яка звер­нена до язикового відділу глотки (поблизу кореня язика), розташовані

скупчення лімфоїдної тканини, які формують піднебінні мигдалики.

Ясна - це слизова оболонка, яка вкриває альвеолярні краї, губ­ну, щічну і язикову поверхні щелепних та різцевих кісток. Вона утво­рена багатошаровим плоским частково зроговілим епітелієм і власною пластинкою, яка зростається з окістям названих кісток. Власна плас­тинка утворена щільною неоформленою волокнистою сполучною тка­ниною і містить багато кровоносних судин. У яснах відсутні залози і мало чутливих нервових закінчень.

Язик заповнює дно порожнини рота. Він утворений скелетною м'язовою тканиною, яку вкриває слизова оболонка. Волокна скелетної м'язової тканини розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Між їх пучками розміщені прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини, у яких містяться секреторні відділи язикових за­лоз. Останніх багато в ділянці кореня язика. Слизова оболонка язика утворена епітелієм і власною пластинкою. Епітелій слизової оболонки дорсальної поверхні язика багатошаровий плоский сильно зроговілий. У інших ділянках язиках він мало зроговілий. Власна пластинка сли­зової оболонки язика щільно з'єднана з його м'язовою основою. Тіль­ки у ділянці вентральної поверхні верхівки язика між ними є підсли­зова основа.

Слизова оболонка язика утворює сосочки, які переважно локалі­зовані на його дорсальній поверхні. За функцією їх поділяють на ме­ханічні і смакові (чутливі). До механічних належать ниткоподібні та конічні, а до смакових - грибоподібні, валикоподібні і листоподібні (рис. 56). Сосочки - це вирости власної пластинки слизової оболонки, які вкриті епітелієм. Ниткоподібні і конічні сосочки виступають над по­верхнею язика. Перші розміщені на всій дорсальній поверхні язика, а другі - тільки у ділянці кореня язика. їх вкриває багатошаровий плос­кий зроговілий епітелій, роговий шар якого формує рогові чохлики. Останні дуже добре виражені у жуйних і хижих тварин. Грибоподібні сосочки розташовані між ниткоподібними. Вони також виступають над поверхнею язика. На поздовжньому розрізі їх сполучнотканинна основа має форму гриба. Вони вкриті багатошаровим плоским незро- говілим епітелієм. Валикоподібні сосочки знаходяться в ділянці коре­ня язика. Вони не виступають над поверхнею язика і оточені жолоб­ками, які обмежують валики слизової оболонки. Епітелій цих сосочків багатошаровий плоский незроговілий. У ділянці валиків і жолобків ві­дкриваються протоки язикових залоз. Листоподібні сосочки розміще­ні на бічних поверхнях кореня язика. їх утворюють декілька невели­ких складок слизової оболонки, які розташовані поперек осі язика. На бічних поверхнях складок і між ними відкриваються протоки язико­вих залоз. Епітелій складок слизової оболонки багатошаровий плос­кий незроговілий.

В епітелії бічних поверхонь смакових сосочків язика розміще­ний орган смаку, який представлений смаковими бруньками. Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і займають всю товщу епітеліа­льного шару. Кожна брунька має смакову пору (отвір), яким вона з'єднана з порожниною рота. Пора веде в неглибоку смакову ямку, яка обмежена клітинами бруньки. Смакова брунька утворена епітеліоци­тами трьох видів: чутливими, підтримувальними і базальними, які знаходяться на базальній мембрані.

Чутливі (смакові) клітини плоскі і видовжені, їх ядра зміщені в ділянку базального полюса. На апікальному полюсі цих клітин є мік- роворсинки, а з їх базальними полюсами контактують дендрити чут­ливих нейронів. Чутливі клітини сприймають смакові подразники і генерують нервовий імпульс.

Підтримувальні клітини оточують чутливі клітини та розмежо­вують їх. Вони також плоскі та видовжені. Мають великі ядра і добре розвинені синтезуючі органели та тонофібрили. Ці клітини синтезу­ють глікопротеїди, які заповнюють смакову ямку.

Базальні клітини розташовані в основі смакової бруньки і не до­сягають її верхівки. Вони є малодиференційованими клітинами нових чутливих і підтримувальних клітин.

У слизовій оболонці дорсальної поверхні кореня язика містяться скупчення лімфоїдної тканини, які утворюють язиковий мигдалик. У свині скупчення лімфоїдної тканини зосереджені в товстих конусопо­дібних сосочках, які називають мигдаликовими.

Зуби - це похідні слизової оболонки порожнини рота. Вони є твердими утвореннями і беруть участь у прийомі корму, його механі­чній обробці, а також є органами захисту та нападу. Анатомічно на зубі виділяють коронку, шийку і корінь. У коронці є порожнина, яка продовжується у канал кореня зуба. Зуб побудований з дентину, ема­лі, цементу та пульпи.

Дентин утворює основу коронки, шийки і кореня зуба. Він тве­рдий і за своєю будовою нагадує кісткову тканину, але в ньому відсу­тні клітинні елементи та кровоносні судини. Містить 72 % неорганіч­них і 28 % органічних речовин. Неорганічні речовини представлені переважно фосфорнокислими солями кальцію і магнію, а органічні - колагеном І типу. Дентин утворений звапнованими колагеновими во­локнами і основною речовиною. Насиченість неорганічними речови­нами (звапнування) окремих ділянок дентину неоднакова. Незвапно- вані його ділянки є у периферійних шарах (інтерглобулярні простори) і поблизу пульпи (предентин). У дентині є дентинні трубочки (кана- льці), які пронизують його радіально. У них розміщені відростки клі­тин одонтобластів. Трубочками до дентину з тканинною рідиною над­ходять поживні речовини. У дентині кореня зуба трубочки галузяться. Продукують дентин одонтобласти.

Емаль вкриває дентин у ділянці коронки зуба. Це найтвердіша речовина організму тварин. Вона на 96-97 % складається із неоргані­чних речовин і 3-4 % органічних речовин. Серед неорганічних речо­вин найбільше фосфорнокислих солей кальцію і значно менше карбо­нату та фториду кальцію. Органічний компонент емалі представлений ніжними фібрилами, які побудовані із глікопротеїдів. Структурно- функціональною одиницею емалі є емалеві призми. їх основа утворе­на фібрилами, між якими розташовані кристали неорганічних речо­вин. Емалеві призми звивисті, а на поперечному розрізі багатокутні. Вони з'єднані звапнованою речовиною і розташовані радіально відно­сно до дентину. Утворюють емалеві призми клітини амелобласти. Зо­вні емаль вкрита кутикулою, яка швидко стирається на жувальній по­верхні зуба.

Цемент вкриває дентин у ділянці кореня зуба. За будовою він подібний до грубоволокнистої кісткової тканини. Утворений клітина­ми - цементоцитами і звапнованою міжклітинною речовиною. Цемен- тоцити подібні до остеоцитів. їх тіла розташовані в лакунах основної речовини, а відростки - у канальцях. Міжклітинна речовина представ­лена звапнованими колагеновими волокнами і основною речовиною. Частина колагенових волокон, які мають радіальний напрямок, прохо­дить через перюдонт і вплітається в окістя стінки зубних альвеол. Біля шийки зуба у цементі відсутні цементоцити (безклітинний цемент).

Пульпа заповнює порожнину коронки зуба і канал кореня зуба. Завдяки їй відбувається живлення, іннервація, захист і регенерація складових зуба. Вона утворена пухкою волокнистою сполучною тка­ниною (рис. 57). У пульпі виділяють периферійну, проміжну і центра­льну зони. Периферійна зона контактує з дентином. Вона утворена ті­лами одонтобластів і колагеновими волокнами різної зрілості. У про­міжній зоні розташовані клітини-попередниці одонтобластів - прео- донтобласти і незрілі колагенові волокна (преколагенові). Центральна зона містить кровоносні та лімфатичні судини, нервові волокна і за­кінчення, клітини та волокна пухкої волокнистої сполучної тканини.

Закріплюється зуб у зубній альвеолі за допомогою періодонту (зубноїзв'язки). Він утворений товстими звивистими пучками колаге­нових волокон, які одним кінцем вплітаються в цемент кореня зуба, а іншим — в окістя стінки альвеоли. У періодонті є багато чутливих нер­вових закінчень. Періодонт ізольований від порожнини рота завдяки щільному приляганню епітелію ясен до шийки зуба.

Розвиток зубів починається після формування кісткової основи щелепних і різцевих кісток (рис. 58).

Його джерелами є епітелій і мезенхіма слизової оболонки поро­жнини рота ділянки ясен. Епітелій вростає в мезенхіму і формує су­цільну зубну пластинку. На зовнішній поверхні останньої формуються епітеліальні вирости - зубні бруньки, кількість яких відповідає кілько­сті майбутніх зубів. У зубні бруньки знизу вростає мезенхіма, внаслі­док чого вони набувають вигляду перевернутого двостінного келиха, їх називають зубними епітеліальними (емалевими) органами. Мезен­хіма, яка вросла в ці органи має назву зубного сосочка. Емалеві органи з зубними сосочками оточує ущільнена мезенхіма, яка формує зубні мішечки. їх зовнішні клітини контактують зі стінками зубних альвеол.

В емалевому органі виділяють зовнішні, проміжні та внутрішні клітини. Зовнішні клітини плоскі і розташовані в один шар. Проміжні клітини мають відростки, розташовані в декілька рядів і формують пульпу емалевого органа. Внутрішні клітини межують з клітинами зу­бного сосочка і розташовані в один ряд (рис. 59). Вони продукують емаль і їх називають амелобластами (енамелобластами).

Амелобласти мають циліндричну форму і чітко виражену поля­рну диференціацію. У базальній частині цих клітин, яка спрямована до пульпи емалевого органа, міститься ядро і мітохондрії. Над ядром розташовані гранулярна ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі та секреторні гранули. Апікальна частина амелобластів закінчується від­ростком, через який виділяються синтезовані речовини. Після повного формування зубів амелобласти редукуються. Від них залишаються тільки відростки, які входять до складу кутикули емалі.

Із складових зуба першим формується дентин. Його синтезують одонтобласти, які утворюються із поверхнево розташованих мезенхі- моцитів зубного сосочка. Із глибше розміщених мезенхімних клітин зубного сосочка формується пульпа зуба. Одонтобласти мають гру­шоподібну форму і добре розвинені синтезуючі органели (рис. 60). їх апікальна частина переходить у довгі відростки, які містяться у ден- тинових трубочках. Одонтобласти продукують колаген, з якого фор­муються колагенові волокна дентину і складові основної речовини. Через відростки одонтобластів у дентин надходять мінеральні і пожи­вні речовини. На поверхню дентину починають відкладатися складові емалі, які синтезують амелобласти. У міру накопичення дентину і емалі амелобласти віддаляються від одонтобластів. У цьому разі пульпа і зовнішні клітини емалевого органа редукуються і після заве­ршення утворення емалі вони разом з відростками амелобластів фор­мують кутикулу емалі.

Емаль відкладається тільки в ділянці коронки зуба. Амелоблас­ти, які розташовані в ділянці майбутньої шийки зуба, незрілі. Вони розмножуються і заглиблюються в мезенхіму, утворюючи трубчасту епітеліальну кореневу піхву. Мезенхімоцити, які прилягають до її внутрішньої поверхні, диференціюються в одонтобласти, які проду­кують дентин кореня зуба. Таким чином дентин повністю оточує зу­бний сосочок, з якого розвивається пульпа зуба. Із внутрішніх клітин зубного мішечка утворюється зубний цемент, із зовнішніх - періо- донт. В останньому можуть бути клітинні елементи епітеліальної ко­реневої піхви, яка руйнується при диференціації зубного мішечка.

Посилення синтетичної активності клітин пульпи зуба супрово­джується накопиченням у ній основної міжклітинної речовини, що ти­сне на сформовані тверді складові коронки зуба. Це призводить до її прорізування над поверхнею епітелію ясен.

Як відомо, частина зубів має молочних попередників. Молочні зуби розвиваються раніше постійних. Закладка постійних зубів відбу­вається з епітелію зубної пластинки позаду закладки молочних зубів. Спочатку молочні та постійні зуби містяться у спільній альвеолі. Де­що пізніше між ними виникає кісткова перетинка. Під час зміни зубів остеобласти руйнують її та корінь молочного зуба. Останній видаля­ється з альвеоли. Під дією тиску, який виникає у пульпі постійного зуба, внаслідок активації синтетичної діяльності її фібробластів, його коронка виштовхується над поверхнею ясен.

Слинні залози належать до травних залоз. Вони продукують се­крет - слину, яка на 90 % утворена водою, а також мінеральними та органічними речовинами. До мінеральних речовин слини належать переважно іони натрію, кальцію та калію; до органічних речовин - бі- лки-ферменти і слиз. У слині виявляються лейкоцити, злущені епіте- ліоцити і екскреторні речовини (йод, креатин, сечова кислота тощо).

Слина зволожує корм, сприяє його механічній обробці, форму­ванню кормової грудки та її ковтанню. Ферменти слини (амілаза, ма­льтоза, гіалуронідаза, трипсинподібні тощо) беруть участь у хімічній обробці корму. Слина, завдяки наявності в ній лізоциму і лейкоцитів, виявляє бактерицидну дію. Зі слиною виділяються окремі проміжні і кінцеві продукти обміну речовин (залізо, йод, сечова кислота, креа­тин). У великих слинних залозах (застійних) утворюються біологічно активні речовини (гормони), які потрапляють у кров і впливають на обмін вуглеводів, мінеральних речовин, ріст епітелію тощо.

Слинні залози - це екзокринні залози. Тобто вони утворені сек­реторними відділами і протоками. їх поділяють на пристінні та за­стійні. Перші розташовані у слизовій оболонці більшості органів, які формують стінки порожнини рота (губи, щоки, язик, м'яке піднебін­ня), а другі - за межами її стінок. Протоки усіх слинних залоз відкри­ваються у порожнину рота.

Застійних слинних залоз є три пари: привушна, піднижньощеле- пна і під'язикова. їх секреторні відділи і протоки розвиваються із ек­тодерми, а сполучнотканинна строма - із мезенхіми. Сполучнотка­нинна строма утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. Вона представлена капсулою, яка окутує залози зовні і перегородка­ми, що відходять від неї. Перегородки поділяють залози на часточки. У сполучнотканинній стромі містяться кровоносні та лімфатичні су­дини, нервові вузли, волокна і закінчення, а в перегородках ще й між- часткові вивідні протоки. У часточках розташовані секреторні відділи і внутрішньочасточкові вивідні протоки: вставні та посмуговані. На­вколо складових часточок містяться ніжні прошарки пухкої волокнис­тої сполучної тканини з численними кровоносними судинами. Секре­торні відділи застійних слинних залоз бувають трьох типів: серозні, слизові та змішані (рис. 61).

Клітини серозних (білкових) секреторних відділів (сероцити) синтезують переважно білки-ферменти і глікопротеїн, який зв'язує та транспортує у слину імуноглобулін А, що утворюється у плазмоцитах волокнистої сполучної тканини, яка оточує секреторні відділи. У клі­тинах слизових секреторних відділів (мукоцитах) синтезуються сли- зоподібні білки і протеоглікани. До складу змішаних секреторних від­ділів належать сероцити і мукоцити.

Клітини секреторних відділів слинних залоз виділяють секрет за мерокриновим типом.

Піднижньощелепна залоза - складна, альвеолярно-трубчаста, розгалужена, з серозно-слизовим типом секрету. В її часточках є сек­реторні відділи серозного і змішаного типів (рис. 62).

Серозних відділів найбільше. Вони утворені сероцитами і міое- пітеліоцитами, які оточені базальною мембраною. Сероцити мають конічну форму і базофільну цитоплазму. Ядро їх кулясте і розташова­не в центрі клітини. У цитоплазмі містяться добре розвинені грануля­рна ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі. Просвіт серозних від­ділів дуже малий. Він продовжується у міжклітинні канальці, які зна­ходяться між сероцитами. Таким чином секрет із сероцитів виділяєть­ся не тільки через їх апікальний полюс, а й через бічні поверхні. Міое­пітеліоцити прилягають до сероцитів з боку їх основ. Це відросчасті клітини, у цитоплазмі яких є скоротливі структури. Скорочення міое- пітеліоцитів сприяє виведенню секрету із секреторних відділів у про­токи.

Змішані секреторні відділи утворені мукоцитами, сероцитами та міоепітеліоцитами, що оточені базальною мембраною. Мукоцити роз­ташовані ближче до просвіту секреторного відділу. Вони крупні, ма­ють конічну форму з широкою основою. їх цитоплазма світла, містить багато гранул слизового секрету. Ядро мукоцитів при накопиченні се­крету зміщується у базальну частину клітини і стає плоским. У цито­плазмі цих клітин добре розвинені агранулярна і гранулярна ендопла­зматична сітка, комплекс Гольджі. Сероцити прилягають до основ му­коцитів і формують так звані білкові півмісяці. Ці клітини відрізня­ються від мукоцитів формою, центральним розміщенням ядра і базо- фільною цитоплазмою. Вони синтезують лізоцим, який, як відмічено вище, виявляє бактерицидну дію. Міоепітеліоцити прилягають до ос­нов сероцитів.

Система проток піднижньощелепної залози починається встав­ними протоками. Вони є продовженням секреторних відділів. їх стін­ка утворена шаром плоских або кубічних епітеліоцитів, до яких при­лягають веретеноподібні міоепітеліоцити, оточені базальною мембра­ною. В епітеліоцитах вставних проток можуть бути білкові секреторні гранули. Із збільшенням віку тварин частина епітеліоцитів цих проток перетворюється на мукоцити. Міоепітеліоцити стінки вставних проток сприяють проштовхуванню секрету в посмуговані протоки. Посмуго­вані протоки формуються внаслідок злиття декількох вставних про­ток. Вони мають більший діаметр ніж вставні протоки. їх стінка утво­рена шаром високих призматичних епітеліоцитів, які розташовані на базальній мембрані. Серед епітеліоцитів трапляються келихоподібні клітини і ендокриноцити. Для епітеліоцитів властива ацидофільна ци­топлазма і базальна поемугованість. Остання зумовлена наявністю глибоких впинань плазмолеми базального полюса епітеліоцитів у їх цитоплазму. Між впинаннями розташовані численні мітохондрії. Ная­вність базальної посмугованості в епітеліоцитах посмугованих проток свідчить про їх участь у транспорті води і розчинів мінеральних речо­вин між вмістимим проток та міжклітинною речовиною волокнистої сполучної тканини, яка оточує їх. Посмуговані протоки дають початок міжчасточковим протокам. їх стінка утворена двошаровим призма­тичним епітелієм, який знаходиться на базальній мембрані. Міжчас- точкові протоки зливаються і утворюють головну протоку, яка утво­рена багатошаровим плоским епітелієм з базальною мембраною і ша­ром волокнистої сполучної тканини.

Привушна залоза складна, альвеолярна, розгалужена, серозного типу. В її часточках містяться серозні секреторні відділи. їх будова така як і цих відділів піднижньощелепної залози. Система проток при­вушної залози також така як і в піднижньощелепній залозі. У овець, коней і хижих тварин у секреторних відділах привушної залози трап­ляються мукоцити.

Під'язикова залоза складна, альвеолярно-трубчаста, розгалуже­на, серозно-слизового типу. В її часточках знаходяться секреторні від­діли слизового і змішаного типу. Змішаних секреторних відділів неба­гато. їх будова така як і цих відділів піднижньощелепної залози. Сис­тема вивідних проток така як і в попередніх залозах.

Глотка - це конусоподібний орган, який з'єднує порожнину ро­та зі стравоходом, а порожнину носа - з гортанню. У глотці виділяють ротову (язикову), гортанну і носову частини. Стінка глотки утворена слизовою, м'язовою та адвентиційною оболонками. Слизова оболонка побудована з епітелію, власної пластинки та підслизової основи. Епі­телій у ротовій та гортанній частинах глотки багатошаровий плоский зроговілий, а в носовій частині - простий багаторядний війчастий (миготливий). Власна пластинка і підслизова основа утворені волок­нистою сполучною тканиною. У підслизовій основі містяться слизові залози.

М'язова оболонка утворена скелетною м'язовою тканиною. Її пучки м'язових волокон формують зовнішній коловий і внутрішній поздовжній шар. Адвентиційна оболонка сформована пухкою волок­нистою сполучною тканиною.

На межі порожнин рота і носа з глоткою у її стінці розташоване глоткове лімфоїдне кільце Пирогова-Вальдейера. Воно утворене під­небінними, язиковим, глотковим і трубними мигдаликами і належить до периферичних органів кровотворення та імуногенезу. Топографія піднебінних і язикового мигдаликів описана вище. Глотковий мигда­лик знаходиться в ділянці дорсальної стінки носової частини глотки, між отворами слухових труб. Трубні мигдалики розташовані навколо отворів слухових труб. У свиней ще є білянадгортанні мигдалики. Усі мигдалики утворені лімфоїдною тканиною, яка міститься у власній пластинці слизової оболонки. Вони пронизані криптами - впинаннями епітелію слизової оболонки у її власну пластинку і містять залози пе­реважно слизового типу.