Висновки

1. Структура державного управління освітою, що склалася в Україні, представлена різними органами законодавчої і виконавчої влади, які покликані регулювати широкий спектр проблем функціонування і розвитку системи освіти. Проте ця структура за багатьма ознаками є централізованою, що сприяє розвитку і поглибленню бюрократичних тенденцій у сфері освіти, знижує її здатність до гнучкого реагування як на виклики зовнішнього середовища, так і на внутрішні проблеми.

2. Основним суб'єктом управління діяльністю освітніх установ є держава. Специфіка системи методів і засобів державного регулювання виражається в їх правовій формі, загальнообов'язковому характері і спрямованості на забезпечення соціальних гарантій у сфері освіти.

3. Сьогодні в Україні не тільки вивчають досвід розвинених країн у справі реалізації державно-суспільних форм управління освітою, але і роблять конкретні кроки по їх впровадженню. З цією метою створюються опікунські ради навчальних закладів, батьківські комітети, покликані вирішувати соціальні завдання функціонування освіти, а також питання становлення системи самоврядування у сфері освіти.

4. Освіта як соціальна система інтегрує в собі різні інтереси, цілі і цінності, серед яких важливе місце займають інтереси учасників освітнього процесу, інтереси працедавців, державні інтереси, суспільні інтереси, а також ринкові цінності. Крім того, в своїй діяльності ВНЗ орієнтується на свої власні корпоративні інтереси. Суперечливість цих орієнтацій є джерелом безлічі проблем і кризових явищ у сфері освіти. Подолання цих суперечностей вимагає впровадження механізмів ефективної взаємодії ВНЗ із сферою зайнятості, розвитку соціального партнерства у сфері професійної подготовки; формування зрілих професійних орієнтацій; збереження соціальних досягнень у плані доступності вищої освіти для всіх верств суспільства; посилення гнучкості програм вищої освіти.

5. В управлінні навчально-виховним процесом необхідно спиратися на чітке, науково обгрунтоване уявлення про можливості і необхідність його технологізації. Визнання творчого характеру освітньої діяльності всіх її суб'єктів передбачає використання гнучких і різноманітних методів її регулювання.

6. Всі проблеми, пов'язані з управлінням освітою, повинні вирішуватися з урахуванням нестійкості соціальних систем і незворотності їх змін.

Список рекомендованої літератури

1. Андиева М. С. Средства государственного управления образованием / М. С. Андиева // Право и образование. – 2004. – № 1. – С. 134–148.

2. Борисова Е. Р. Лидерство в высшем образовании / Е. Р. Борисова // Упр. персоналом. – 2004. – № 3. – С. 56–59.

3. Глоссарий современного образования / Нар. укр. акад. ; под общ. ред. Е. Ю. Усик ; [сост.: В. И. Астахова и др.]. – Х. : Изд-во НУА, 2007. – 524 с.

4. Жилкин С. Ф. Социолого-педагогические аспекты управления образовательным пространством промышленного города / С. Ф. Жилкин // Педагогика. – 2003. – № 3. – С. 26–32.

5. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В. С. Журавський. – К. : Вид. дім «Ін Юре», 2003. – 416 с.

6. Заєць О. Поняття «управління освітою» в системі соціального управління / О. Заєць // Вища освiта України. – 2007. – № 3. – С. 57–62.

7. Осипов А. М. Университет как региональная корпорация / А. М. Осипов, С. В. Иванов // Социол. исслед. – 2004. – № 11. – С. 105–110.

8. Шульга Л. А. Українська система управління освітою: поступ до демократичного виміру / Л. А. Шульга // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 1. – С. 65–71.