Метод соціології освіти

Специфіку соціології освіти визначають відмінності її дослідницького методу як сукупності способів пізнання, побудови і обґрунтування системи знань у сфері освіти і адаптації загальних теоретико-методологічних принципів до аналізу конкретних ситуацій і взаємодій в освітньому середовищі.

Необхідною умовою ефективного вивчення проблем освіти є інтеграція наукового знання, тісна взаємодія соціально-гуманітарних наук. При цьому дуже важливо використовувати як весь арсенал методів на вході процесу пізнання, так і верифікацію (підтвердження), і порівняння досягнутих ними результатів на виході, тобто зіставляти намічені цілі і поставлені завдання з реальним положенням справ, враховувати особливості соціокультурного середовища.

Провідна роль в інтеграції наукового знання належить філософії, дослідницькі підходи якої повинні бути доповнені педагогікою або психологією, економічною теорією або соціологією. Тому необхідно забезпечити інтеграцію наук на базі міждисциплінарного підходу, коли лідером стане та або інша спеціальна наукова дисципліна або її новий напрям.

Різні науки вивчають освіту під своєю точкою зору. У цілому, вони обґрунтовують положення про те, що освітою є процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, що саме освіта є необхідною умовою підготовки людини до життя і трудової діяльності.

Філософія як найбільш абстрактна наука, що виступає методологічною основою для досліджень сфери освіти у всіх інших науках, розглядає загальний духовний процес формування людини. Досліджуючи освіту як культурно-історичне явище, філософія акцентує увагу не тільки на процесі формування людини, але і на результаті цього процесу – духовному образі людини. Тому освіта осмислюється філософією як засіб збереження, передачі і примноження накопичень духовної культури людства, народів, націй.

Філософія освіти як сукупність ціннісних оформлених уявлень про освітню теорію, політику і практику забезпечує цілісність бачення і розв’язування проблем в освіті. Це означає, що, на відміну від власне філософії, філософія освіти як вже, напевно, самостійна наукова область, що склалася усередині педагогічного знання, повинна надавати допомогу методології педагогіки, педагогічній теорії і, як наслідок, реальній освітній практиці і припускати взаємне посилення різних філософських підходів, направлених на вирішення освітніх завдань; їх взаємну доповнюваність, а не абсолютизацію відмінностей.

Педагогіка займається вивченням процесів і результатів оволодіння системою знань, формування світогляду і моральних якостей.

При формуванні парадигмальних моделей освіти використовуються наступні підходи:

▪ синергетичний, тобто такий, що є науковим напрямом теорії самоорганізації. Ця парадигма об’єднує знання про природу і людину, функціонування складних систем, нову картину світу;

▪ компетентнісний підхід, що визначає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особи;

▪ акмеологічний підхід, що визначає спрямованість особи на розкриття всіх її потенційних можливостей і досягнення вершин професійної майстерності. Об’єктом акмеології виступає зріла особа, яка прогресивно розвивається і самореалізується в основному у професійних досягненнях. Предметом акмеології виступають процеси, психологічні механізми, умови і чинники, що сприяють прогресивному розвитку зрілої особи та її високим професійним досягненням;

▪ інтерактивний підхід, який ґрунтується на принципах гуманізації, демократизації, диференціації та індивідуалізації. Інтерактивним навчанням є соціально мотивоване партнерство, центром уваги якого є не процес викладання, а організована творча співпраця рівноправних партнерів. Така суб’єкт-суб’єктна взаємодія дозволяє використовувати принципи андрогогіки, розвитку позитивної професійної «Я-концепції». Інтерактивне навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання методів, що дають можливості створення ситуацій успіху, ризиків, сумніву, суперечності, співпереживання, аналізу і самооцінки своїх дій, сумісного вирішення проблем.

Психологія вивчає вплив освіти на формування особи, залежність ефективності освіти від розвитку психіки людей, що навчаються.

Соціальна психологія розглядає людину як суб’єкта навчальної діяльності у рамках освіти як соціальної організації. Соціальна психологія досліджує перш за все поведінку людини у структурі організаційно опосередкованих норм, цінностей і цілей. Її цікавить, які закони і соціальні технології повинні лежати в основі організації навчальної діяльності, як система освіти повинна сприяти самоактуалізації і саморозвитку людини, її нормальному соціальному функціонуванню.

Освіта виступає історико-культурним феноменом менталітету суспільства, його свідомості. В освіті створюються передумови для виявлення і розвитку творчих здібностей суспільства, для послідовної передачі накопичених суспільством знань, умінь, культурної спадщини всіх поколінь.

Соціологію ж цікавить, як завдяки освіті людина включається у соціальні групи, займає певні позиції у соціальній структурі суспільства, освоює і виконує соціальні ролі. Забезпечуючи взаємодію різних наук на прикладному рівні, з позицій яких вивчаються проблеми навчання, виховання і становлення особи, соціологія сама збагачується, розвивається і диференціюється як теоретична і практична наука, що виявляється у все чіткішому виділенні соціології освіти як особливої і самостійної дисципліни.

Саме соціологія освіти стає тією областю науки, яка забезпечує взаємодію всіх причетних до освіти наукових дисциплін: педагогіки, психології, етики, культурології, політології та ін. Соціологія освіти вивчає не тільки інститути і організації сфери освіти, але і конкретний механізм їх функціонування, а також способи регулювання.

За рахунок цього соціологія освіти об’єктивно виконує інтеграційну роль. Як багаторівнева наука вона включає і практичне знання, і його теоретичне узагальнення. Соціологія освіти будується на методологічній базі дослідження освітніх процесів, передбачає адекватну їй методику і техніку. При цьому вона враховує багатофакторність соціальних процесів і плюралізм думок. У той же час плідно розвиватися соціологія освіти може, тільки спираючись на результати соціальної педагогіки, соціальної психології, соціальної медицини, антропології та інших наук, і жодною мірою не може замінити дослідження проблем освіти з їх позицій. Навпаки, вона «підживлюється» даними психолого-педагогічних і соціально-економічних досліджень і може успішно розвиватися тільки у союзі з іншими науками, що вивчають сферу освіти.

Специфіка соціології освіти як науки полягає не у підсумовуванні даних всіх інших наук про різні об’єкти і суб’єкти освіти, а у пізнанні закономірностей взаємозв’язку педагогічних, психологічних, правових і тому подібних відносин об’єктів у сфері освіти, принципів взаємодії самих суб’єктів освітньої діяльності. Соціологічне пізнання проблем освіти може мати різні вектори наукового пошуку.

▪ «Вторинний підхід»: використання соціологічних методів у процесі досліджень, що проводяться у рамках спеціальних дисциплін (у педагогіці, психології, етиці, антропології та ін.). При такому підході соціологія має підлеглий характер, адже безпосередній предмет дослідження залишається у рамках якоїсь з позначених наук і не виходить за її межі. Соціологія ж виступає просто як інструмент для вирішення завдань інших наук про освіту.

▪ «Первинний підхід»: вивчення об’єктів системи освіти ведеться з погляду предмету соціології та її методу, а всі психолого-педагогічні аспекти просто служать для теоретичного уявлення про дані об’єкти і відносини між ними.

Основоположним для соціології освіти є саме «первинний» підхід, адже вона вирішує конкретні, специфічні для свого предмета і методу завдання. Врешті решт. вона виходить з антропоцентристської парадигми, згідно якої людина – це центр всесвіту, тому головними вважаються її потреби та інтереси, її виховання, навчання і освіта.

Оскільки соціологія освіти вивчає соціальний інститут, що виконує функції підготовки і включення індивіда у різні сфери життєдіяльності суспільства, залучення його до культури даного суспільства, то саме вона є тією областю науки, яка найбільш яскраво висвітлює проблеми суміжних з нею наукових дисциплін про освіту. Соціологічні роботи надзвичайно важливі для успішного розвитку психології, соціальної психології, філософії, економіки освіти, і особливо педагогіки, і найактивніше сприяють їх розробці.

Інтеграційна роль соціології освіти виявляється у реалізації наступних функцій:

1) залишаючись наукою на теоретичному рівні, вона виконує методологічну функцію при проведенні досліджень проблем освіти і в рамках вузькоспеціальних дисциплін, і в рамках конкретно-практичного вирішення;

2) як теорія середнього рівня вона дає цілісне бачення будь-яких явищ освіти і дозволяє їх вирішувати у рамках діючих соціальних об’єктів;

3) забезпечуючи взаємодію різних наук на прикладному рівні, з позицій яких вивчаються проблеми навчання, виховання і становлення особи, соціологія сама збагачується, розвивається і диференціюється як теоретична і практична наука. Причому це все більшою мірою виявляється у виділенні соціології освіти як самостійної дисципліни, що має специфічний предмет та виконує особливі функції. Саме у цій універсальності міститься не тільки її актуальність і специфічність, але й її унікальність [11].

Як міждисциплінарна наука соціологія освіти тісно пов’язана з близькими їй за предметом і частково за методами дослідження науками – соціальною філософією, педагогікою, соціальною психологією та ін. Соціологія освіти вивчає такі основні проблеми: місце освіти у системі суспільних відносин, ефективність її функціонування, зв’язок з іншими сферами, соціальні механізми діяльності, роль освіти як каналу соціальної мобільності, освіту як чинник соціалізації особи, проблеми безперервної освіти, трансформацію функцій освіти, формування єдиного освітнього простору, соціальні процеси в умовах кризи освіти і тому подібне.

Як об’єкт і предмет соціологічного аналізу освіта традиційно досліджується, у першу чергу, з погляду її інституціональних характеристик і розуміється як «оволодіння перш за все інтелектуальними аналітичними знаннями». Сам освітній процес здійснюється як накопичення індивідом спеціальних знань з різних областей, визначених на інституціональному рівні.

Як і будь-який соціальний інститут, освіта характеризується наявністю соціально детермінованої мети свого існування, конкретними функціями і відповідним реєстром статусів і ролей. Вся система освіти вважається базисним соціальним інститутом, який визначає рівень науково-технічного, економічного і культурного прогресу суспільства. Щоб стимулювати цей прогрес, даний інститут повинен не тільки відповідати потребам часу, але і «володіти здатністю до випереджаючого розвитку» [9].

Інституціональний аналіз, що запроваджується у рамках соціологічної науки до системи освіти, направлений на виявлення ролі і місця освіти у сукупній системі суспільних відносин, встановлює ступінь адекватності функцій, які вона виконує, потребам соціальної системи в цілому, а також визначає характер взаємозв’язків між системою освіти та іншими соціальними інститутами. Крім того, здійснюється дослідження внутрішньої структури освіти, що включає притаманні їй соціальні ролі, статуси і види діяльності у рамках формальних організацій.

В умовах системної соціальної трансформації міняються і уявлення про функціональні, а, отже, і екзистенціональні характеристики освіти. «В основі класичної системи освіти лежить імператив людини, яка знає, тоді як світ більше всього потребує людину, яка не просто знає, але й розуміє – таку, що розуміє інших людей, інші культури, специфіку сучасного буття» [7, с. 4]. Однією з найважливіших соціальних функцій, що виконуються освітою як соціальним інститутом, є економічна функція, оскільки освіта виступає необхідною детермінантою формування соціально-професійної структури, а також працівника, що володіє необхідним для виконання ним своїх виробничих функцій комплексом знань і навичок, сукупністю ключових компетенцій.

Інституційна структурованість освіти неабиякою мірою обумовлена ще і тим, що вона виконує ряд фундаментальних соціальних функцій, серед яких, у першу чергу, слід виділити функцію соціалізації. Від характеру соціалізації залежить ступінь інтеграції індивідів у соціальне середовище.

Особливістю освіти як об’єкта управління є те, що це не просто один з інститутів соціальної системи, покликаний задовольнити суспільну потребу у підготовці кваліфікованих учасників трудового процесу для решти всіх сфер суспільного життя. Головна відмінність освіти як необхідної інституційної структури суспільства полягає у тому, що «ми розглядаємо поняття «освіта» як не рівнозначне навчанню, де останнє – тільки частина освіти і не єдина, і не домінуюча його частина» [3, с.15].

Вимірювання результатів якості управління вказаними процесами вимагає коректних, адекватних специфіці управлінської діяльності в освітньому середовищі методів. Дана обставина зовсім не означає, що через неможливість точного, однозначного визначення результативності такого процесу, як соціалізація, якісні характеристики управління в освіті взагалі неможливо визначити. Це суперечило б самій суті управління, оскільки будь-яка управлінська діяльність має цілепокладаючу природу, тобто в обов’язковому порядку припускає наявність цілей, заради досягнення яких управлінські дії, власне, і здійснюються. Вимірювання ж ступеня ефективності управління можливо тільки одним шляхом – зіставленням мети і результату. Слід зазначити, що саме цей аспект – визначення критеріїв результативності – є одним з актуальних питань сучасної проблематики в управлінні у сфері освіти.

Отже, соціологія освіти вирішує конкретні, специфічні для свого предмета і методу завдання, виходячи з антропоцентристської парадигми, коли у центр кута ставляться потреби та інтереси людини, її виховання, навчання і освіта. Її інтеграційна роль полягає: по-перше, у тому, вона виконує методологічну функцію стосовно вузькоспеціальних дисциплін, які в рамках конкретно-практичного вирішення звертаються до проблем освіти; по-друге, як теорія середнього рівня соціологія освіти дає цілісне бачення будь-яких явищ освіти; по-третє, у взаємодії з іншими науками про навчання, виховання і становлення особи, яку забезпечує соціологія освіти, вона сама збагачується, розвивається і диференціюється як теоретична і практична наука. Саме цим пояснюється її актуальність, універсальність і специфічність.