Цілі і завдання реформування сучасної освіти

Світова освіта відчуває нині ряд інноваційних зрушень, які утілюються в посиленні наступних процесів:

▪ диверсифікації освіти, пов'язаної із зміною її змісту, обумовленою викликами часу, переходом економіки до практико-орієнтованих, людино-орієнтованих моделей і виробленням передових освітніх технологій нового покоління;

▪ демократизації, все більшої відкритості світової освіти, доступності, розширення меж, становлення відкритої освіти;

▪ глобалізації, пов'язування освітніх систем в єдині світові освітні мережі; подолання політичних, адміністративних, національних, расових, конфесійних меж в освіті;

▪ регіоналізації, все більшого виділення специфіки в рамках світової мережі різних моделей освіти, пов'язаних із специфікою розвитку того або іншого регіону;

▪ поляризації соціальних груп, фрагментації освіти, введення цензу в освіті, формування освітніх каст і станів, освітніх устроїв.

Цілі і завдання реформування освіти в таких умовах визначаються як сучасним станом суспільства, так і перспективами його розвитку, які формують певні суспільні очікування від системи освіти.

Сьогодні вчені говорять про те, що завдяки глобалізації ці очікування стають в світі все більш схожими. Тому здається виправданою ідея вивчення глобальних аспектів розвитку системи освіти. Цими питаннями професійно займаються дослідницькі групи на чолі із В. Астаховою, В. Нікітіним, Г. Щедровицьким та ін.

Основні ідеї глобального реформування освітніх моделей можна сформулювати таким чином³⁴:

√ позиціонування освіти не стільки як інструменту локальної (за місцем і часом) соціальної політики, скільки як засобу суспільного розвитку і розв’язання суспільно значущих проблем;

√ школа не тільки як механізм відтворення, але і як механізм розвитку суспільства;

√ перенесення уваги з процесу навчання (передачі знань) на процес тренінгу інтелектуальних функцій;

√ розширення набору типів знань і реорганізація навчального матеріалу навколо діяльності, а не навколо предмета³⁵.

Такий підхід передбачає, що вдосконалення існуючої системи освіти можливе за рахунок переходу від нинішньої науково орієнтованої освіти до освіти, орієнтованої на діяльність. У зв'язку з цим часто можна зустріти позицію, відповідно до якої сьогодні в освіті в першу чергу необхідно освоювати принципи, методи, способи дії, а не знання і теорії.

Огляд цілей і завдань реформування сучасної освіти в світі дозволяє виділити деякі основні напрями реформ, що конкретизують ключові потреби сучасного суспільства в освітніх аспектах³⁶.

1. Зміна змісту освіти. З погляду підготовки до практичної діяльності він багато в чому є застарілим і потребує радикальної перебудови. Разом з цим принципово важливим вбачається навчання методам отримання знань, а не тільки самим знанням.

2. Зміна форм освіти. Сьогодні удосконалення традиційних форм повинне доповнюватися новими формами, зокрема розвитком відкритої, дистанційної освіти.

3. Удосконалення системи державної і створення незалежної системи суспільної атестації і контролю якості освіти. Держава разом з суспільними структурами повинна виступати як гарант відповідності рівня освітніх послуг сучасним вимогам.

4. Підвищення прозорості ринку освіти. Ринок освітніх послуг повинен надавати можливість вибору соціальним суб'єктам (місця навчання, напрямів фінансування, ресурсної підтримки та ін.) на основі відкритої і доступної інформації про освітню систему.

5. Створення рівних можливостей для різних груп населення для доступу до якісної освіти. Передбачається, що це завдання повинно бути вирішене для всіх членів суспільства, незалежно від місця проживання, національності, статі, соціального походження та інших характеристик. За оцінками ЮНЕСКО, зараз близько мільярда чоловік (тобто кожен шостий житель планети) залишається функціонально безграмотним.

6. Розробка системи заходів по підтримці «елітного» сектору вищої освіти – провідних вузів і наукових шкіл. Ці заходи необхідні, щоб забезпечити конкурентоспроможність країн відносно культури, науки, техніки і економіки; забезпечити збереження і відтворення основних наукових шкіл; сформувати усередині країн систему «зразків якості» і забезпечити послідовне розповсюдження цих стандартів на всю систему освіти і підготовки наукових кадрів.

7. Інтеграція галузевої, академічної і вузівської науки, безпосереднє з'єднання науки і освіти. Вирішення цих завдань покликане об'єднати зусилля вчених, зайнятих у різних секторах наукової діяльності, підвищити практичну затребуваність результатів наукових досліджень і підняти ефективність навчального процесу завдяки залученню студентів і викладачів до реальних практично орієнтованих і фундаментальних проектів і використанню їх результатів у навчальному процесі.

8. Забезпечення нормативного фінансування навчальних закладів, зокрема на одного учня. Персоналізація бюджетного фінансування (замість кошторисного фінансування установ) покликана поміняти ситуацію на освітньому ринку: навчальні заклади втрачають гарантованість фінансування, вимушені боротися за учня. Тим самим збільшується зацікавленість навчальних закладів у підвищенні якості освітніх програм, у відповідності їх структури поточному і перспективному попиту суспільства. Підвищується обгрунтованість і прозорість бюджетного фінансування.

9. Підвищення ефективності реалізації соціальної функції освіти. Досягнення цієї мети зв'язується, перш за все, з адресною підтримкою студентів і учнів з малозабезпечених верств населення. Для забезпечення державних і регіональних пріоритетів, а також підтримки студентів з малодоходних сімей вводяться адресні поворотні субсидії з бюджетів відповідних рівнів.

10. Підтримка експорту освіти. Для цього враховуються перспективні потреби світових ринків праці і забезпечується зіставність дипломів університетів різних країн. Це, у свою чергу, вимагає підтримки сумісних навчальних програм, а також міжнародної мобільності викладачів і студентів.

11. Формування і розвиток національних систем відбору талановитих дітей і відповідної системи комплектування провідних університетів. Така система покликана сприяти формуванню інтелектуальної еліти держав.

12. Розробка відповідної сучасним вимогам програми по формуванню, підтримці і розвитку кадрів освіти. Найчастіше в цьому напрямі мова йде про забезпечення гідного рівня зарплати вчителів і викладачів, розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, встановлення порядку, при якому навчальні заклади отримують право відраховувати певний відсоток свого позабюджетного доходу на персональні пенсійні рахунки своїх працівників.

13. Удосконалення системи ресурсного забезпечення освіти – на рівні державного і місцевого бюджетів; забезпечення переважного зростання тієї частини бюджету, яка направляється на вирішення завдань модернізації освіти, в порівнянні з коштами на поточне утримання освіти; забезпечення ресурсної привабливості освіти; підтримка опікунського руху і створення адекватної нормативної бази для його діяльності.

14. Удосконалення процесу профілізації старшої школи. В останніх класах кожному учневі надається можливість вибору однієї з 5–6 програм (наприклад, гуманітарної, природничонаукової, математики та інформатики, економіки і права, технічної, еколого-аграрної). Вважається, що профільна школа дозволить подолати не тільки формальний универсалізм старшої школи, але і об'єктивний розрив між вимогами ВНЗ і можливостями системи загальної освіти.

15. Реформа системи прийому в університети. В її рамках університети самостійно встановлюють «прохідний бал» і ціну навчання. У деяких країнах з числа прийнятих не менше 50 % студентів, що займають за рейтингом вищі позиції, навчаються безкоштовно. Іншими словами, ті, хто сьогодні повністю оплачує свою освіту, мають можливість отримувати частину коштів від держави.

Очевидно, що перелік напрямів і завдань реформування сучасної освіти не може бути вичерпним, оскільки він має свої особливості для кожної держави. Проте приведені напрями багато в чому свідчать про підвищення соціальної відповідальності сучасної освіти.

Слідуючи за Е. Дюркгеймом, який відзначав важливість соціального, колективного та історичного досвіду у формуванні суспільств, погодимося з тим, що необхідними є: зіставлення реформ минулого і сьогодення; порівняння наслідків соціальних змін, викликаних нововведеннями одного періоду, з наслідками таких змін, пов'язаних з реформами іншого; а головне, аналіз результатів (на рівні соціальних змін), отриманих від реформ як одного періоду, так і іншого, і, нарешті, зіставлення цих результатів.

Функціональною метою будь-якої реформи (шкільної або вузівської) як частині процесу соціальної регуляції є трансформація соціальних умов так, щоб вони могли впливати на індивіда, який, у свою чергу, в рамках цих змінених соціальних умов матиме тенденцію до якісного зростання (на рівні знань, умінь, навичок, цілей, цінностей, установок і т. д.)³⁷.

З урахуванням вказаних вище напрямів оновлення і реформування сучасної освіти спробуємо позначити глобальні тенденції її розвитку, що є в певному розумінні деякими результатами процесу реформування освіти.

√ Освіта стає багатоваріантною, різноманітною, багатомодельною. У зв'язку з тим, що освіта передбачає еволюцію потреб людини і суспільства, вона повинне бути готовою до задоволення потреб різних категорій населення. Стає необхідністю оновлення знань і навичок, переорієнтація і перепідготовка, а також розвиток їх загальної культури.

Зазнаючи серйозні зміни, сучасна освіта проявляє органічну гнучкість, що дозволяє їй диверсифікувати свої інститути, структуру, організаційну основу, навчальні курси, моделі і форми організації занять, оволодівати новими інформаційними технологіями, посилювати зв'язки між всіма ступенями освітньої системи. Завдяки цьому затверджується парадигма освіти, зорієнтована на особистість учня, студента.

√ Перехід до парадигми «освіта протягом всього життя». На зміну традиційному принципу «освіта на все життя» приходить принцип «освіта протягом всього життя», який виходить з того, що у швидкоплинному світі треба навчати вчитися, навчати приймати самостійні рішення, ефективно працювати у з постійно мінливою інформацією як в умовах її дефіциту, так і надлишку.

Надання особам, що навчаються, оптимального діапазону вибору, а також надання гнучкого характеру «початку» і «припиненню» отримування освіти приводить до постійної заміни існуючої моделі вибіркової і концентрованої освіти і навчання протягом обмеженого періоду часу. Оскільки у сучасному світі освіта сприймається як процес, що триває все життя, усвідомлюється розуміння того, що в різні періоди життя людям можуть знадобитися різні знання і уміння, тому система освіти повинна бути чітко адаптована до потреб мінливого життя.

√ Постійна адаптація освітніх програм до сучасних і майбутніх потреб; підвищення якості освіти.

Якість освіти пов'язана, перш за все, з її фундаменталізацією, що передбачає перенесення акценту з вузького професіонала на фундаментально освічену комунікативну людину, творчу особистість, здатну до інноваційної діяльності відповідно до тих змін, які відбуваються в різних сферах.

Міняється і само поняття фундаментальності і фундаменталізації освіти. Фундаментальним стає розуміння освіти як соціокультурного феномена і загальнолюдської цінності. Головним і визначальним є те, що освіта – це суттєве доповнення до людського образу, формування тієї загальнолюдської шкали цінностей, які повинні скласти основу гуманістичної моралі, без якої не може бути і нового суспільства. Крім того, ситуація невизначеності в світі стає домінуючою, виключає готові стандартні рішення і дії.

√ Випереджальний розвиток, орієнтація на майбутнє, на перспективу. Таку освіту А. Д. Урсул назвав «ноосферно-випереджальною», оскільки освіта не може задовольнятися лише сьогоденням, вона не може лише репродукувати інтелектуальні ресурси, інформацію, знання, розраховані на вирішення існуючих проблем³⁸. Вона готує людей, здатних вирішувати завдання майбутнього, тому повинна випереджати сьогодення, екстраполювати освітні технології і знання на майбутнє. У цьому, перш за все, і реалізується прогностична функція освіти.

Випереджаюче навчання переслідує дві основні мети. По-перше, це виховання здібності до передбачення, передчуття подій, орієнтація людини на свідомий вибір альтернатив, врахування варіативності та невизначеності майбутнього, Це виховання, що дає роботу уяві, допомагає людині визначати траєкторію своєї життєдіяльності, будувати різні моделі поведінки і вибирати ту, яка дійсно необхідна людині. По-друге, це навчання слідуванню принципу «співучасті», ухвалення рішень на всіх рівнях і зацікавленості в їх реалізації.

√ Подолання вузькоекономічних орієнтацій у вищій освіті через реалізацію установки на виховання студентів у дусі громадянськості і підготовки до активної участі в житті суспільства. Виділення цієї тенденції пов'язане з тим, що деякі фахівці, вважаючи освіту ринковою послугою, не враховують того, що ні в одному офіційному тексті ЮНЕСКО, опублікованому з 1995 по 2005 р. по проблемах реформування освіти, не вживається категорія «людський капітал», суттю якої виступають інвестиції в людські ресурси з метою підвищення їх продуктивності. Навпаки, в них йде мова про «людську оснащеність», «розвиток людських ресурсів», про підвищення морального і інтелектуального потенціалу і морального авторитету вищої школи, про роль вищої освіти у питаннях громадянського виховання, у стійкому людському розвитку, про цінності всебічного розвитку особистості, виховання відповідальних та інформованих громадян, які готові служити справі творення більш досконалого суспільства майбутнього, про посилення ролі ВНЗ у зміцненні моральних і духовних засад.

У спеціальній доповіді Римському клубу «Немає меж навчання» особливо підкреслюється, що навчання не може бути ціннісно нейтральним, тому робиться свідомий акцент на ціннісні критерії. Необхідна не пасивна підтримка існуючої системи цінностей, характерної для техногенного суспільства, а активне ствердження цінностей, адекватних переходу до стійкого розвитку, і, перш за все, пов'язаних з виживанням людства.

√ Збереження і розвиток національних, регіональних культур в умовах плюралізму і різноманітності. Прагнення до інтеграції освітніх систем повинно враховувати, що освіта найтіснішим чином пов'язана з поняттям культури. В освітньому процесі людини розширюється, що дозволяє їй залучатися до інших культурних традицій і ставати різносторонньою особистістю. Виходячи з цього Гегель вважав, що «неосвічена людина не йде далі безпосереднього споглядання. Її очі закриті, і вона не бачить того, що лежить біля її ніг. Тільки знання загальних аспектів направляє людину на те, що потрібно розглядати головним чином»³⁹.

Для формування стійкої орієнтації випускників на їх діяльність по творенню національних потенціалів, заборони «витоку розумів» потрібно прагнути переходити до процесу «від «витоку розумів» до «залучення розумів».

√ Підвищення ролі і рівня наукових досліджень і викладання. Просування знань шляхом проведення наукових досліджень є важливою функцією всіх ступенів освіти, але особливо слід приділяти увагу підвищенню ролі наукових досліджень у системі вищої освіти. У зв'язку з цим їх потрібно активізувати у всіх дисциплінах. Важливо, щоб наукові дослідження розглядалися як внесок у загальні зусилля по оновленню і розвитку процесу навчання, викладання.

Заохочення і зміцнення новаторства, міждисциплінарності і трансдисциплінарності програм націлені на довгострокову перспективу, орієнтовану на досягнення цілей і задоволення потреб у соціальній і культурній сферах. Однією з відмітних особливостей розвитку є взаємозалежність різних наукових дисциплін, і в даний час наголошується загальна згода відносно необхідності укріплювати міждисциплінарний і багатодисциплінарний характер змісту навчальних курсів і підвищувати ефективність методів організації освіти.

√ Прискорення розвитку академічних дисциплін та їх диверсифікація; поява нового навчального середовища, заснованого на нових технологіях, видах освітнього обслуговування. Навчальні заклади, спираючись на переваги і можливості, що надаються новими інформаційними і комунікаційними технологіями, повинні відігравати провідну роль і забезпечувати якість і чіткі норми практики і результатів освіти шляхом створення нових форм навчального середовища.

Необхідно, починаючи від засобів дистанційної освіти до повноцінних «віртуальних» вищих навчальних закладів, здатних розробляти високоякісні системи освіти, здійснювати діяльність на підставі поваги культурної і суспільної самобутності.

Таким чином, цілі і завдання освітніх реформ, що визначені сучасним станом суспільств і перспективами їх розвитку, а також їх результати дозволяють говорити про значущість реформування освіти для всього суспільства, його соціальних інститутів, різних соціальних суб'єктів і, перш за все, кожної особистості.