Тема 3 Пам’ятки Римського права

 

Перша пам'ятка - закони Хамураппі (282 статті)

 

Друга пам'ятка (сер. 1-го тис. до н.е.) - закони Манну (близько 2500 тис. статтей, написані у віршованій форми).

 

Право - це записана у вигляді правових норм, воля пануючого класу. Процес появи правових норм досить і досить тривалий звичай трансформується або доповнюється відповідними нормами. З моменту зародження права набуло впливу з боку релігії, цервка завжди більш організована аніж суспільство.

 

Першим пам'яткам права були притаманні спеціфіні риси: тривалість збереження водночас з дією пам'яткою права.

 

По-перше, зберігалася т. зв. патріархальна сім'я, де батько міг кояти злочин проти дітей і не ніс відповідальності. По-друге, в пам'ятках права країн Дального Сходу були відсутні статті, які визначали правове становище приватної власності. В ці часи передбачалися колективна (солідарна) відповідальність членів общини і членів сім'ї за скоїний злочин; продовжував діяти принцип теріону ("око за око, зуб за зуб").

 

Наступний пережиток: пам'ятки права країн Давнього Сходу не поділялися на загальну частину і спеціальну (як це є в Європі).

 

Пам'ятки права країн Дального Сходу - збірка "казусів" (конкретні життєві ситуації. Правові норми цих пам'яток права пронизані формалізмом (правила поведінки при оголошенні вироку. Наприклад: обвороваааалииии на базаре). Для того, щоб зв'ясувати є людина власником тієї чи іншої речі треба встановити, володіє вона цієї річчю чи ні, користується? може розпорядитися чи ні?

Враховуючи ці вимоги, ми можемо зробити висновок, що в країнах Дального Сходу існувало декілька видів власності:

- двірцева;

- храмова;

- общинна;

- приватна.

Що ж стосується землі, то:

- державна:

а) царський наділ;

б) надільна земля (за адміністративну або військову службу (імга));

- общинна;

- приватна.

 

Раб - важливий об'єкт власності.

 

Зобов'язання ("договор" з рос.) права - найбільш розповсюдженим був "купівля-продаж", потрібно привести 5 свідків, щоб володар не потребував обратно.

 

 

Тема 4 Особи

  

Поняття особи. Поняття правоздатності і дієздатності осіб

Суб'єкт права - це той, хто здатний мати право, бути його носієм та вступати в правовідносини. В РПП використовулася такі терміни як "gomo" - людина. Найбільш наближеним до сучасного поняття "суб'єкт" є персона. Термін "персона" завжди відображав зважди значимий момент у правовідносинах.

Суб'єкти бувають: фізичні та юридичні.

В Римі:

- фізичні люди;

- об'єднання (групи, цех);

- юридичні особи (окремі групи).

Здатність особи бути суб'єктом права - правоздатність. В Римі суб'єктами права були тільки вільні люди. В РПП особою вважався той, хто був правоздатний (тому, кому закон дозволяв мати власність і вступати в договірні відносини з іншими особами).

Правоздатність - здатність мати права та нести обов'язки. Найбільш наближеним до поняття правоздатності в Римі є статус (з лат. "стан, положення").

 

Зміст правоздатності складає сукупність прав, носієм яких здатна бути особа.

Повна правоздатність в області приватно-правових інтересів надавала римському громадянину два головних права в приватній сфері:

- юскуніву (право вкладати законний римський шлюб);

- юскомерцій (право бути суб'єктом всіх майнових правовідносин, бути спадкодавцем і спадкоємцем);

- право виражати волю на народних сборах (право голосувати, право займати публічні посади в публічній магістратурі).

Різні группи населення мали різні форми правоздатності. Щоб мати всі форми, людина мала відповідати 3-м статусам:

- статус громадянства;

- статус свободи (людина вільна, а не раб);

- сімейний статус (людина є главою родини, а не підвладний член сім'ї).

 

Стан свободи - спершу вільним вважався той, хто був народжений від вільних батьків. Згодом вільним стали визнавати того, хто народився від вільної матері та невідомого батька. В Римі всі поділялися на вільних і рабів. 

Стан громадянства - тільки римський громадян мав всі права правоздатності. Чужеземець нічого не мав. Чужеземець тоді розглядався як ворог, його майно могло було захоплено у власність римляна як і він сам. В 3 ст. н.е. формально була проголошена рівність у правоздатності всіх вільних людей. Нерівність була спричинена станами, які були прікріплені до професій (ремеслянники, селяни і т.д.).

Вільні люди поділялися на:

- римські громадяни;

- латини;

- перегріни;

- вільновідпущенники;

- колони.

Римський громадянин мав самий більший обсяг правоздатності.

Стан сімейний - відображає самостійність особи в сфері сімейних відносин. Агнатська сім'я (союз людей), які об'єднані в сім'ю не кровним зв'язком, а були просто підкорені владі однієї особи, що був батьком (домовладика). Він мав правоздатність в області приватного права. Разом з процесом визнання юридичної природи, іде процес визнання за підвладними членамі сім'ї (спочатку їм надавали право на майно у зв'язку з військовою службою, а згодом і цивільною). За якою умовою вона стає правоздатною: фактичне її існування (з моменту народження фіз.особою), проте не у всіх людей: дитина, яка була зачата, проте не народжена, вона ставала суб'єктом права. Якщо помирав батько, то вона є спадкоємцем. В Римській державі взагалі не існувала система реєстрації. Доведення подій, які були пов'язані з народженням та смертю здійснвалась за прийняттям приватних заяв. Пізніше кожний громадянин повинен був повідомляти про народження дитини спеціальним органам.

До фізичної смерті прирівнювалось:

- продаж у рабство;

- полон;

- засудження до тяжких покарань (довічна каторга).

Якщо людина поверталася з полону, то її правоздатність відновлювалась, проте не в повному обсязі (менше ніж було).

Правове положення римських громадян. Правоздатнісь римських громадян

Правосуб'єктність складається з 2-х елементів:

- дієздатність (здатність своїми діями створювати для себе обов'язки і нести за них відповідальність). Вона пов'язувалась з досягненням певного віку або очевидні розумові досягнення. Залежала від психічної (значною мірою впливала на обсяг дієздатності: так душевнохворі визначалися абсолюнто недієздатними. їм назначався піклувальник (як і марнотратникам (їх ненавиділи в Римі), він повністю відповідав за свої вчинки) та фізичної хвороби (окрім глухих, німих, сліпих та глухонімих), статті (обмежувалася дієздатність жінок (вона вважалася частково недієздатна по причині свого легкодумства. Вона знаходилася під вічною опікою домовладики, чоловіка, а потім її родичів. Рівності полів не було НІКОЛИ!), поведінки (вчинення поганих вчинків).

За віковою ознакою:

- діти до 7 років (абсолюнто недієздатні);

- хлопчики від 7 до 14, дівчата від 7 до 12 (обмежено дієздатними, проте вони мали право вчиняти малі пробутові провочини. Для здійснення інших дій вони повинні отримати дозвіл опікуна (куратор) саме в момент вчинення провочина);

- хлопчики з 14 і дівчата з 12 до 25 (повнолітні та дієздатні).

 

 Римське громадянство набувалось:

- народження в законному шлюбі від римських громадян;

- звільненням римським громадянином свого раба;

- усиновлення римським громадянином чужеземця;

- пожалування римського громадянинства окремим особам, общинам і провінціям за певні заслугі перед країною.

Громадянини поділялися на:

- вільнонародженні (наділялись повним обсягом правоздатності. Служити в римських легіонах могли тільки громадянини. Право мати участь в голосуванні та народних сборах. Мали право бути обраними на посади магістратів - публічна сфера. Приватна сфера: мали прав вступати в законний римський шлюб та право торгувати);

- вільновідпущенники (назавжди залишалися обмежено правоздатними, вони залежали від "хозяїна". В публічній сфера вони не мали ніяких прав, проте з'явився інститут, який надавав їм права за наказом імператора (якщо він пожалував їм золоту обручку за заслуги перед державою).

Громадянство припинялось в разі:

- смерті громадянина;

- втрата свободи (полон, міг бути проданий у рабство за кордон (дизертир, крадій);

- присуджувалася до безстрокових каторжних робіт;

- коли сам відмовлявся (Напр: хотів набути земельний наділ і переселявся до колоній).

Обсяг правоздатності міг бути обмежений ("зменшення правоздатності") в разі зміни статусів:

- мінімальне зменшення правоздатності могло статись, якщо відбувалась втрата сімейного статус (домовладика міг стати підвладним (Напр: його перехід до іншої сім'ї заради спадщини));

- медіальне (середнє) зменшення правоздатності - наставало в разі зміни статусу громадянства (особа залишалась вільною, проте втрачала громадянство);

- максимальне - повна втрата як політичних так і майнових прав (в разі втрати свободи).

Особи які визначалися безчестними не мали право вступати в законний римський шлюб, обмежені в праві на отримання спадщини, не могли представляти в судовому процесі інших осіб.

 

Правове положення латинів, пиригримів, відпущенників та колоній

 

Правове положення латинів (жителі Латії (область Риму)) - потім таке право отримали італійскі містечки, колонії, які представляли Латійський союз.

Щоб бути латином потрібно:

- народитись в сім'ї латинів;

- присвоєнням статусу "латина" актом держ. влади;

- добровільний перехід римського громадянина до латинів з метою земельного наділу; 4

- звільнення від рабства володарем латина або римляна.

Латини мали право:

- вступати в законний шлюб, який регулювався РПП;

- право торгувати (тобто мали всі майнові права). Інші невільнонароджені латини не мали права у сімейних відносинах, але були наділені майновими правами.

Найбільш обмеженою категорією були латини-раби (обмежені в майнових правах).

Майнові спори латинів вирішувались в тих же судах і в тому ж порядку як і в сборах римських громадян.

Латини не мали права служити в легіонах , обіймати посади римських магістратів.

Латини могли дуже легко набути римське громадянство:

- міг просто переселитись на постійне місце проживання в Рим, однак згодом це правило спричинило різке зменшення чоловічого потомства в містах Латії. Тому виникло правило, що чоловік, який переселяся в Рим повинен залишиті чоловіче потомство;

- в силу загальних постанов за наявності заслуг перед державою;

- в силу спеціальних актів держави римське громадянство могло присвоюватись окремим латинам. Спроба упростити перехід латинів до Риму закінчилася війною. Після цього всі латини, що переживали на території Італії мали римське громадянство.

Перегріни- це чужеземці,тобто населення общин ,які не мали автономії

Головною підставою набуття правового статус пілігрімів було включення земель що були включені до Риму.

Греція, Франція (Галія), Іспанія всі ці підкорені народи називалися перегрінами.

Політичних прав перегріни не мали, проте це відбувалося до реформи імператора Каракули (212 р. н.е.). В приватно-правовій сфері вони керувалися народними нормами. В ролі суду був перегрінський претор (вирішував спори).

Проте вони могли набути римське громадянства: в силі законів. Воно видавалось як в нагороду. Проте були й спеціальні акти держ влади, що надавався окремим групам перегріним задля економічного або політичного розвитку. В 212 р імператор Каракула надав громадянство всім підкореним народам.

 

Вільновідпущенний - звільнений на свободу раб, він формально набував статусу свого володара, що звільнив його із рабства. Проте його правоздатність завжди була обмеженою. Він залежив від свого колишнього володаря і мав певні обов'язки.

Відносини між вільновідпущенником і володарем називалось патронатом. Володар - патрон, вільновідпущенник - клієнт.

Вільновідпущенник не мав права викликати патрона до суду (позбавлений судового захисту від свавіля патрону). Після смерті вільновідпущенника все майно віддавалося його колишньому володарю.

Вільновідпущенний обмежувався і в приватно-правовій системі: він не міг брати шлюб з римською громадянкою. В сфері публічних прав він був безправний (ні служити в римських легіонах і не брав участі в народних сборах).Навіть після звільнення рабства був забовязаний надавати патрону всілякі послуги, в разі потреби аліментувати не тільки його,а і його дітей та батьків.

 

Правове положення колонів

Час виникнення колонату не повність з'ясоване (приблизно 1 ст н.е.). Проте правовий статус отримав у період абсолютної монархії. 

Колон - мілкий орендар землі, що юридично не був залежний від орендодавця, але перебував в договірних відносинах. В період імперії колони стають важливою фігурою для господарського життя Риму. Колони отримують землю римлян (орендують її) з обов'язком обробляти її. Якщо не могли обробити, то брали позику (позичають худобу, сельхоз інвентар). Якщо вони не віддавали позику, то потрапляли в економічну залежність від орендаря і залишалися на цій землі. В період абсолютьної монархії колони вже були прікріплені до цих земельних ділянок. В 322 р. н.е. закон забороняє вільним орендарям залишати зімельні ділянки. В 357 р. н.е. землевласникам забороняється відчужувати зімельні ділянки окремо від колоній. Пізніше колонат стає спадковим, адже і діти вважалися приписаними до цих діляннок. Колонат стає зародком феодалізма, а колон - попередник кріпака.

 

Підстави набуття правового статуса колона:

- народження дитини від батьків колонів;

- угода, згідно з якої вільна людина оселяється як колон на чужій землі;

- проживання на протязі 30 років на чужій землі на умовах колона.

 

Колонат міг припинятися:

- якщо колон не поподав в економічну залежність від землевласника;

- коли надавався колону епіскопський сан.

 

Правове положення рабів

З часів заснування Риму діяв принцип, згідно з яким правове положення особи визначалось його статусом. Було правило "Людина вмирає в рабі. Раб є річ. З ним можна поступити як з будь-якою річчю".

Раби були об'ектами права.

Варон так класифікував знаряддя виробництва:

- німі (візок);

- тварини;

- знаряддя, що говорять (раби). Влада над рабами булла безмежною.

Рабом ставав:

- захоплення в полон з чужеземцям (якщо Рим не мав договірних відносин з ціею державою);

- народження від матері-рабині;

- продаж у рабство за кордон;

- засудження до смертної кари або безстрокової каторги на рудниках.

 

Раб не мав ні публічних прав, ні прав у приватно-правовій сфері. Раби не служили в легіонах, не платили повинностей.Він не мав сім'ї. В сфері майнових відносин він міг бути об'ектом права власності, міг бути предметом застави, предметом договорів: купівля-продаж, найму, міни, дарування. Якщо над рабом було насильство то позив подавав не раб а рабовласник як пошкоджена річ. Якщо раб пропав, то його міг присвоїти будь-який римський громадян. Раб міг здійснювати правочини, які при цьому створювали лише права для свого володаря, не покладаючи для нього ніякі обов'язки.

Потім існував Інститут рабського пікулія (пікулій - майно, яке віділяється с загального майна рабовласника. Раб управлял цим майном, вчиняв угоди, отримував прибуток, який завжди передавався у власність рабовласника, проте частку цього майна раб міг використовувати і для власних потреб. Міг накопичувати кошти для викупу на свободу. Якщо він добре виконував ці обов'язки, то володар міг звільнити його на свободу (поняття "манумісія" звільнення раба на волю володарем, проте раб міг повернутися у випадку якщо раб виявляв грубу неблагодарність).

 

 Юридичні особи в РПП

Суб'єктом правовідносин може бути не окрема людина, а круг осіб, що виступають як єдине ціле. Римські юристи не розробили поняття "юридичної особи", який протиставлявся фіз.особа. Фіз. особа це пріродний суб'єкт права. Юристи побачили, що поряд з людиною є абстрактні поняття (церкви, міста, стадіона). Потреба в понятті "юр.особа" з'явилась, коли почались створюватись приватні утворення (компанії, фонди, асоціації, корпорації). В деяких випадках доцільно було розглядати ці організації як самостійні суб'єкти права.

Юридичні особи:

- публічні створення (державна та імператорська скарбниці);

- муніципії (міські общини);

- релігійні об'єднання;

- різні спілки осіб однієї професії (творчі спілки художників, письменників);

- виробничі корпорації (м'ясників, пекарів).

 

Закони 12 таблиць закріплював свободу створення приватних корпорацій з власними їх уставами. В республіканському Римі не вимагалось спеціального дозвілу для створення приватних юр.осіб. Проте пізніше з'явились обмеження. Юлій Цезар розпускає всі корпорації крім найдавніших. Імператор Август забороняє створювати корпорації крім релігійних і деяких превелегійованих (Напр:поховальна). Мінімальна кількість членів для створення юр.особи - 3 особи).

 

Ознаки юр. особи (за римськими юристами):

- в приватно-правових відносинах корпорації виступають як самостійний та єдиний суб'єкт на рівні з фіз.особами;

- майно корпорації не є спільною власністю її членів, а є обособленою власність корпорації як суб'єкта права ("Раб общини не був рабом її громадян");

- вихід із складу об'єднання не впливає на юр.статус об'єднання ("Якщо корпорація зводилась до однієї людина, то корпорація не зникає, якщо він подає позики і т.д.);

- корпорація має право від свого імені вступати в будь-які цивільні правовідносини як і з іншими корпораціями так і з іншими фізичними особами;

Припинення діяльності юридичної особи:

- досягненням поставленої мети задля якої створювалась;

- у випадку коли діяльність набувала протиправного характеру;

- коли залишили її всі члени.