В

Воспитание как социальный феномен

Виховання як соціальний феномен

иховання як явище (феномен) сформувалося в суспільстві. Суть виховання залежить від норм, правил, традицій, цінностей, що існують у суспільстві, детермінують поведінку індивіда. Перші спроби розглянути виховання як соціальний феномен належать Е. Дюркгейму. Дослідник відносив виховання до соціальних фактів, згідно яким індивід стає сприйнятливим до зовнішнього примушення, дії. «Виховання представляє для суспільства лише спосіб, за допомогою якого воно готує в душах дітей основні умови для свого власного існування» ¹.

Виховання є соціальним за своєю природою, його суть полягає в організації процесу соціалізації індивідів, і, зокрема, молодого покоління. Під соціалізацією в сучасній науковій літературі розуміється розвиток і самозміна людини в процесі засвоєння і відтворення цінностей культури, що відбувається у взаємодії людини із стихійними умовами життя, які у певній мірі направляються і цілеспрямовано створюються, на всіх вікових етапах ². Іншими словами, суть соціалізації виявляється у поєднанні пристосування (адаптації) і відособлення людини в конкретних умовах бо, як відзначав Е. Дюркгейм, «в кожному з нас присутні дві істоти, які, залишаючись нерозлучними в абстракції, не перестають бути відмінними. Одна істота складається з тих розумових станів, які відносяться тільки до нас і подій нашого особистого життя; це те, що можна було б назвати індивідуальною істотою. Інша – є системою поглядів, відчуттів і звичок, які виражають в нас не нашу особистість, а групу або різні групи, частиною яких ми є. Їх сукупність складає соціальна істота. Сформувати в кожному з нас цю істоту – така мета виховання»¹.

Процес соціалізації протікає складно, оскільки в ході її здійснюється постійне подолання конфлікту між мірою адаптації людини в суспільстві і ступенем її відособлення, індивідуалізації. Ефективна соціалізація передбачає наявність балансу між адаптацією і відособленням. Цей баланс багато в чому залежить від виховання.

В той же час соціальні ролі і функції різних соціальних груп в процесі виховання відрізняються залежно від місця і ролі, які вони займають у соціальній структурі суспільства. Одні виконують роль вихователя (батька, вчителя, керівника), інші – вихованця (дитини в сім'ї, учня, підлеглого); але виховання – це взаємодія, тому вихованці також чинять вплив на вихователів.

Зміст виховання може залежати і від того, в яких сферах суспільного життя воно протікає: дитячий садок, навчальна установа, підприємство тощо. Іншими словами, соціальне у формі виховання входить у різні форми суспільних відносин: економічні, політичні, релігійні, етичні і виявляється у відповідних напрямах виховання: трудове, політичне, релігійне, моральне та ін.

Соціальний характер виховання підтверджується і тим, що цей процес протікає у формі взаємодії між суб'єктом і об'єктом виховання, який спирається на певну систему норм, ідеалів, цінностей, пануючих в суспільстві.

Ефективність виховного процесу є дзеркальним відображенням освіти і культури суспільства.

У виховних взаємодіях беруть участь як окремі індивіди (наприклад, батько і дитина, вчитель і учень), так і соціальні спільноти (колектив вчителів і колектив школярів, колектив викладачів і колектив студентів та ін.).

Відносини між вихователем і вихованцем будуються на певній нормативно-ціннісній основі. Суспільні норми, правила, ціннісні орієнтації передаються вихованцям за допомогою взаємодії з вихователями.

Виховні взаємодії можуть бути безпосередніми (наприклад, у ході навчальної лекції, класної години, позааудиторної виховної акції, в яких беруть участь вихователь і вихованець) і опосередкованими (коли не існує прямого контакту межу суб'єктом і об'єктом; наприклад, між автором підручника і читачем, між творцями кінофільму і глядачами і т. д.).

Таким чином, між вихователем і вихованцем складаються соціальні відносини, які базуються на певній нормативно-ціннісній системі і виявляються в різних формах. Для підтримки виховних відносин суспільство включає їх в систему соціального контролю як одну з соціальних інститутів. Завдяки даній системі поведінка індивідів відповідає нормам і цінностям, прийнятим у даному суспільстві.

Виховання як соціальний інститут є системою установ (навчальних, науково-дослідницьких, культурно-просвітницьких та ін.), в яких одні інститути виконують роль вихователів, організовують і регулюють поведінку інших, – вихованців.

Виховання – колективна справа, в якій значна роль відводиться суспільству, державі, і, як вірно відмітив Е. Дюркгейм: «Якщо виховання має на меті пристосувати дитину до соціального середовища, де йому належить жити, то неможливо, щоб суспільство не було зацікавлене в подібній діяльності» ¹.

Як соціальний інститут виховання має свою мету, направлену на організацію виховного процесу в суспільстві, йому властиві певні функції, які допомагають у досягненні даної мети; а також відповідні установи і засоби (науково-дослідні інститути, освітні і виховні установи, організації тощо). Виховний процес здійснюється за допомогою застосування різноманітних виховних методик, технологій, систем (наприклад, за допомогою засобів масової інформації, художньої літератури і мистецтва тощо).

Виховний процес допомагає здійснити процес соціалізації, безболісне засвоєння певних норм і цінностей суспільства; забезпечує його інтеграцію і об'єднання.

Таким чином, виховання являє собою складний соціальний феномен, що включає різноманітні соціальні взаємодії і відносини, які, у свою чергу, реалізуються у відповідному соціальному інституті. Проте виховання не вичерпується перерахованими вище соціальними елементами, воно може бути розглянуте і як соціальна система.