Зміст

1. Предмет, метод і періодизація історії держави і права зарубіжних країн Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів держави, а також розвиток головних галузей права. Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У літературі є й інші визначення історії держави і права як науки та навчальної дисципліни. У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також первісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв’язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій. Знання політичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Таким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіжних країн є: – загальна підготовка студентів у питаннях держави і права, вироблення в них особливого юридичного мислення, необхідного для засвоєння та застосування права; – створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, кримінальне право і процес; – сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі; – розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об’єктом чи суб’єктом державно-правової діяльності. Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно вивчає історію державно-правових інститутів окремих держав у рамках чотирьох основних періодів: історії держави і права Стародавнього світу, історії держави і права в епоху Середньовіччя, історії держави і права Нового часу, історії держави і права Новітнього часу. Ця періодизація відповідає чотирьом основним епохам розвитку світової цивілізації, найважливішою частиною якої є держава і право. 5

2. Державний лад країн з азіатським способом виробництва 5

4. Суспільний і державний устрій та управління Арабського Халіфату 6

5. Джерела, основні риси і система мусульманського права 6

6. Джерела та основні риси римського права 7

7. Виникнення римської держави і права, їх періодизація 7

8. Суспільний і державний лад Риму у період республіки 8

9. Суспільний і державний лад Риму у період монархії (імперії) 8

10. Виникнення Спарти. Суспільний і державний лад Спарти 9

11. Виникнення та розвиток держави і права Стародавнього Єгипту 9

12. Суспільний і державний лад Афін 10

13. Історичні умови виникнення і розвитку держави і права в Афінах 10

14. Загальна характеристика права в Афінах 10

15. Суспільний і державний лад Стародавнього Вавилону 11

16. Види злочинів і система покарань за законами царя Хаммурапі 11

17. Правове становище окремих груп населення за законами Хаммурапі 12

18. Утворення і розвиток держави і права в Стародавній Індії 12

19. Джерела та основні риси права Стародавньої Індії 12

20. Суспільний і державний лад Стародавньої Індії 12

21. Зміни у суспільному і державному ладі Японії після революції Мейдзі. Конституція 1889 р. 13

22. Суспільний і державний лад Японії середини XIX ст. 13

23. Джерела та основні риси права Стародавнього Китаю 14

24. Виникнення і розвиток держави та права у стародавньому Китаї 14

25. Суть реформ ШАН Яна у Стародавньому Китаї 15

26. Характеристика "Салічної правди" як джерела права франків 15

27. Проходження і розвиток франкської держави 15

28. Зміцнення державного і суспільного ладу Англії у XVIII ст. 16

29. Зміни у суспільному і державному ладі Англії у Новітній період. 16

30. Утворення і розвиток англійської держави і права 16

31. Класи і партії в англійській революції середини XVII ст. 16

32. Англійська революція середини XVII ст. і утворення республіки. "Інструмент управління" 17

33. Habeas Corpus Act 17

34. "Славетна революція" в Англії та її суть 18

35. "Конституція" Британської імперії 1931 р. 18

36. Джерела та основні риси права феодальної Англії 18

37. Формування і розвиток англійського буржуазного права 19

38. Реформа виборчого права Англії XIX ст. Причини і наслідки 19

39. Особливості станово-представницької монархії в Англії 20

40. Передумови і основні етапи англійської революції середини XVII ст. 20

41. Суспільний і державний лад Франції періоду третьої республіки 21

42. Суспільний і державний лад феодальної Франції 21

43. Суть політики якобінської диктатури у Франції 22

44. Суть державно-правових змін у період французької революції кінця XVIII ст. 23

45. Виникнення Народного фронту у Франції у 30-ті роки XX ст. і його політика 23

46. Особливості і основні етапи французької революції кінця XVIII ст. 23

47. Передумови революції у Франції кінця XVIII ст. 24

48. Характеристика Конституції Франції 1946 р. 24

49. Причини ліквідації Четвертої республіки у Франції і утворення режиму П'ятої республіки 24

50. Цивільний кодекс Франції 1804 р. (Кодекс Наполеона) 25

51. Державний лад і соціально-економічне законодавство Паризької Комуни. Роль насилля історії 25

52. Суспільний і державний лад Франції періоду другої республіки і другої імперії 26

53. Громадянська війна Півночі і Півдня США. Скасування рабства 26

54. Війна за незалежність американського народу. Причини і наслідки 27

55. Декларація незалежності США 27

56. Виші органи виконавчої і законодавчої гілок Влади за Конституцією США 27

57. Розвиток правового регулювання трудових відносин у США 28

58. Суть "нового курсу" Рузвельта 29

59. Суть і процедура імпічменту у конституційному праві США 29

60. Верховний суд США 30

61. Американські «Статті конфедерації» 30

62. Взаємовідносини президента і конгресу США у період після другої світової війни 30

63. Додатки до Конституції США, прийняті у XX ст. 31

64. Основні права і свободи американських громад за Конституцією США 32

65. Становлення і розвиток місцевих органів самоврядування в США 32

66. Загальна характеристика Конституції США 33

67. Правове регулювання суспільних відносин в США у період після другої світової війни 33

68. Принципи розподілу влади за Конституцією США 33

69. Загальна характеристика американської правової системи кінця XVIII - XIX ст. 34

70. Вищі органи законодавчої і виконавчої гілок влади Німеччини за Веймарською Конституцією 34

71. Механізм влади німецького фашизму 35

72. Суспільний і державний лад фашистської Німеччини 35

73. Суспільний і державний лад Німеччини першої половини XIX ст. 35

74. Причини приходу до влади фашистів у Німеччині 36

75. Джерела і основні риси права феодальної Німеччини 36

76. Розгром фашистської Німеччини і утворення ФРН и НДР 37

77. Революція у Німеччині і утворення Веймарської республіки 37

78. Особливості станово-представницької і абсолютної монархії у Німеччині 37

79. Суспільний і державний лад СРСР за Конституцією 1936 р. і Конституцією 1977 р. 38

80. Суть політики військового комунізму. Червоний террор 38

81. Скасування кріпосного права в Росії. Формування буржуазної держави та права 39

82. Соборне Уложення 1649 р. В Росії (загальна характеристика) 39

83. Розвиток радянського законодавства в 30-ті - 50-ті рр. 39

84. Утворення і розвиток російської централізованої держави (XIV - XVII ст.) 40

85. Держава і право Росії XIX - початку XX ст. 40

86. Суспільний і державний лад франків 40

87. Утворення СРСР. Суспільний і державний лад СРСР 41

88. Судова реформа у Росії 1864 р. 41

89. Судебник 1497 р. в Росії (загальна характеристика) 41

90. Революція 1917 р. в Росії і виникнення радянської держави і права (Декрети про мир, землю та ін.) 42

1. Предмет, метод і періодизація історії держави і права зарубіжних країн Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів держави, а також розвиток головних галузей права. Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У літературі є й інші визначення історії держави і права як науки та навчальної дисципліни. У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також первісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв’язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій. Знання політичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Таким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіжних країн є: – загальна підготовка студентів у питаннях держави і права, вироблення в них особливого юридичного мислення, необхідного для засвоєння та застосування права; – створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, кримінальне право і процес; – сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі; – розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об’єктом чи суб’єктом державно-правової діяльності. Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно вивчає історію державно-правових інститутів окремих держав у рамках чотирьох основних періодів: історії держави і права Стародавнього світу, історії держави і права в епоху Середньовіччя, історії держави і права Нового часу, історії держави і права Новітнього часу. Ця періодизація відповідає чотирьом основним епохам розвитку світової цивілізації, найважливішою частиною якої є держава і право.

2. Державний лад країн з азіатським способом виробництва

"Азіатський спосіб виробництва" виявився дуже застійним щодо більш динамічного ладу країн Середземномор’я.

Ще в VI ст. Аравійський півострів асоціювався з "окраїною світу". На більшій частині "кам'янистої Аравії" кочували племена арабів-бедуїнів, які жили в шатрах і пили верблюже молоко. Лише на півдні та заході існували невеличкі протодержави: Ємен, Мекка, Ятриб (Медіна).

На початку VII ст. у житті арабів-кочівників відбулися значні зміни. Виділилася племінна знать, активно почала розвиватися торгівля, сформувалась єдина північноарабська мова та писемність. Подальша історія арабів пов'язана з іменем Мухаммеда - засновника нової релігії — ісламу (з араб, "іслам" — "покірність Богу"), або мусульманства (від араб, "муслім" - правовірний). Ім'я Мухаммеда стало в один ряд з іменами Будди, Моісея та Христа. Пророк ісламу Мухаммед (570-632) абсолютно реальна й конкретна історична особа. Мусульманство виявилося останньою за часом виникнення світовою релігією. Воно відразу ж було прилаштоване до потреб молодої держави. Мухаммед проголосив необхідність встановлення культу єдиного бога - Аллаха - та нового суспільного порядку. Главою держави повинен був стати пророк - "посланець Аллаха на Землі".

3. Походження і розвиток Арабського Халіфату Досягнувши високого ступеня політичної централізації та розвитку виробничих сил, Арабський Халіфат на початку IX ст. вступає в період політичного розпаду, причинами якого були: різний рівень економічного розвитку країн, які його утворювали; слабкість економічних зв'язків між окремими областями Халіфату, що відрізнялися одна від одної етнічним складом населення, фізико-географічними умовами, історико-культурними традиціями; народно-визвольні, антифеодальні повстання, які розхитували економічну, воєнну та фінансову міць держави; концентрація земельної власності в руках воєначальників і місцевої феодальної знаті; зменшення ролі общини як податкової одиниці; боротьба всередині класу феодалів. Отож у першій половині X ст. єдиного Халіфату вже не було, однак на обширній території, де колись правили халіфи, на століття утвердився іслам. Із-поміж країн Халіфату його не прийняли тільки Вірменія та Грузія, де вже існували стародавні християнські традиції.

4. Суспільний і державний устрій та управління Арабського Халіфату

Державний лад Арабського Халіфату можна визначити як теократичну монархію. На її чолі стояв халіф (з араб. - замісник, намісник, спадкоємець). Він вважався нащадком посланця Аллаха-Мухаммеда, а починаючи з Омейядів (з 661 р.) - замісником Аллаха на землі. У руках халіфа була зосереджена як духовна (імамат), так і світська (емірат) влада. Перших халіфів обирала мусульманська знать, проте невдовзі їхня влада стає спадковою. Першим помічником і радником халіфа був візир. Досить упливовим був начальник охорони халіфа (який відав і поліцією) та особливий чиновник, наділений функціями контролю.

Центральними галузевими органами державного управління були дивани (військових справ, внутрішніх справ, поштової служби та податків тощо).

Верховним суддею держави був халіф. Здійснення ж правосуддя було привілеєм духівництва і місцева влада не мала права втручатися в прийняті ним рішення. Вища судова влада належала колегії найавторитетніших мусульманських богословів, які від імені халіфа з представників духівництва призначали місцевих суддів (кадіїв).