С

Особливості предмета соціології освіти

оціологія освіти – це соціологічна дисципліна, предмет якої – система освіти як соціальний інститут та її взаємодія з суспільством. Вона вивчає соціально-освітні відносини, тобто соціальні відносини, в які вступають соціальні суб’єкти (люди, спільноти, організації, соціальні інститути) у процесі освіти.

Предметом соціології освіти виступає вивчення закономірностей функціонування і розвитку освіти, її взаємодія і взаємовплив на розвиток суспільства, соціальних спільнот, різних шарів і груп, їх відносин між собою у процесі життєдіяльності. У таке уявлення про предметну область соціології освіти органічно вписуються будь-які окремі соціальні проблеми освіти, які нерідко породжують відносно самостійні напрями цієї галузі соціологічної науки, – соціологія загальноосвітньої школи, соціологія вищої освіти, соціологія учительства, соціально-рольові соціології і т. п.

Визначення предмета соціології освіти завжди викликало і викликає дискусії, адже саме предмет специфікує область наукової діяльності, складає найважливіший аспект дослідження.

За кордоном обговорення цієї проблеми почалося через півстоліття після зародження соціології освіти. Цьому передували дуже абстрактні визначення, які нечітко описували предметні межі, структуру і пріоритети наукової галузі, а також свідомо вузькі трактування з позиції освітньої соціології. Предмет галузі зводився до суспільного призначення системи формальної освіти.

Формування соціології освіти на рубежі ХІХ–ХХ століть було обумовлене переходом європейських суспільств на індустріальну фазу розвитку, з розповсюдженням політичної демократії, виникненням масової школи і тенденціями розвитку педагогічних наук.

Дослідники в області педагогіки прийшли до висновку, що на еволюцію навчання і виховання впливають, у першу чергу, загальносоціальні чинники, а тому необхідно при аналізі соціальних взаємодій враховувати позашкільні аспекти. У той же час формувався і інший шлях дослідження: від осмислення загальної структури суспільства до виявлення ролі освіти у ньому. Пошук фундаментальних механізмів з’єднання педагогічної і соціальної систем якраз і став початком соціології освіти, основоположником якої і є Еміль Дюркгейм.

Освіту він вважав тим освітнім простором, де засвоюються ціннісні орієнтації суспільства, формуються здібності і уміння досягати найвищої соціальної позиції шляхом реалізації найбільш значущої соціальної функції [5, с. 368].

Основа соціології освіти була закладена у функціоналістській традиції Е. Дюркгеймом і Т. Парсонсом. Т. Парсонс розглядав освіту як один з ключових соціальних інститутів, що виконує функції соціалізації у сучасному суспільстві.

Подальший розвиток соціології освіти йшов у різних напрямах. У першій половині ХХ століття сформувалися різносторонні соціолого-педагогічні течії, в яких освіта досліджується у контексті культури і у зв’язку з певним способом життя (Дж. Дьюї, Т. Верлен, Е. Гобло та ін.).

Після Другої світової війни за кордоном розповсюджувалося «природне» розуміння предмета як застосування знання, методик і методів соціології до соціально-групових взаємин усередині освітніх систем і процесів (Ф. Знанецький, Н. Гросс). Зверталася увага на відношення між культурами, соціальними класами, носіями різних соціальних ролей, що взаємодіють в освіті (М. Мід), підкреслювалося значення структури і функцій соціальних груп, що впливають на освітні системи і процеси. У контексті концепцій соціальної стратифікації акценти ставилися на функціях освіти відносно соціальної структури і її взаємодії з іншими соціальними інститутами (Р. Будон, С. Боулз, Р. Мак-джі). Неомарксизм орієнтував галузь на виявлення ролі школи в увічненні соціальних відносин буржуазного суспільства зі всіма його суперечностями і можливостей використання системи освіти для культурної підготовки опору трудящих згубній політиці правлячого класу (А. Грамші, Л. Альтюссер) [4].

Можна виділити два основні підходи до позначення предметної області соціології освіти.

√ Соціологія освіти – це дисциплінарна область соціології, що досліджує соціальні аспекти освіти, закономірності взаємодії освітньої системи як соціального інституту і соціальної організації з суспільством, соціальними групами і особою.

√ Соціологія освіти – вузька предметна область, що об’єднує дослідників, які цікавляться формальними навчальними закладами і установами – школами, коледжами, університетами і т. п., а також процесами навчання у них і зв’язком між ними та іншими інститутами суспільства. Предмет і об’єкт соціології освіти включає навчальні заклади, їх системи, управління ними, організацію і структуризацію, рівні освіти, взаємодії груп у навчальних закладах, соціальні ролі вчителя і адміністратора.

У центрі уваги соціологів виявляються конкретні моменти внутрішньо суперечливої історичної еволюції середньої і вищої освіти (концепції «освітнього дозвілля» Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє, культурній конверсії соціальної позиції П. Бурдьє, Ж. Пассерона, культурного капіталу Б. Бернстайна, Дж. Коулмена, П. Бурдьє).

У сучасній західній соціології виробилися наступні методологічні підходи до дослідження освіти [8]:

▪ Функціоналізм (Е. Дюркгейм, К. Девіс, В. Мур, Дж. Коулман, Я. Блау, О. Данкен, Е. Хопер), який розглядає проблему нерівності можливостей у доступі до отримання знань; при цьому враховує індивідуальні здібності учнів і відмінності між школами і однотипними навчальними закладами, засновані на об’ємі знань.

▪ Теорія конфлікту (С. Боулз, Н. Пуланцас, Г. Гінтіс, Р. Коллінз, С. Ароновіц, Х. Жірокс, Л. Альтюссер, Дж. Аніон, М. Еппл, А. Грамші, П. Віліс, І. Шор, П. Фрайєр), яка фокусує увагу на суперечностях інтересів різних елементів надбудови суспільства, на класових суперечностях на основі економіки, а також на суперечностях, заснованих на неекономічних соціальних інститутах (культура, політика, релігія і т. п.).

▪ Структуралізм (П. Бурдьє, Б. Бернстайн. Ш. Хіф, Казден, Хімс та ін.), представники якого стверджують, що код знання виступає основоположним принципом, який формує відмінності у світоглядах, соціальній ідентифікації і різновиді знань; інституції освіти розглядаються як організації, які кодують культуру, а ці коди відтворюють соціальні категорії.

П. Бурдьє і його колеги в області соціології освіти зосередили свою увагу на проблемах рівного доступу представників різних соціальних класів до вищої освіти і в цілому розглядали освіту як спосіб відтворення існуючої соціальної структури в рамках стратифікованого капіталістичного суспільства. У дослідженнях П. Бурдьє, Дж. Коулмана, К. Дженкса, С. Боулза, Г. Гінтіса і деяких інших соціологів на основі аналізу емпіричних даних робиться висновок про соціально-селективну роль освіти у всіх індустріально-розвинених країнах, оскільки освітні системи, що функціонують у них, по суті, стимулюють соціальну нерівність (монографія К. Дженкса так і називається – «Нерівність») і зовсім не сприяють можливості переміщення з нижчих соціальних страт у вищі [8].

▪ Нова соціологія освіти (К. Манхейм, Горбут, Карабел, Халси, Браун, Векслер, Шарп, Жірокс та ін.) обґрунтовує принцип критичного осмислення наукового знання. Соціологія знання розглядається як наукова орієнтація, яка виражає більш загальний науковий і культурний напрям. Освіта, на думку представників нової соціології освіти, – це не тільки маскування ідеології групових інтересів у вигляді об’єктивного знання або навчального плану, це також відтворення соціальних зразків нерівності, що виявляються у відмінностях індивідуальної успішності у школі.

▪ Критична соціологія обґрунтовує ідею про те, що освіта особи – це складний соціокультурний процес, який не обмежується системою формальної освіти. М. Янг виділяє тенденції сучасної освіти: 1) комерціалізація і 2) акцент у контексті безперервної освіти на знаннях, необхідних базовій професії, і на навчанні, наближеному до життя, всі форми якого беруться інституціями формальної освіти ззовні [8].

На сучасному етапі розвитку соціології освіти провідною є концепція безперервної освіти, яка набула міжнародного масштабу завдяки діяльності ЮНЕСКО.

Об’єкт і предмет соціології освіти постійно розвивалися, уточнювалися у контексті відділення соціології від філософії, у зв’язку з розробкою концепцій теоретичної соціології. Особливу складність викликало виділення тієї істотної сторони об’єкта, яка складає основний аспект аналізу.

Завданням соціології освіти стає теоретичний розгляд освіти як елемента соціальної і культурної організації суспільства, як форми відтворення соціальної реальності. У фокусі соціології освіти опиняється формування суспільних потреб у сфері освіти, питання її якості та ефективності, соціальні характеристики суб’єктів освітнього процесу і т. п. [2, с. 16].

Соціологію освіти, перш за все, цікавлять соціальні характеристики освіти, вплив на неї соціальних інститутів, соціального макро- і мікросередовища.

Соціологія освіти – це галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, як форму і засіб суспільного життя. Вона має своїм предметом соціологічне дослідження загальних соціальних закономірностей освіти і виховання як соціального процесу та їх функцій на всіх рівнях взаємодії суспільних сил. Предметом свого розгляду соціологія освіти вважає систему освіти як соціального інституту, взаємодію її підсистем, а також взаємодію системи освіти та її підсистем зі всією соціальною структурою.

У ході розвитку соціологічного знання соціологія нерідко удавалася до різних метафор, щоб охарактеризувати свій предмет (наприклад, «організм», «поле» і т. п.). За П. Штомпкою, домінуючий спосіб пізнання соціального життя у наш час визначають дві метафори: «міжособистісний простір» і «соціальне життя». У соціології освіти це означає акцентування уваги не тільки і не стільки на окремих людях, але і на тому, що відбувається між ними, як трансформуються відносини у сфері освіти під впливом різних чинників. Друга метафора підкреслює, що простір між людьми не залишається незмінним, статичним, а постійно міняється, «живе» завдяки діям суб’єктів у системі освіти. У зв’язку з цим соціологія освіти предстає як наука про людей, що навчають і навчаються, які діють у полі взаємин один з іншим і додають цьому полю динаміку постійного функціонування і формування (тобто підтримують «соціальне життя») [10].

Дослідження проблем структури освіти пов’язане з вивченням її соціальних функцій: передача накопичених знань, спадкоємність соціального досвіду і духовна спадкоємність поколінь, соціалізація особи, її саморозвиток і самореалізація, накопичення нею духовного, інтелектуального, соціального потенціалу.

Аналіз точок зору вчених різних країн світу показує, що вони по-різному трактують предмет соціології освіти і намагаються з’ясувати:

– по-перше, наскільки існуюча модель освіти задовольняє потребам суспільства, зокрема, у підготовці фахівців для різних сфер життя;

– по-друге, чи стійко функціонують національні системи, ступені і типи освіти (і тут інтереси соціології освіти співпадають і перетинаються з інтересами порівняльної педагогіки);

– по-третє, чи є асиметрія (розриви, невідповідність), дисфункція і диспропорція у підготовці кадрів;

– по-четверте, якість професійної підготовки фахівців і рівень їх конкурентоспроможності;

– по-п’яте, стимули і мотивації до здобуття освіти у різних соціальних груп населення в умовах реалізації ринкової моделі економічного і соціального розвитку суспільства;

– по-шосте, закономірності взаємодії освіти, навчання і виховання з громадянським суспільством;

– по-сьоме, механізм інтеграції, взаємодії наук, що досліджують систему освіти.

Всі дослідження у соціології освіти об’єднані за двома напрямами:

•  внутрішньоінституціональні, такі, що охоплюють внутрішні проблеми освіти як соціального інституту і соціальні аспекти діяльності суб’єктів освіти;

•  зовнішньоінституціональні, тобто всі дослідження соціальних аспектів взаємодії освіти з іншими соціальними інститутами.

Соціологія освіти може бути представлена у вигляді двох структур:

1) теоретико-концептуальний зміст:

– основні категорії: культура, освіта, виховання, соціалізація, навчання, особистість;

– соціальна детермінація освіти, соціокультурна організація сфери освіти, ефективність освіти;

2) технологічна послідовність пізнавальної діяльності:

– теоретична концепція: гіпотези, категорії, закони, принципи;

– методи і технології: діагностика, моделювання, прогнозування, проектування;

– фактичний матеріал: дані діагности і прогнозування;

– проекти і моделі соціокультурної діяльності.

У наший країні вирішення питання про предмет галузі було довгий час ускладнене політико-ідеологічними установками, повільним визнанням соціальної ролі інституту освіти, домінуючим положенням академічної педагогіки у загальних питаннях освіти, спробами звести галузь до вивчення процесів виховання і позбавити її права на теоретичний розвиток. Більшість соціальних досліджень освіти були розсіяні у периферійній проблематиці. У них частіше вгадувалися інтереси педагогіки, психології, етики, а стрижньові теоретичні питання соціології освіти, зокрема її предмет і базові концепції, залишалися без належної уваги.

З урахуванням дискусій у вітчизняній і зарубіжній науці можна констатувати, що вирішення проблеми предмета галузі полягає у поєднанні уваги до двох головних соціологічних аспектів освіти – її соціально-системних і інституційних характеристик.

Освіта є, по-перше, відносно самостійною підсистемою суспільства з складною сукупністю внутрішніх структур, насичених соціальними відносинами. Освіта – найбільша підсистема сучасних суспільств, тісно пов’язана зі всіма його інститутами, соціально-економічними шарами і численними професійними і культурними спільнотами. Як відкрита соціальна система освіта пов’язана з іншими соціальними системами. Процес освіти взаємодіє з іншими соціальними процесами. У такому розумінні освіта виступає як один з ліфтів трудової кар’єри.

По-друге, вона розглядається і як соціальний інститут з рядом функцій відносно суспільства, всіх його підсистем і рівнів соціальної організації і забезпечує спадкоємність і органічний розвиток галузі у складі соціологічної науки, чіткі взаємини з суміжними галузями соціології та іншими соціальними науками.

Освіта як інститут характеризується особливою системою функцій, зорієнтованих на певні суспільні потреби. Виконання цих функцій сприяє, з одного боку, підтримці цілісності і розвитку суспільства і, з іншого боку, відтворенню самого інституту освіти.

Ці потреби, трансформуючись через соціальні інтереси суспільства і груп, доводяться тим або іншим способом до системи освіти і таким чином набувають форми соціальних замовлень. Наприклад, однією з функцій освіти є відтворення професійно-освітнього складу населення. Соціальне замовлення сприймається системою освіти як більше або менше виразне побажання соціального суб’єкта щодо особливостей підготовки.

Соціальні замовлення на освіту багатопланові, як і спектр соціальних інтересів і джерела замовлення, якими можуть служити і державні, і територіальні, і групові, і індивідуальні інтереси. Але в цьому різноманітті виділяється провідне замовлення, що виражає або інтегральний інтерес, або інтерес домінантних груп. Саме провідне замовлення, сформульоване у поняттях даних груп, служить орієнтиром для практичного управління системою освіти і за певних умов .

В освіті як соціальній підсистемі в якості її основних елементів можна виділити навчально-виховні установи, соціальні спільноти і навчальний процес як вид соціокультурної діяльності. В той же час до неї включаються: об’єктивний статус людей у певній сфері діяльності, сукупність ролей, що виконуються особами, асоційованими у рамках даного соціального інституту (якщо статус визначається об’єктивними потребами, то соціальна роль виступає як процес його реалізації), наявність соціальної норми, яка виражає міру, за допомогою якої визначається стандарт поведінки людей, оцінюється їх діяльність і визначаються санкції. Але і соціальні норми є умовами вибору рольової поведінки, і спосіб її вимірювання (заохочення і осуд); вони організовують і регулюють діяльність людей та їх взаємини у рамках єдиного соціального інституту.

Освіта як інститут визначається двома аспектами – соціальним і культурним. Перший відображає структурну сторону соціального інституту, другий – функціональну сторону, певний спосіб його діяльності. Їх взаємодію обумовлює розвиток і самозбереження інституту.

Соціологія освіти – це галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності стихійної і організованої соціалізації підростаючого покоління та інших груп населення, досліджує становлення, структуру і функціонування школи, інших навчальних закладів, аналізує суспільні норми організації, управління і контролю за спадкоємністю історичного, наукового і культурного досвіду. Соціологія освіти розглядає освіту як особливий соціальний процес, систему складних педагогічних відносин, соціальну організацію навчання і виховання, соціальний інститут і підсистему всієї соціальної системи, а також особливий різновид продуктивної суспільної діяльності – специфічну форму суспільного виробництва і споживання [5, с. 367].