2. Середньовічна культура Західної Європи

Загибель Західної Римської імперії (V – VІІ ст.) призвела до культурного занепаду. Проте поступово почала формуватись нова європейська культура, яка відрізнялася від культури античної доби. Виникла вона шляхом злиття багатьох культур, створених греками, римлянами, кельтами, германцями та іншими народами. У цю епоху були істотно розсунуті обрії середньовічної культури, утворилися життєздатні нації і держави, склалися сучасні мови, були створені шедеври світової культури, досягнуті значні економічні і культурні успіхи.

Об’єднанню культур сприяло християнство, яке само стало своєрідною культурою. Відповідно, світогляд середньовічної людини був релігійним: світ сприймався через релігійні образи й поняття. Ідея Бога займає центральне місце. Основним принципом упорядкування світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній рівень – це світ небесний, нетлінний, вічний. Потім іде світ земний – мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню. Згідно з цією уявою, час земного життя людини і всього людства постає лише відблиском безконечного “небесного світу” та вічності “майбутнього віку”, а тому є замкненим у собі і конечним. Видатний дослідник Бахтін виразив ієрархію як вертикаль, на якій життя людини і людства лише мить. Відведений людині час її земного існування – омана. Людина не здатна осягнути ні суті своєї долі, ні долі навколишнього світу, адже все це продукт божої волі, зрозуміти яку людина не спроможна.

Культурна спадщина середньовіччя посіла значне місце в історії культури людства й позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців середньовіччя залишила людству невмирущі художні цінності.

Європейське середньовіччя охоплює великий проміжок часу, тому вивчення його культури потребує виділення окремих етапів, у межах яких формувалися найістотніші її риси. Отже, коли йдеться про культуру середньовічної Європи, то під цим розуміємо культуру:

1. раннього (V – VIII ст.) феодалізму;

2. зрілого (IX – XIII ст.) феодалізму;

3. пізнього (XIV – XVI ст.) феодалізму.

Своєї довершеності «середньовічна картина світу» досягла в Х-ХІІ ст. Уява про світ носила описовий і багато в чому фантастичний характер. У цілому світ для середньовічної людини обмежувався видноколом її існування, в центрі якого була рідна домівка. Все, що було за її межами, сприймалося як «чуже» і «вороже». Сталість у просторі стає своєрідною нормою людського життя. Людина повинна була жити там, де вона народилася. Все, що порушувало або не вписувалося в цей ідеал, сприймалося як антисоціальне. Такі життєві норми сприяли укоріненню у свідомості середньовічної людини недовіри до всього чужого і незрозумілого.

На думку одного з провідних представників Школи “Анналів” Жана Ле Гоффа, середньовіччя тривало до ХVІІІ ст.

Сучасна наука розглядає культуру середніх віків, як складову частину розвитку людства. Культура цього часу позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців залишила людству невмирущі художні цінності.