69. Загальна характеристика американської правової системи кінця XVIII - XIX ст.

На територію Північної Америки (США) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало значних змін, що було обумовлено:

1) континентальним розташуванням, незалежним від безпосереднього сусідства з Англією;

2) відсутністю феодального ладу, який пережила континентальна Європа, розвитком буржуазних відносин;

3) наявністю республіканської форми правління і федеративного державного устрою (Англія — монархія, її політичний режим парламентарного типу);

4) потребою (після проголошення незалежності США) створення самостійної правової системи, що пориває зі своїм колоніальним англійським минулим.

Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалежності США в 1776 р. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороняли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу. В решті штатів загальне право проголошено чинним, але в узгодженні зі статутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту — судового та адміністративного.

70. Вищі органи законодавчої і виконавчої гілок влади Німеччини за Веймарською Конституцією

Германська імперія проголошувалася республікою з федеративною формою державного устрою, яка мала вельми специфічний характер. Веймарська конституція відкидала формулу старої Конституції 1871 про "союзі династій", сприяла роздробленості, засиллю юнкерства на місцях, виявляючи явну схильність до унітаризму. Колишні "союзні держави" отримали назву земель, а своєрідна верхня палата імперського парламенту була названа не бундесратом (Союзною радою), а рейхсратом (Імперським радою).

Землі мали свої законодавчі органи - лапдтагі і свої конституції, які повинні були закріпити, відповідно до ст. 17 Веймарської конституції, республіканську форму правління та загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні. Безпосередньо імперської Конституцією визначався та правовий статус членів ландтагів (ст. 36-39).

Права земель були значно обмежені в області законодавства і у фінансовій сфері. У ст. 6-12 Конституції передбачався складний порядок розподілу законодавчих прав між імперією і землями, заснований на головному принципі - імперське право має перевагу над правом земель (ст. 15).

Ряд сфер суспільного життя - зовнішні відносини, громадянство, митне, поштове та телеграфне справу, пристрій оборони та інші - регулювався виключно законодавством імперії (ст. 6). Цивільне, кримінальне право, судочинство, друк, союзи, збори, торгівля, промисловість, гірнича справа та ін - були віднесені переважно до законодавства імперії (ст. 7). Землі зберігали законодавчу владу з цих питань до тих пір і в тій мірі, в якій імперія не користувалася своїми законодавчими правами. У цьому випадку земельний закон знаходився під загрозою його відміни. Відповідно до ст. 13, "при виникненні сумнівів і розбіжностей у поглядах" згідно із законом, прийнятим в окремій землі, імперія мала право за допомогою Імперської судової палати скасувати його на підставі головного постулату, що "імперське право має перевагу над правом земельних".