І

Основні детермінанти здійснення освітніх реформ

з завданнями реформування і оновлення системи освіти стикається будь-яке суспільство впродовж свого існування. З моменту зародження, а пізніше і за умов інституціоналізації освіти вона почала виконувати соціально значущі функції, удосконалення яких відбувається у міру розвитку науки, техніки і культури суспільства. І чим швидше або кардинальніше відбуваються в суспільстві ті або інші зміни, тим більш нагально і інтенсивно потрібно запроваджувати реформи в освіті.

Прикладом таких соціальних змін, що привели до оновлення освіти, свого часу стала промислова революція XIX століття, що забезпечила крок до її професіоналізації і масовості. Сьогодні ми є свідками впливу на процеси реформацій в області освіти значного числа глобальних чинників, найважливішим серед яких можна вважати перехід людства від індустріального суспільства до постіндустріального.

Ключові детермінанти процесу реформування освіти у сучасному світі активно почали проявляти себе з 70-х років ХХ століття. Саме у цей період в різних країнах розробляються проекти реформ, закони, що поклали початок широкому процесу реформування освіти у міжнародному масштабі. Закономірність проведення освітніх реформ в світі в цей період пояснюється рядом причин. Наведемо найважливіші з них:

– демографічний вибух кінця 1940-х років і у зв'язку з цим зростання кількості учнів спочатку в загальноосвітніх школах, а потім у вищих навчальних закладах. Внаслідок цього в 1960–1975 рр. кількість студентів в світі виросла з 12 до 34 млн. чол.²⁹;

– науково-інформаційний вибух, в результаті якого на сучасну людину обрушилася лавина нових знань, а їх селекція, переробка і збереження ускладнилися;

– зростання виробничої мобільності, що характеризується значно більшою, ніж у минулому, інтенсифікацією, зникненням одних і появою нових професій;

– збільшення потреби в кадрах вищої кваліфікації;

– масова міграція населення працездатного віку з сільського господарства у промисловість і сферу послуг;

– зростання ролі науки і сучасної технології в житті суспільства і окремої особи;

– розвиток засобів масової інформації і комунікації;

– відносне збільшення частки вільного часу в результаті впровадження досягнень технічного і технологічного прогресу;

– зростання рівня добробуту (навіть у слаборозвинених країнах) і т. п.

Активний вплив перерахованих вище чинників, а також ряд нових тенденцій розвитку суспільств визначили продовження реформ різних ступенів і форм освіти в 90-і роки ХХ століття. Так, наприклад, основні положення реформування вищої школи відображені в Меморандумі Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО «Фундаментальна (природничонаукова і гуманітарна) університетська освіта» (1994)³⁰. У документі освітня парадигма як пріоритет вищої освіти розглядає орієнтацію на інтереси особи, адекватні сучасним тенденціям суспільного розвитку. Мова йде про постановку принципово нових цілей освіти, що полягають у досягненні нового рівня освіченості як особи, так і суспільства в цілому. Освітня парадигма відповідно до даного документа має на увазі становлення компетентності, ерудиції, творчих задатків і культури особистості. Основним поняттям стає «особистісне знання», що робить суб'єкта особистістю; знання, яке створює і розвиває інтелект, особу.

Аналіз програм по реформуванню систем освіти в даний період показує, що велика їх частина не реалізувала своїх цілей, хоча і вплинула на розвиток освіти. Так, наприклад, в 1990 р. президент і уряд США проголосили програму реформи всіх рівнів національної системи освіти, головною метою якої повинно було стати повне виконання на початок 2000 року шести завдань: відмінна підготовка до школи кожної дитини; вручення атестату про закінчення школи майже всієї молоді; кращі в світі знання школярів США по всіх предметах, а студентів – по фізиці і математиці; постійне навчання випускників ВНЗ і дорослих; викорінювання наркоманії в школах США; перетворення шкіл на «рай» для дітей. Цей американський проект широко обговорювався викладачами і вченими різних країн, а в США він не був серйозно сприйнятий через відсутність передумов для здійснення. У Франції в цей же період був проголошений курс на повний переворот системи освіти під гаслами відповідності французької системи освіти новітнім віянням часу. План був реалізований лише частково із-за бюрократії та консервативності виконавчих структур.

На рубежі ХХ–ХХІ ст. для всієї світової спільноти характерний пошук нових напрямів і форм розвитку освіти – більш демократичних і результативних з позицій інтересів суспільства. Необхідність оновлення і реформування сучасної освіти, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації і потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації і самореалізації у цьому світі.

Сьогодні світ переживає нову економічну революцію, в рамках якої міняється спосіб виробництва, – «якщо протягом останніх 200 років працівник «додавався» до машин, а засоби виробництва поглинали основну частину капітальних витрат, то в «новій економіці» комп'ютер виступає як відносний універсальний засіб виробництва (як лопата або молоток в доіндустріальній економіці), що реалізовує унікальні здібності працівника. У «новій економіці» саме на навчання і оплату висококваліфікованого працівника припадає основна частина витрат»³¹.

Це ставить держави перед необхідністю забезпечити масовий рівень освіти, відповідний економіці такого типу. Свої завдання ставляться і перед різними рівнями освіти. Наприклад, «середня школа повинна забезпечувати ефективні (готові до виробничого застосування) знання інформаційних технологій, англійської мови, основ економіки і права. Професійна школа повинна навчати сучасним і перспективним технологіям»³². Разом з цим все більш очевидною стає потреба в постійному оновленні знань і умінь, розвитку компетенцій, а також практичних аспектів професійної діяльності.

Проте аналіз сучасного стану освіти дозволяє стверджувати, що вона виявилася не готовою до перебудови своїх структур і їх змісту відповідно до потреб сучасних суспільств і особи.

Систематизація напрацювань учених дає можливість говорити про наступні проблеми в освіті, що визначають напрями її подальшого реформування: домінування архаїчної системи трансляції знань замість цілеспрямованого формування необхідних для життя якостей (надмірний академізм освіти); проблеми з доступом до якісної освіти; низький рівень забезпечення викладацького корпусу; старіння викладацького складу, гендерний перекіс в його структурі тощо.

Разом із застаріванням матеріально-технічної бази та іншими проблемами в системі освіти перераховані вище проблемні зони дозволяють говорити про зниження якості освіти, а в цілому – про кризу освіти в світі, що визначає необхідність її своєчасного реформування.

Актуальність процесу реформування визначається і тим фактом, що спочатку, з «виникненням, зародженням класичної моделі освіти, її завдання трактувалися набагато ширше: там було значно більше і гуманістичних, і гуманітарних ідей. Але з часом хід розвитку цивілізації привів до вихолощення культурної проблематики, до виділення навчання, орієнтованого не на формування особистості, а на підготовку функціонера-професіонала».³³ В результаті сьогодні існує необхідність переосмислення образу світу і місця людини у ньому, і вирішити це завдання можливо тільки шляхом приведення освіти у відповідність з потребами суспільства і особистості.