31. Класи і партії в англійській революції середини XVII ст.

Парламент суворо стежив за тим, щоб король не видавав будь-яких законодавчих актів. Незабаром у парламенті утворилися дві політичні партії: торі та віги. Торі відзначалися прихильністю до королівської влади, обстоювали непорушність королівських прав, існуючих порядків. Віги в усіх суперечках захищали парламент і виступали за реформи в економіці, державному устрої та в церкві.

Обидві партії брали активну участь у боротьбі парламенту проти короля. Вона особливо загострилася 1679 p., коли парламентська опозиція (віги) почала вимагати позбавлення прав на престол молодшого брата короля герцога Йоркського, оскільки той був католиком. Проте Карл II не пішов на поступки опозиції та розпустив парламент. Лідера опозиції було страчено. Незважаючи на такі рішучі дії, король не зміг встановити абсолютної влади і зламати опір парламенту.

У лютому 1685 р. Карл II помер. Новим королем став Яків II. Він продовжив політику свого попередника щодо відновлення абсолютної влади, а підтримку у боротьбі проти парламенту сподівався знайти за кордоном, зокрема у французького короля Людовіка XIV. Будучи фанатичним католиком, він призначав своїх одновірців на державні посади після прийняття Декларації про віротерпимість, розпустив парламент і почав правити одноосібно. Обурювала англійців і профранцузька зовнішня політика короля, через яку в опозиції опинились як торі, так і віги. Вони об'єднались у боротьбі за законодавчі права парламенту. Парламентарі таємно запросили на англійський престол правителя Голландії Вільгельма Оранського.

32. Англійська революція середини XVII ст. І утворення республіки. "Інструмент управління"

В Англії складаються об'єктивні (економічні) та суб'єктивні (інтереси буржуазії) передумови до революції, яка розпочалася в середині XVII ст. Вона мала свої особливості:

• революція розпочалася та відбувалася під релігійним стягом. Роль бойової теорії повстанців відіграла ідеологія пуританізму (від англ. ригіїат, лат. ригіїаз - чистота), гаслами якої були реформи панівної англіканської церкви, очищення її від католицизму, створення своєї общини на чолі з пресвітерами, відновлення давніх вольностей. Під час революції пуритани розділилися на три прошарки (напрямки): пресвітеріани (від грецьк. ргехЬуІегох — старійшин, старійшина; відстоювали інтереси та погляди великої буржуазії: заводчиків, фабрикантів, купців, банкірів), які прагнули встановити в країні парламентську монархію; індепенденти (від англ. - незалежні; представники середньої буржуазії, середнього й дрібного дворянства, заможного селянства, дрібних торговців, ремісників) - погоджувалися з ідеєю конституційної монархії (але припускали можливість встановлення республіки) та вимагали, щоби за вільною людиною були визначені права на свободу слова, совісті, друку та ін.; певеллери (від англ.— урівнювачі; представники від ремісників і вільних селян) — вимагали ліквідації монархічної влади та встановлення демократичної республіки з однопалатним парламентом і загальним виборчим правом;

• проти абсолютизму англійська буржуазія виступила в союзі з новим дворянством (джентрі), а не з народом;

• консервативний характер англійської революції, що пояснюється тривалим союзом між буржуазією та більшою частиною великих землевласників.

Основне завдання, що стояло перед англійською революцією, -це ліквідація феодальної влади та встановлення буржуазного панування, забезпечення переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої.

“Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту належали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регулярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього надавалось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведінки”.

33. Habeas Corpus Act

У 1679р. в період реставрації Стюартів англійський Парламент прийняв закон, який став важливою складовою частиною некодифікованої британської конституції. За першими його словами він увійшов в історію як Habeas Corpus Act. Він врегулював і остаточно оформив давно відомі англійському праву правила арешту та притягнення обвинувачених до суду. Документ відображав намагання англійської буржуазії захистити свої інтереси від абсолютистського свавілля. Згідно з ним:

• судді були зобов'язані (за скаргою особи, що вважала свій арешт або арешт будь-якої іншої людини незаконним) вимагати негайного судової перевірки законності арешту чи судового розгляду справи;

• ув'язнення обвинуваченого могло здійснюватися тільки після пред'явлення наказу зі вказівкою про підстави арешту;

• у разі затримки судового розслідування закон передбачав можливість звільнення заарештованого під заставу (це положення не поширювалося на боржників, а на практиці ним, хоч і мали право, не могли скористатися незаможні люди);

• заборонялося незаконне ув'язнення "за морями", тобто незаконне заслання до колоній.

Текст документа містив багато застережень, які практично ігнорували інтереси народних мас і свідчили про вузькокласовий характер акта. Уряду надавалося право призупиняти дію цього Закону, що й використовували панівні класи, коли виникала загроза їхньому пануванню. Та, попри все, Habeas Corpus Act, як і Велика Хартія вольностей та Петиція про права, заклав міцний фундамент захисту особистих прав англійських підданих.