Теми реферативних повідомлень

1. Безперервна освіта: суть, тенденції становлення, принципи функціонування.

2. Нова модель освіти: основні відмінні ознаки і особливості.

3. Народна українська академія як експериментальний навчально-науковий комплекс: аналіз досвіду.

Тема xiiі. Соціальні ризики у сфері освіти

План лекції

1. Ризик меркантилізації і прагматизації сучасної освіти.

2. Ризик професійної незатребуваності молоді і стратегія гнучкої спеціалізації.

3. Ризик «рефеодалізації» сучасної системи освіти.

4. Інноваційні ризики у сфері освіти.

У сучасному суспільстві, яке відомий німецький соціолог У. Бек визначив як суспільство ризику, простежуються лінії соціальної напруженості, які негативно впливають на всі сфери суспільного життя, у тому числі і на сферу освіти. Мова йде про різноманітні соціальні ризики, такі як ризик безробіття, ризик загострення гендерних взаємин, ризик тотального маніпулювання людською поведінкою анонімною владою і тому подібне.

Згідно з У. Беком, термін «ризик» слід розуміти як подію, що «ще не відбулася, і яка активізує дію». Поняття ризику змальовує можливість настання будь-яких подій в майбутньому, ознаки яких можна виявити вже в сьогоденні. «Ризики не вичерпуються наслідками і причиненим збитком. У них знаходить відображення суттєвий компонент майбутнього. Він грунтується на продовженні осяжних в даний час шкідливих дій в майбутнє».⁴⁶

Соціальна продуктивність аналізу ризиків полягає в активізації соціальних дій із запобігання або пом'якшення можливих негативних наслідків існуючих соціальних проблем. «Або ми будемо активні сьогодні, щоб передбачливо усунути або пом'якшити проблеми і кризи завтрашнього і наступного дня, або потім у нас цієї можливості не буде».⁴⁷

Спробуємо проаналізувати «ризикові» ситуації, які складаються в сучасному суспільстві і які так чи інакше зачіпають сучасну систему освіти.

Ризик меркантилізації та прагматизацїї сучасної освіти

Французький філософ Ж.-Ф. Ліотар у праці «Стан постмодерну» (1979) поставив проблему трансформації сучасних систем знання в утилітарно-прагматичному напрямі. Як вважає Ж.-Ф. Ліотар, ще зовсім недавно ідеалом для систем освіти було виховання різносторонніх осіб, що володіють фундаментальними теоретичними знаннями, зорієнтованих на вдосконалення і розвиток базових характеристик конкретних прикладних наук, сформованих в системі цінностей свободи, прогресу, справедливості.

Що ж до сучасних систем освіти, то неважко відмітити, що в них запанували абсолютно інші ідеали. Основним змістом освітньої практики стає націленість не на безкорисливі пошуки істини, вищого знання, не на розвиток «чистої» науки, а на показники корисності, ефективності, вигідності, прибутковості отримуваного у ВНЗ знання.

Одним з основних завдань вищої освіти в інформаційному суспільстві стає формування (або конвеєрне формування) фахівців, націлених на виконання певних операціональних функцій, корисних дій, що затребувані і окупаються у соціальній системі. «Старий принцип, за яким отримання знання невіддільно від формування розуму і навіть від самої особи, застаріває і виходитиме з вживання... Таке відношення постачальників і користувачів знання до самого знання прагне перейняти форму відношення, яку виробники і споживачі товарів мають з цими останніми, тобто вартісну форму. Знання виробляється і буде вироблятися для того, щоб бути проданим, воно споживається і споживатиметься, щоб отримати вартість у новому продукті і щоб бути обміненим»⁴⁸.

Комерціалізація освіти, зорієнтованої на «знання-до-оплати», як вважає Ж.-Ф. Ліотар, стала наслідком, «продуктом», ефектом інформаціоналізації та комп'ютеризації сучасних систем знання.

У сучасному інформаційному суспільстві абсолютної цінності набуває практика операціоналізації знання, практика перекладу будь-якої інформації на мову машин, практика вибудовування змістовних блоків в інструментально-споживчому режимі. Відповідно, будь-яка гуманітарна інформація, яку неможливо зробити функціонально-операціонально-прибутковою (інформація з області філософії, етики, естетики), стає малоцінною, незатребуваною, другосортною.

Можна виділити і позитивні моменти подібної трансформації природи сучасного знання і освіти. Так, сучасна молодь, зорієнтована на придбання наборів операціонально-прикладного знання, здатна задовольнити конкретний соціальний попит на виконавців певних професійних функцій.

Сучасній молоді притаманний «смак» до інформаційно-технічної діяльності; вона здатна якісно її здійснювати (що, безумовно, дуже цінно в ситуації інформаціоналізації сучасного суспільства). Проте слід зазначити і негативні моменти подібної ситуації. У переважної більшості сучасної молоді відсутній інтерес до «некомерційних», теоретичних, філософських, загальногуманітарних дисциплін, які за своєю природою нерентабельні, далекі від практики, які вимагають зусиль «розуміння», а не механічного «споживання».

«Ризик» подібної ситуації бачиться у формуванні поколінь функціонерів-роботів, які вважають, що сенс освіти полягає не в духовній самореалізації, не в особистісному вдосконаленні, а в набутті технічно відлагоджених навичок виконання професійних операцій. З іншого боку, все це може викликати «деморалізацією дослідників і викладачів», що спостерігають подібну кризу теоретичного знання, які починають сумніватися в цінності чисто гуманітарного, не-інструментального знання, що не перекладається операціонально-видовищною мовою комп'ютерних технологій.

Працівники системи освіти вимушені прийняти нову систему цінностей, згідно якої «вища освіта повинна поставляти соціальній системі компетенції, а не ідеали... Передача знань не виглядає більше як та, що покликана формувати еліту, здатну вести націю до звільнення, але поставляє системі гравців, здатних забезпечити належне виконання ролі на практичних постах»⁴⁹.

Спробуємо перевірити теоретичні висновки Ж.-Ф. Ліотара за допомогою соціологічних даних, отриманих вітчизняними ученими. Російський соціолог М. В. Лісаускене, що вивчала динаміку формування студентських поколінь радянського і пострадянського періодів (з середини 80-х рр. до 2004 р.), прийшла до наступного висновку: «Практично зникає термінальна функція освіти, пов'язана з отриманням знань. Молодь з кожним роком стає все у більшій мірі прагматичною в прагненні використовувати професійну освіту як спосіб досягнення цілей»⁵⁰.

Як підкреслює М. В. Лісаускене, пострадянська молодь особливу цінність надає інструментальним функціям вищої освіти, що дозволяють отримати престижну, високооплачувану роботу, добитися успіху, побудувати кар'єру, а хлопцям – уникнути служби в армії. М. В. Лісаускене бачить причину подібної прагматизації і меркантилізації освіти у процесах глобалізації, в американізації пострадянського способу життя.

Звертає на себе увагу той факт, що сучасні студенти оцінюють крізь призму утилітаристських цінностей не тільки освіту, але і майбутню професійну діяльність, чекаючи від життя збагачення, успішності, бурхливого кар'єрного зростання: «у «листах з майбутнього» молоді люди розставляють наступні пріоритети: життя в столиці або за кордоном, шикарна машина, власний будинок або апартаменти, власний бізнес, сім'я і прекрасні діти»⁵¹.

Російський соціолог С. В. Скутнєва, яка вивчала стратегії життєвого самовизначення молоді в трудовій сфері, прийшла до аналогічних висновків: «дослідження 2005 р. підтверджують тенденцію 1990-х років – переорієнтацію молоді від переваги нематеріальних цінностей до матеріальних: лідируючим мотивом у хлопців і дівчат є хороша оплата праці»⁵². Можна угледіти в цій ситуації декілька інший ризик, що полягає у високій вірогідності нездійсненності подібної «американської мрії» для більшості пострадянської молоді, що може викликати розчарування у собі і в житті, професійну кризу, соціальну «втраченість».

Чи можна яким-небудь чином перешкодити зміцненню прагматично-меркантилістських установок і ідеалів серед сучасної молоді? Або слід визнати неминучість і доцільність ствердження подібного інструментально-операціонального стилю сучасного життя? Безумовно, було б безглуздо боротися з усталеною в усьому світі тенденцією комерціалізації освіти, тим більше що дуже багато хто розцінює цю тенденцію як цілком «модерністську», таку, що відповідає запитам сучасного інформаційно-технічного суспільства. Але в той же самий час слід було б виразити надію на те, що перемога утилітаристських поглядів на освіту не остаточна, що ще можна зменшити ризик тотального підпорядкування освіти ідеалам корисності, функціональності і продажу.

Саме у цьому напрямі мислить відомий німецький соціолог Ральф Дарендорф, який запропонував сучасній молоді (а також професійному співтовариству викладачів) формулювання нових освітніх принципів, націлених на переорієнтацію існуючої системи знання «в непрагматичне русло». У нарисі «Нарис звернення до молоді» Р. Дарендорф спробував розробити нову освітню політику, націлену на те, щоб прищепити молоді некар'єристське, немеркантильне ставлення до життя. «Молоді люди повинні робити щось, що має значення... Потрібно зірвати гамівну сорочку мислення кар'єриста і пошукати інше мірило успіху. Задоволення від виконуваної роботи – половина її, а інша половина полягає в тому, що те, що ти робиш, повинно бути важливим».⁵³

Як вважає Р. Дарендорф, сучасні викладачі повинні намагатися виховувати молодь не в кар'єристській, а в творчій системі координат, прищеплювати їй нематеріалістичні установки творчої самореалізації, розвитку талантів, прагнення отримувати задоволення від виконаної праці (все це необов'язково повинно супроводжуватися статусним піднесенням і матеріальним збагаченням).

Цікаво відзначити дивовижну схожість ідей Р. Дарендорфа і українського філософа Г. Сковороди, що розвивав концепцію «спорідненої праці», – тобто праці, що відповідає природним здібностям і схильностям людини, що є спорідненою («сродною») її внутрішнім завдаткам і що приносить дійсну радість і задоволення; цей шлях несумісний з прагненням кар'єриста «підійнятися вгору» соціальної піраміди.

Слід зазначити, що реальну можливість зменшити ризик тотальної прагматизації освіти підтверджують деякі результати соціологічних опитувань. Так, в дослідженні поведінкових установок молоді пострадянського періоду (проведеного в 2006 р.) російський соціолог М. Ядова виявила групу «нових молодих», для яких «цікава робота важливіше високооплачуваної» (однозначне вирішення фроммовської дилеми «мати або бути» на користь останнього).

Вибір стратегії «бути» в середовищі сучасної молоді досить незвичайний. Так, за наслідками масових опитувань, більшість хлопців і дівчат орієнтуються швидше на матеріальні, ніж на духовні цінності. Цінності «нових молодих», як правило, більше привертають дівчат (67%), ліберально орієнтованих (55,6%), добре освічених (59,3%) і вихованих в освічених сім'ях (70,4%)»⁵⁴. «Нові молоді», що звільняються від прагматичних пріоритетів, це і є той фундамент, на якому можна будувати оновлену освітню політику.