Питання 41

Вставних слів та словосполучень в українській мові багато. Перелічити всі важко. Але деякі згадаємо. Як правило, всі вони виділяються в реченні комами.

1. Це вставні слова і словосполучення, що виражають:

а) оцінку вірогідності повідомлюваного (упевненість або невпевненість, ступінь звичайності викладених фактів): безумовно, безперечно, звісно, авжеж, звичайно, зрозуміло, напевно, правду кажучи, по суті, без сумніву, слово честі, природно, в усякому разі, бува, сподіваюся, видно, здається, здавалося б, гадаю, слід гадати, припустімо, може, можливо, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться і т. д.;

б) почуття людини (радість, задоволення, здивування, обурення): на радість, на щастя, на жаль, на біду, на нещастя, грішним ділом, як на зло, як на гріх, дивна річ, чого доброго, нічого гріха таїти, майте на увазі, хвалити Бога, хвалити долю тощо.

2. Що вказують на:

а) зв’язок думок, послідовність викладу: по-перше, по-друге і т. д., з одного (другого) боку, до речі, між іншим, таким чином, головним чином, так би мовити, отже, виходить, навпаки, наприклад, повторюю, підкреслюю та ін.;

б) способи оформлення думок або висловлення: взагалі, власне, з дозволу сказати, інакше (коротше) кажучи, іншими словами, крім жартів, можна сказати, точніше, одне слово, зізнаюсь, признаюсь, якщо можна так висловитись;

в) джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, по-моєму, по-твоєму, як на мене, на мою думку, за моїми розрахунками, пам’ятаю, бачу, чую, за визначенням... і т. ін.;

г) активізація уваги співрозмовника: бачиш, розумієш, зрозумійте, погодьтеся, послухайте, пробачте (вибачте) мені, між нами кажучи, тощо.

Щоб правильно виділяти в реченні вставні слова і словосполучення, треба орієнтуватися не тільки на їхні функції (значення), а й на інші ознаки:

1. Тільки вставними бувають, наприклад: по-перше, по-друге, мабуть, щоправда, а втім, отже.

2. Вставні лише всередині речення: однак, одначе, проте.

3. Ніколи не бувають вставними словами і не виділяються комами: ніби, нібито, мовбито, наче, неначе (складні сполучники), все-таки, навіть, майже, адже, якби, от, принаймні, при тому, при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, буквально, якраз, між тим, за традицією, у кінцевому підсумку (а не рахунку), як-не-як і деякі інші.

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не повязані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смслом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

За своїм визначенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:

Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.

Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, може, можливо, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, немає сумніву, сказати правду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін.Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить Кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, кінець кінцем, мало цього та ін. Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному паузами.

У діловому мовленні вставними словами і виразами розпочинають речення та абзаци. Вони не мають формального зв’язку з реченням чи його складовими. Виражають ставлення того, хто говорить або пише, до висловлюваного, відношення висловлюваного до дійсності, документують повідомлення.

Для наукового й офіційно-ділового стилів найхарактернішими є вставні слова, що вказують:

а) на взаємодію між частинами тексту, наприклад: по-перше, по-друге, отже, у такий спосіб, нарешті, насамкінець, передусім та ін.;

б) передають ставлення до способів висловлення думки, наприклад: іншими словами, імовірно, точніше та ін.;

в) зазначають джерело повідомлення, наприклад: на думку партнерів, за результатами перевірки (досліджень, аналізу), за даними...та ін.;

г) пом’якшують категоричність висновків і порад, наприклад: припустімо, як відомо, гадаємо, вважаємо, треба думати та ін.;

д) дають раціональну або (рідше) емоційну оцінку інформації, наприклад: поза сумнівом, мабуть, напевне, на жаль, на щастя, можна погодитися та ін.

При вивченні вставних слів, словосполучень і речень важливо, щоб студенти зрозуміли, що такі конструкції не змінюють значення речення, його змісту, а лише виражають оцінку повідомлюваного.

Для усвідомлення стилістичних властивостей вставних слів можна запропонувати такі вправи:

а) відшукати вставні слова в тексті й пояснити стилістичну доцільність їх уживання;

б) порівняти вживання вставних слів у різних стилях і вказати на їх особливості;

в) ввести в подані речення вставні слова;

г) скласти речення з вставними словами;

д) вжити вставні слова, виражаючи різне ставлення до висловлюваного.

Вихідна синтагма в текстах документів часто розпочинається дієприкметниковим, дієприслівниковим зворотом чи усталеною синтаксичною конструкцією, наприклад: Вище згадані обставини...; Скінчивши цю справу...; З метою виконання... і т. ін. Таке нагромадження другорядних членів речення у вихідній синтагмі хоча й утруднює іноді сприйняття речення, але допомагає передати логічний зміст повідомлення, створює синтаксичну перспективу. Наприклад: Користуючись відповідними законами, Верховна Рада прийняла рішення про проведення позачергової сесії.

У ролі вихідної синтагми офіційно-ділового мовлення найчастіше виступають групи додатків, обставин, звертання, вставні конструкції. Дуже поширені в ділових паперах прості речення, ускладнені препозитивними (ті, що стоять попереду) дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами.