Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте самоосвіту за формою, метою і змістом.

2. Чому самоосвіта розглядається як соціальний феномен?

3. Назвіть сутнісні характеристики самоосвіти в рамках соціологічного підходу.

4. Які основні функції самоосвіти?

5. За якими критеріями можна класифікувати види самоосвіти?

6. Назвіть основні підходи до дослідження самоосвіти.

7. У чому виявляються особливості самоосвіти в умовах інформаційного суспільства?

Теми реферативних повідомлень

1. Роль самоосвіти у розвитку особистості.

2. Індивідуальні самоосвітні стратегії особистості: форми, напрями і можливості реалізації.

3. Соціальна регуляція самоосвіти інститутами освіти, виробництва, науки, сім'ї.

Тема х. Виховна робота в системі освіти

План лекції

1. Суть поняття «виховання».

2. Виховання як соціальний феномен.

3. Система виховання у навчальній установі.

Виховання є найважливішою функцією суспільства з часу виникнення людства. Без передачі історичного досвіду, традицій, цінностей від одного покоління до іншого неможливий його подальший розвиток. Е. Дюркгейм писав: «Виховання є дія, що здійснюється дорослими поколіннями на покоління, не доспілі для соціального життя. Виховання має на меті порушити і розвинути у дитини деяке число фізичних, інтелектуальних і моральних станів, які вимагають від неї і політичне суспільство в цілому, і соціальне середовище, до якого вона, зокрема, належить¹.^. Сучасні науки приділяють велику увагу питанням виховання, оскільки виховання безпосередньо впливає на становлення особистості. А дана проблематика є актуальною для кожного соціуму, у тому числі і сучасного, виступає предметом аналізу і вивчення і вимагає своєї реалізації на практиці.

Т

Визначення поняття «виховання»

ермін «виховання» відомий з часів Стародавньої Русі; головна увага акцентувалася у ньому на виконанні певних «життєвих правил». Зразком такого зведення правил був «Домострой», який був введений при Івані IV. Поняття «виховання» у «Домострої» вживалося в спектрі соціальних значень², а^, відповідальність за виховання покладалася на голову сім'ї. Дане трактування збереглося і в словнику російської мови В. І. Даля.

В кінці XIX століття автор підручника «Педагогіка руська або наука про вихованню» І. Барташевський назвав виховання «опікою і допомогою людині, щоб її природжені сили могли розвиватися згідно їх призначенню, це вплив зрілих персон на молоде покоління»².^. Даний термін знайшов відображення перш за все в педагогічній літературі, оскільки саме педагогіка вивчає суть, цілі і завдання виховного впливу на людину.

Процес взаємодії суб'єкта (вихователя) і об'єкта (вихованця) здійснюється в певних умовах за допомогою відповідних прийомів, методів, технологій. Дослідженням проблем впливу психіки людини (її відчуттів, уявлень, волі та ін.) на її поведінку, на зміну дій вихованця займається психологія.

Питання формування і виховання особистості входять у коло інтересів і філософії, яка трактує виховний процес у широкому розумінні слова, як вплив суспільства на розвиток людини. Філософський підхід інтегрує знання конкретних наук про виховання і дозволяє виділити закономірності даного процесу, визначити напрями становлення індивіда відповідно до ідеалів, цінностей даного соціуму.

Проблеми виховання цікавлять і соціологію, яка, спираючись на загальнотеоретичне знання і використовуючи конкретні методи дослідження, вивчає соціальні аспекти виховного процесу. Соціологія звертає увагу на виховні моменти взаємодії вихователя (суб'єкта) і вихованця (об'єкта) на те, як виховання впливає на процес взаємодії різних соціальних груп, а також на те, як індивід включається в ті або інші соціальні спільноти, починає освоювати і виконувати відповідні соціальні ролі в соціумі.

Отже, виховання є об'єктом дослідження як філософії, педагогіки, психології, так і інших гуманітарних дисциплін, об'єктом вивчення яких виступає людина (наприклад, етика, естетика, психологічні і соціологічні науки).

У сучасній науковій літературі представлена велика кількість різноманітних концепцій виховання, які базуються на різних філософських, психологічних і соціологічних теорій, таких як:

▪ психологічна теорія (А.  Гезелл, З. Фрейд, А. Фрейд, Е. Еріксон);

▪ когнітивна теорія (Ж. Піаже, Л. Кольбун, Д, Дьюї);

▪ поведінкова (біхевіористська) теорія (Д. Локк, Д. Уотсон, Б. Скіннер);

▪ біологічна (генетична) теорія (К. Лоренц, Д. Каннел);

▪ соціоенергетична (культурно-родова) теорія (Л. Виготський, П. Флоренський, Д. Радьяєр);

▪ гуманістична (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, П. Сорокин, А. Макаренко та ін.)¹.

Таким чином, в кінці XX – на початку XXI століття склалися різні точки зору на процес виховання. У нових умовах формується і нове розуміння процесу виховання, яке все більше пов'язують не із зовнішніми чинниками, а безпосередньо з розвитком самої особи. Сучасні дослідники відзначають, що соціальне середовище сьогодні часто сприяє не становленню, конструюванню особистості, а, навпаки, її руйнуванню.

У суспільстві практично відсутні позитивні приклади, не сформовані ідеали, на які могли б рівнятися, яким могли наслідувати його члени. Тому виховання змушене базуватися не на позитивному досвіді, а використовувати негативний досвід, який підштовхує дослідників до зміни акцентів у виховній роботі, до перенесення їх із зовнішніх чинників на самого індивіда. Безперечно, що виховання не може опинитися в стороні від перетворюючих процесів. Тому, як справедливо відзначає сучасний дослідник Л. Зязюн ¹, молодим людям необхідно навчитися орієнтуватися і діяти у світі виробництва, бізнесу, господарсько-політичного життя, комунікацій, які постійно змінюються, не помінявши при цьому своєї самобутності, моральних принципів, пошани до себе і людей, здібності до самопізнання і самоудосконалення.

Виховання в нових умовах повинно бути направлене на саморозвиток індивіда, на вироблення у нього умінь вирішувати проблеми, здійснювати життєвий вибір за допомогою моральних засобів, будувати життя на основі гуманістичних цінностей.

У сучасній літературі поняття «виховання» представлене в декількох значеннях:

– у широкому соціальному значенні, коли мова йде про виховний вплив на людину всієї сукупності суспільних відносин, всього суспільного устрою;

– у вужчому значенні, коли мова йде про цілеспрямоване виховання, яке здійснюється в системі навчально-виховних установ;

– у вузькому педагогічному значенні, коли вирішується певне виховне завдання, зв'язане, наприклад, з формуванням морально-естетичних якостей і др.²

Серед численних визначень «виховання» можна виділити наступне: виховання є планомірна і цілеспрямована дія на свідомість і поведінку людини з метою формування у неї певних установок, ідеалів, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку і саморозвитку.

Соціологічна наука, досліджуючи дане явище, акцентує увагу на соціальній природі виховання та його соціальних характеристиках, вивчає вплив на виховний процес різних соціальних інститутів і соціальних середовищ.

Соціологія освіти розглядає соціальні особливості виховання як невід'ємну частину єдиного освітнього процесу, аналізує виховання як елемент єдиного механізму соціалізації індивіда у навчальній установі.