На думку дослідників, в нинішніх умовах виникає потреба глибшого осмислення і соціологічного бачення ролі самоосвіти в житті суспільства і особи. Потребують наукового аналізу і розробки технології і методики самоосвіти, виявлення особового потенціалу самообразовательной активності, особливостей самообразовательной діяльності у вікових і професійних г

Трансформація характеру самоосвіти в інформаційному суспільстві

рупах в умовах соціальних трансформацій.

Перехід до інформаційного суспільства пов'язаний з різким зростанням ролі, значення і розповсюдження різних форм освіти. Це приводить до якісних змін соціальної структури. Як відзначають британські соціологи Д. і Дж. Джері, характеризуючи інформаційне суспільство як таке, що базується на виробництві нового знання, «засновані на знаннях професійної групи і групи зайнятості все більше переважають у рамках класових структур суспільств»²⁶. Терміни оновлення фундаментальної освіти різко скоротяться, що спричинить зростання необхідності в такому оновленні, а, отже, зумовить перенесення акцентів на самоосвітню активність.

Таким чином, інформаційне суспільство веде до трансформації способу життя людей. У цьому суспільстві різко зростає роль таких видів діяльності, як освіта і самоосвіта, оскільки стає очевидним, що саме вони забезпечують перетворення інформації на знання, які самі, у свою чергу, можуть приводити до їх розширення і оновлення, що має не тільки індивідуально-теоретичні, але і соціально-практичні наслідки. Знання, в яке інформація трансформується завдяки освіті як засобу, інструменту цього перетворення, є найрухомішим ресурсом, джерелом збагачення не тільки індивіда, але і суспільства.

Соціальна обумовленість походження і розвитку самоосвіти все у більшій мірі впливає на розвиток суспільства в цілому, виступаючи умовою формування нового відношення до інформації, знання, комунікації, тобто основним компонентам інформаційного суспільства. У зв'язку з цим виразно виявляється тенденція, згідно якої стихійно протікаючі самоосвітні процеси отримають більш усвідомлені і раціонально організовані форми, а самоосвіта як творча складова діяльності людини поступово займатиме пріоритетні позиції. Дана тенденція обумовлена проникненням нових інформаційних технологій у життя суспільства, соціальних груп та індивідів. Ці технології можуть трактуватися в широкому і вузькому розуміннях ^27.

У більш широкому розумінні вони виступають як способи і методи діяльності людини (соціальних груп, спільнот), що базуються на виробництві, відтворенні, розповсюдженні і споживанні інформації (знань) з метою досягнення поставлених цілей і завдань. Проте, використання технологій самоосвіти в інформаційну епоху припускає друге (вузьке) їх розуміння, пов’язане з комп’ютерами, електронними засобами зв’язку, автоматизованими системами обробки даних.

Перехід до інформаційного суспільства привів до розповсюдження так званої «екранної культури»²⁸. Якщо «книжковий» тип самоосвіти, що сформувався раніше, реалізується в рамках взаємодії з книгою, друкарським або письмовим текстом, то «екранний» тип припускає комплексний вид комунікації. Екран комп'ютера дозволяє здійснити текстову, графічну, аудіовізуальну, міжособистісну самоосвітню діяльність. Новітні інформаційні технології трансформують способи реалізації самоосвіти, забезпечуючи доступність інформації, полегшуючи її пошук, надаючи інструментальні засоби роботи з нею (логічні, статистичні, математичні та ін.). Таким чином, комп'ютерні технології забезпечують доступність і різноманітність інформації, актуалізують самоосвітні процеси в різних сферах життєдіяльності.

Технологічні новації комп'ютеризації освіти і розповсюдження широкосмугового доступу Інтернету істотно міняють можливості розвитку людини в XXI столітті. Проте питання співіснування в Інтернеті носить не стільки технічний (Інтернет як глобальна мережа комп'ютерних мереж), скільки соціальний (Інтернет як засіб глобалізації соціальних зв'язків) і соціокультурний характер (Інтернет – всесвітня бібліотека знань, місце повсякденної взаємодії культур).

З'являється все більше і більше корисних інформаційних ресурсів, що дозволяють цінувати Інтернет як джерело самоосвіти. Тому на етапі переходу до інформаційного суспільства (розвитку на основі знань) перед людиною виникає стратегічна мета – освоїти сучасні принципи і технології ефективної роботи з інформацією.

У зв'язку з цим виникає необхідність звернутися до розгляду поняття «інформаційна письменність». До загальної інформаційної письменності відносяться знання про рух інформації і діяльність на основі цих знань, необхідних і достатніх для життя у сучасному світі. Якщо в Середні віки грамотною вважалася людина, яка уміє читати, писати і рахувати, то в Новий час до поняття «письменність» увійшли уміння вчитися у школах, університетах, використовувати різні джерела інформації. У другій половині XX століття з'явилося поняття «функціональна письменність», а на рубежі XX і XXI століть розповсюдилося поняття «комп'ютерна письменність».

Ці зміни приводять до оновлення технологій самоосвіти: якщо в традиційній освітній системі самоосвіта відбувалася шляхом читання книг, то нові технології привели до розвитку безлічі таких методів, використовуючи які особа, що навчається, самостійно взаємодіє з освітніми ресурсами. Все частіше в якості джерела інформації використовуються інтерактивні журнали, які є періодичними журналами, що поширюються через комп'ютерні мережі. Сучасне мережеве інформаційне середовище Інтернет будь-якому її користувачеві надає у розпорядження величезну кількість відкритих інформаційних ресурсів і мережеве програмне забезпечення, соціальні мережеві сервіси, що сприяє формуванню творчого і критичного мислення, толерантності, дослідницької діяльності.

Інформаційний світогляд, на відміну від інформаційної письменності, обмеженої технологічною стороною пізнання, відіграє в житті людини істотну мотиваційну роль. Він формується впродовж життя у міру накопичення досвіду роботи з інформацією і включає:

– уявлення про інформацію;

– освоєні знання про роль інформації в житті людини і суспільства;

– освоєні знання і висновки з власного досвіду про роль інформації в розвитку особи;

– моделі циклу інформаційної діяльності (збір – обробка – представлення інформації);

– етику інформаційних взаємодій в різних суспільно-економічних формаціях і соціальних групах.

Інформаційна культура, виконуючи регулятивну, пізнавальну, комунікативну і виховну функції, забезпечує людині адаптацію до вельми динамічних змін у сучасному інформаційному середовищі. Інформаційна культура особи, як правило, має стихійний характер, залежний від виникнення ситуативних завдань. Людина з розвиненою інформаційною культурою уміє грамотно формулювати свої інформаційні потреби, оперативно знаходити необхідну інформацію як традиційних, так і нетрадиційних, в першу чергу, комп'ютерних пошукових систем, оперативно переробляти великі потоки інформації і ефективно використовувати свої комунікативні навички, дотримуючись норм і правил інформаційної етики.

Концептуальна модель самоосвіти в інформаційному суспільстві може бути виражена як безперервно доступний, не регламентований у просторі і в часі процес самостійного навчання, з довільним вибором траєкторії оволодіння знаннями, соціокультурним досвідом, спеціальністю.

Таке бачення суті самоосвіти відповідає напрямам світової інформаційної і освітньої політики, основний акцент у якій ставиться не на технологію, і навіть не на саму інформацію, а на людину та її уміння ефективно розпоряджатися наявною інформацією. Завдання ж освіти полягає в тому, щоб дати можливість всім без виключення проявити весь свій творчий потенціал, що розуміється як можливість реалізації кожним своїх особистих планів, у тому числі – і самоосвітньої діяльності.