Питання 43

До стилістичних ресурсів простого речення належать способи вираження членів речення, використання однорідності, засоби зв"язку між однорідними членами, різковиди простих речень, порядок слів. Один із засобів створення стилістичного забарвлення-синонімів вираження присудка. Присудки ускладненої форми властиві книжним стилям-науковому, офіційно-діловому, частково публіцистичному: чинити опір, покладати надії.

Властиве книжній мові розщеплення присудка поглиблює іменний характер висловлювання: робити огляд (оглядати), проводити перевірку (перевіряти) тощо.

Найчастіше такі присудки зустрічається в оф.-діл. стилів.

Дієслово бути в формі теперішнього часу використовується в книжному мовленні, зокрема в науковому й офіційно-діловому стилях, у формулюваннях та визначеннях:

Договір є документ господарсько-договірної діяльності.

В офіційно-діловому стилі використовуються як двоскладні прості речення, так і односкладні.

Різноманітні стилістичні функції виконують інфінітивні реччення. В офіційно-діловому стилі вони застосовуються для відтворення рішучості, категоричності, наказовості: "Призначити Березовського А.І. на посаду начальника відділу технічного контролю з 25.05.2000р. з окладом згідно зі штатним розкладом".

Офіційно-діловий і науковий стилі використовують речення з дієсловами в безособовій формі та конструкціями на-но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення.

Роботу, заплановану на минуле півріччя, виконано.

Питання 44

Складне речення - це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну і інтонаційну єдність.

Складне речення характеризується такими ознаками:

• поліпредикативність;

• особлива структурна схема

• семантична і інтонаційна цілісність, завершеність.

Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, тобто простих речень, поєднаних в єдине ціле. Наприклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре (Рил.).

Особлива структурна схема складного речення проявляється в тому, що воно в порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію, воно будується не із слів і словосполучень, а із простих речень, розташованих у складі складного речення за певною схемою.

Семантична і інтонаційна цілісність, завершеність виявляється у тому, що частини складного речення на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної і інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення.

Основними засобами поєднання предикативних частин (простих речень) в єдине структурне ціле є інтонація і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова), співвідношення видо-часових і способових форм дієслів - присудків у різних предикативних частинах складного речення, лексичні елементи, порядок розміщення самих предикативних частин.

Інтонація є універсальним засобом зв'язку предикативних одиниць (простих речень) в єдине ціле, чим є складне речення. Будь-яке складне речення характеризується інтонаційною завершеністю, має інтонацію кінця, у зв'язку з чим саме інтонація виступає як засіб поєднання предикативних частин (простих речень) складного речення в одне ціле. Інтонація кінця зосереджена на кінцевій предикативній частині складного речення. Водночас інтонація служить засобом вираження семантичних відношень між частинами складного речення. Інтонація може бути різних типів: перелічення, протиставлення, зіставлення, зумовленості, з'ясувальності.

Інтонація характерна для всіх типів складних речень, хоч особливо велика її роль як засобу поєднання предикативних частин у безсполучникових речень, в яких частини об'єднуються і одне ціле лише за допомогою інтонації.

Важливим засобом поєднання предикативних одиниць (простих речень) у межах складного речення є сполучні засоби (сполучники, сполучні слова, співвідносні (вказівні) слова).

Сполучники служать засобом поєднання предикативних частин складного речення(простих речень) в одне ціле, а також передають синтаксичні відношення між частинами складного речення. Розрізняють сполучники сурядності і сполучники підрядності. Сполучники сурядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення в складному реченні. Сполучники підрядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають часові, умовні, причинові, наслідкові, порівняльні відношення. Сполучні слова пов'язують між собою в одне ціле частини складнопідрядних речень, виявляють синтаксичні відношення між частинами, з'являються одночасно і членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають відносні займенники у різних відмінкових формах (хто, що, який, котрий, чий) і прислівники займенникового походження (як, де коли, куди та ін.).

Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну частину до головної, знаходяться у складі підрядної частини речення.

Видо-часові і способові форми дієслів - присудків різних частин складного речення скоординовані і знаходяться у певній залежності. Якщо в одній із частин порушити це співвідношення, то така конструкція або набуде іншого значення, або ж як складне речення стане неможливою.

Лексичні елементи, зокрема займенники, прислівники, спільні другорядні члени речення, нерідко визначають характер синтаксичних відношень і тісніше поєднують в одне ціле предикативні частини складного речення.

Порядок розміщення предикативних частин у складному реченні може бути відносно вільний, при якому частини речення можуть змінювати своє місце, і фіксований, незмінний, при якому кожна частина займає певне, властиве їй місце (наприклад, у з'ясувальних складнопідрядних реченнях).

Залежно від структури складних речень, від засобів поєднання предикативних частин в одне ціле усі складні речення поділяються на дві основні групи:

1. сполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою сполучних засобів та інтонації;

2. безсполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою тільки інтонації.

Сполучникові складні речення залежно від того, за допомогою яких сполучників поєднуються їхні предикативні частини, поділяються на дві структурно-семантичні групи:

1. складносурядні речення, предикативні частини якого поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників сурядності та інтонації;

2. складнопідрядні речення, предикативні частини якого поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників підрядності, сполучних слів, інтонації.

Семантична відмінність поміж складносурядними і складнопідрядними реченнями полягає в тому, що виражаючи різні граматичні значення, сполучники підрядності і сполучні слова вказують одночасно і на залежність однієї частини речення від іншої, в той час, як сполучники сурядності вказують на відсутність залежності однієї частини речення від іншої.