Тема 8 Володіння

 

Поняття володіння та держання

Володіння - різновид речового права:

- правомочність власника – право володіння;

- самостійний правовий інститут.

Володіння - фактичне панування особи над річчю, незалежно від наявності права на неї. Римські юристи називала володіння посесіумом (від слова "сидіти, сідати").

 

З розвитком землеробства земельні ділянки почали ділитись на частини, що віддавались у володіння. Оскільки це общинна земля, то кожний фатерфаміль'є міг заплати за ту ділянку, що знах. в воолодінні іншої особі, якщо та особа не обробляла або не з'являлась на тій землі. Це підтверджували закони ХІІ таблиць. Щоб стати цивільним власником нерухомих речей - треба володіти нею 2 роки, рухомих - 1.

 

Володіння - фаткичне становище, що не мало юридичних наслідков, тому що не ґрунтувалось на праві. У зв'язку з цим володіння не могла захищатись, однак претори надавали володінням юр. захист,

Римські юристи визнавали, що володіння мало місто при сукупності лише 2-х елементів:

- об'єктивний (фактичне і реальне панування над річчю);

- суб'єктивний (передбачав намір і воля володільця володіти річчю і володіти нею як своєю власною).

 

В найдавніші часи, щоб володіти речі потрібно було лише доторкнутись до них. Відносно нерухомого майна - необхідно було вступити на ділянку, освоїти її, обмежувати її від сусідних земель. Фактичне володіння передбачало собою постійне володіння. Якщо річ передавалось у користування, то це не припиняло володіння. Якщо суб'єктивно, то воно не вимагало особливих форм прояву. Цей елемент завжди припускався якщо річ фактично приналежелу володільцу. Особа, яка має фактичне володіння річчю на підставі договору, не визнавалось володільцем із-за суб'єктивного елементу. Це була аренда. Для володіння саме в юридичному вразумінні, необхідна була воля відноситись до речі як до своєї власної, не визнаючи над собою волю іншої особи. Така воля була у дійсного власника речі, а також у особи, яка в силу добросовісної помилки, вважала себе власником, хоча і не була ним. Така воля існує і у незаконного загарбника чужої речі, який знає, що він не власник, але має волю.

 

  Виникнення володіння

 

Якщо особа фактично користувалась річчю для себе, то припускалось, що в неї вже є намір відноситись до речі як до своєї. Набуття володіння завжди встановлювалось вперше і самостійно самою особою.

Якщо набуття володіння здійснювалось вперше (захват землі), то це володіння називалось первісним.

Коли володіння набувалось з-під особи, яка вже володіла річчю шляхом передачі предмета володіння, то виникало похідне володіння (залежало від волі попереднього володільця). 

При первісному володінні факт заволодіння обов'язково повинен бути пов'язаний з волею особи володіти річчю для себе. Існувало правило В Римі: "Ніхто не може змінити сам собі володільницьку волю, не змінивши підставу володіння". Для виникнення в Римі похідного володіння достатньо було вказати набувачеві на предмет володіння. В Римі мав місце самовільний захват, коли особа насильно порушувало чуже володіння, але й така особа могла визнаватись володільцем на тій підставі, якщо володілець, що мав цей предмет володіння не оспорював цього захвату. 

 

Припинення володіння

 

У разі матеріальної втрати речі (фактичне) або втрати намірів власника. Недобровільне - втрата обладання річчю проти волі володільця, але вона повинна бути тривалою. Володіння припинялось в разі фізичної загибелі речі, юридичної загибелі речі, із втратою одного із елментів воллодіння.

 

Володіння в РПП користувалось самостійним володільницьким захистом. У спорі, щодо володіння в Римі не вимагалось доказувати право на річ у володільця. Для отримання захисту потрібно було встановити факт володіння річчю і факт порушення володіння. Володіння захищалось адміністративними фактами претора - інтердиктами.

 

Види володільницьких інтердиктів:

 

- інтердикти про утримання володіння - спрямовані на утримання наявного володіння нерухомістю і рухомою річчю; 

- інтердикти про повернення володіння - спряіовані на повернення насильно або таємно втраченого володіння;

- інтердикти про встановлення володіння - спрямовані на встановлення володіння вперше при спадкуванні.

 

Держання - фаткичне володіння річчю без наміра відноситись до неї як до своєї власної. Практичне значення різниці володіння від держання в тому, що володілець захищався від всяких незаконних позіхань на річ безпосередньо (сам подавав позив про захист), а держатель отримував захист свого володіння. Держатель, сплачуючи арендну плату, відрізнявся від володільця речі.

 

Види володінь

 

В залежності від правової підстави фактичного володарювання особи над річчю володіння поділялось на:

- законне (засноване на праві власності або на аншіих правах (на титулі):

  а) похідне (натуральне) - держання річчю (обкладання чужою річчю, що передавалась її власником. Похідними володільцями були заставодержателі і перевізники: 1) прекарне - до пред'явлення вимоги - при отриманні або майна, або землі в безкоштовне і тимчасове володіння; 2) секвестерне - виникало, якщо в 2-х осіб виникав спір з питання приналежності до цієї речі, до розгляду справи ця річ передавалась до 3-ї особи.

б) цивільне - виникало на підставі захвату речі і зі спливом 2-х річного відкритого володіння особа могла набути право на цю річ. Основним цивільним володільцем був домовладика; для захисту свого права він отримував інтердикт.

в) преторське - володіння, яке захищалось претором - засноване на наданні володільцю претором захисту. 

- незаконне (засноване не на праві, а лише на факті; особа володіла річчю з наміром вважати її своєю, проте не мали ніяких законних підстав):

а) добросовісне (володілець не знав і не міг знати, що він не має право володіти річчю; міг набути цю річ за набувальною давністю;

б) недобросовісне (володілець знав і повинен був знати, що він не має право на цю річ).