37

Зміст

Вступ 3

1. Державна власність: сутність, функції та етапи виникнення  5

2. Умови функціонування державної власності  16

3. Напрями та механізми реформування державної власності в Україні на сучасному етапі  21

Висновки 29

Список використаних джерел 32

Додатки 35

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. В умовах ринкових реформ в Україні відбуваються радикальні зміни у відносинах власності та їх правовому регулюванні, від якого багато в чому залежить успіх цих реформ. При цьому корінною проблемою у вирішенні цієї проблеми продовжує залишатися реформування державної власності. Як відомо, право державної власності є складовою частиною інституту права власності, що обумовлює необхідність застосування його принципових положень до відносин державної власності. Тому розкрити сутність права державної власності та виявити перспективи його трансформації в сучасних умовах можна лише з урахуванням історичних закономірностей розвитку відносин власності взагалі та інституту права власності.

Теоретичним, методичним та практичним питанням реформування відносин власності присвячена значна кількість праць як в світовій, так і в вітчизняній науці. Спираючись на результати досліджень в цій сфері та враховуючи особливості сучасного етапу реформування відносин власності, коли, з одного боку, до приватизації залучаються стратегічно важливі підприємства, а з другого - необхідно підвищити ефективність функціонування підприємств державного сектора економіки, актуальним є подальша розробка як теоретичних, так і методичних та практичних аспектів даної проблеми. Актуальність та важливість даної проблеми зумовила вибір теми курсової роботи.

Джерельною базою при написанні курсової роботи були праці таких відомих в Україні і за кордоном авторів як Башнянин Г. І., Варналій З. С., Вартній З. С., Лазур П. Ю., Сизоненко В. О., Сизоненко В.О. та інших.

Проте на сьогодні ні в зарубіжній, ні вітчизняній літературі ще не розроблена загальна теорія державної власності. Поки що відсутня єдність поглядів вчених в питаннях щодо самої необхідності існування державної, її раціональних масштабів, місця у ринковій системі, форм взаємодії з приватним сектором та інше. Тому для теорії перехідної економіки, тобто переходу від державно-планової до змішаної системи господарювання визначення сучасного і майбутнього державного сектору, який переживає стадію якісних і кількісних перетворень, є одним з найбільш актуальних в теоретичному і практичному плані завдань.

Аналізуючи наведене вище, можна зробити висновок, що положення права власності, підстави виникнення права власності, форми державної власності та правовий режим майна державних підприємств, установ та організацій є досить цікавими для теоретичного та практичного дослідження.

Метою дослідження є розвиток науково-методичних основ формування сучасної моделі державної власності та обґрунтування пропозицій, спрямованих на її реалізацію в Україні.

Для досягнення цієї мети вирішено такі задачі:

- з’ясування сутності, функцій та етапів виникнення державної власності;

- визначення умов функціонування державної власності в Україні;

- виявлення напрямів та механізмів реформування державної власності в Україні на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження є система відносин власності.

Предметом дослідження є відносини державної власності.

Методи дослідження: у курсовій роботі використовувалися такі прийоми, як діалектичний метод, метод порівняльного аналізу, єдності історичного і логічного, аналізу і синтезу, статистичні узагальнення та розрахунки. Теоретичною базою слугували роботи вітчизняних і зарубіжних юристів, економістів, філософів, соціологів.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

1. Державна власність: сутність, функції та етапи виникнення

Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці [12, с. 140].

Виражаючи найглибинніші зв'язки і взаємозалежності, власність, таким чином, розкриває сутність соціально-економічного буття суспільства.

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало обсяговішим і змістовнішим.

Головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповідно власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини.

Привласнення — процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.

Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об'єкт власності і його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення.

Головним об'єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Відносини привласнення передбачають повне відчуження об'єкта власності певним суб'єктом від інших суб'єктів, тобто економічні відносини між людьми, які характеризують їхнє ставлення до речей (насамперед засобів виробництва) як до власних. Відносини з приводу економічних форм реалізації власності є відображенням корисності чи прибутковості об'єкта власності для суб'єкта власності (одержання прибутку, ренти, процента, зарплати, дивідендів, гонорару тощо) [18, с. 20].

Відносини з приводу господарського використання об'єктів власності виникають між власником об'єктів власності та підприємцем з приводу передачі останньому майна на певних умовах для використання з господарською метою.

Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.

Об’єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити (рис. 1.1). Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності. Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності [17, c. 85].

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

Об'єкти власності

Засоби виробництва в усіх галузях народного господарства

Нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо)

Природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо)

Предмети особистого споживання та домашнього вжитку

Гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них

Інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо)

Культурні та історичні цінності

Робоча сила

Рис. 1.1. Об’єкти власності

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями — володіння, користування і розпорядження.

Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об'єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар)

Користування. Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об'єктів відповідно до функціонального призначення останніх

Розпорядження. Вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об'єкта є його повним власником, а, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об'єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб'єктам ринкової системи

Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв'язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб'єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками [18, с. 73].

Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями існує тісний взаємозв'язок. Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів. Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності виступають первинними, базисними, а юридичні — вторинними, похідними.

Важливу роль у системі відносин власності будь-якої держави відіграє державна власність[12, c. 20-21].

У ст. 13 Конституції України записано: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу... є об'єктами права власності Українського народу".

Державна власність виникає різними способами (за юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Так, вирішальною у створенні державної соціалістичної власності була націоналізація засобів виробництва. Надалі державна власність поповнювалася переважно внаслідок економічної діяльності

Націоналізація - це примусове безоплатне вилучення засобів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність. Водночас з націоналізацією відбувалося утвердження соціалістичного способу виробництва. В основному націоналізацію було проведено у перші кілька років Радянської влади із створенням для цього передумов. Націоналізація - це не лише політико-економічний, а й юридичний акт, який знаходив оформлення у відповідних законодавчих актах (декретах).

Рис. 1.2. Державна власність

Цими декретами насамперед були націоналізовані земля, її надра, води, ліси, банки, промислові підприємства, транспорт та інші найважливіші об’єкти. При цьому анулювалися права попередніх власників - капіталістів, поміщиків, царської сім’ї, церковних організацій без грошової чи іншої компенсації.

Право державної власності виникає також внаслідок застосування реквізиції та конфіскації, стягнення штрафів за правопорушення.

Реквізиція - це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна. Можлива вона лише у випадках і порядку, встановлених законодавством; застосовується у період війни, стихійного лиха, масових епідемій тощо. У практиці трапляється досить рідко. У сучасних умовах застосовується особливий вид реквізиції майна, яке не може належати громадянам на праві власності, але придбане за відсутності правопорушення.

Конфіскація - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкція за правопорушення. Правопорушення, за які застосовується конфіскація, визначаються кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством.

Однією з підстав виникнення права державної власності є визнання майна безхазяйним. Майно, яке не має власника або власник якого невідомий, надходить у власність держави (безхазяйне майно, яке належало колгоспному двору, ставало власністю колгоспу). Безхазяйне майно надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської ради народних депутатів, ухваленим за заявою фінансового органу. Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше року після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконкомом селищної, сільської ради народних депутатів. Фактами, які свідчать про безхазяйність майна, можуть бути: неможливість виявити власника при вилученні у злочинців викраденого майна, в разі стихійного лиха, при втраті права на майно у зв’язку з плином позовної давності для його витребування тощо. Вказані наслідки не застосовуються, якщо власник відомий, але з певних причин відсутній або визнаний безвісно відсутнім[7, c. 32-34].

Суспільство породжує відомі загальні функції, без яких воно не може обійтися. Призначені для цього люди становлять нову галузь розподілу праці всередині суспільства. Тим самим вони здобувають особливі інтереси також і по відношенню до них з'являється держава.

Pис. 1.3. Одержавлення та його наслідки

Оскільки цивілізована економіка виступає як змішана економіка і за формою власності, і за організацією підприємницької діяльності, її слід доповнити положенням про те, що відповідний механізм господарювання органічно поєднує ринкові і неринкові відносини, ринковий механізм та державно-економічне регулювання. Отже, й економічна політика, і механізм господарювання мають ґрунтуватися на взаємодії не лише ринку і держави, а й на відтворенні багатоманітних форм власності. Таким цілям слугує високоморальна правова і науково обґрунтована система роздержавлення і приватизації (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Роздержавлення і приватизація

Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого підприємства.

Приватизація - перехід на безоплатній або платній основі об'єктів державної власності у володіння, розпорядження та використання трудовим колективом, групою осіб та окремими особами.

Роздержавлення і приватизація - об'єктивний процес, це "полігон", на якому йде випробування нових форм і методів господарювання, перевірка на зрілість і ефективність традиційних і новітніх форм власності.

Механізм роздержавлення і приватизації в нашій країні здійснюється на основі відповідних принципів, форм і способів реформування власності, які визначені Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств та організацій" (1992 р.)

Основні принципи приватизації і роздержавлення:

- законність надання пільг на придбання державного майна членам трудових колективів;

- пріоритетне право громадян України на придбання держмайна;

- безкоштовна передача частини держмайна кожному громадянинові України тощо.

Класичною формою роздержавлення на сучасному етапі є акціонування (корпоратизація) державних підприємств. Переваги корпоративної форми власності визначаються тим, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне , що несе в собі приватна власність. З другого боку, корпорація зберігає суспільну власність на майно роздержавлюваних підприємств, формує достатні умови для створення конструктивної конкуренції між суб'єктами господарювання.

Другою формою роздержавлення є оренда майна роздержавнюваних підприємств їх трудовими колективами, господарськими об'єднаннями. Законодавчими актами пропонується декілька способів приватизації об'єктів:

- викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів;

- викуп державного майна підприємства за альтернативним планом роздержавлення;

- викуп державного майна, зданого в оренду;

- продаж на аукціоні;

- продаж за некомерційним конкурсом;

- продаж за комерційним конкурсом;

- продаж з відстрочкою платежу;

- продаж акцій відкритих акціонерних товариств на аукціоні, на фондовій біржі, за конкурсом.

Засобами приватизації є власні та позичені кошти покупців, а також приватизаційні номери (майнові приватизаційні сертифікати, компенсаційні сертифікати, житлові чеки тощо).

Об'єктами державної власності, які підлягають приватизації є: земельний фонд; житловий фонд; майно підприємств, ділянок, інших підрозділів, які відокремлюються в самостійні підприємства; незавершене будівництво; частка (паї, акції) в майні господарських товариств і об'єднань, що належать державі.

Суб'єктами приватизації є покупці, продавці, представники, посередники і державні органи приватизації. Отже, відповідно до чинного законодавства, в Україні створені необхідні юридичні умови для здійснення принципових змін у формах власності. Проте економічні перетворення проходять дуже повільно і навіть із серйозними помилками і порушеннями.

До фундаментальних проблем (недоліків), які лежать на поверхні процесів приватизації, відносять:

- відсутність в Україні програми інвентаризації об'єктів національної економіки;

- роздержавлення і приватизація за своїм масштабом вийшла за об'єктивно виправдані межі й у ряді випадків позбавили національну економіку тих переваг, які вона мала в дореформений період;

- у суспільстві не склалася ринкова і особливо соціально-економічна мотивація поведінки підприємців і населення.

- панівною в суспільстві в цілому і в економіці зокрема стала психологія хабарництва, зловживання службовим становищем, розкрадання національного багатства й незаконне його використання у власних корисних цілях.

Недооцінка державою цих недоліків, втрата нею регулюючої ролі в економіці створить в Україні атмосферу "приватизації", перерозподілу уже розподіленої власності між відомими для всієї України новоявленими бізнесменами і політиками. Незаконне привласнення небагатьма особами народного добра, створеного чесною працею людей, зруйнувало механізм відтворення робочої сили, кинуло у прірву зубожіння 80% населення України, повернуло державу та її економіку на десятки років назад.

Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого підприємства. Приватизація - передача об'єктів державної власності трудовим колективам, групам осіб та окремим особам.