К

Модернізація структури системи освіти

онцепція освіти, яка частково функціонує і сьогодні, проголошувала, що набуті людиною знання і уміння зберігають свою цінність впродовж всього її життя – «освіта на все життя». Динамізм сучасної цивілізації, підвищення ролі особи в суспільстві і виробництві, зростання її потреб, гуманізація і демократизація суспільних відносин, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технології – ці і інші явища і тенденції обумовлюють необхідність заміни формули «освіта на все життя» на формулу «освіта крізь усе життя». Виходячи з усучаснених вимог соціуму, система освіти покликана забезпечити:

• різносторонній і своєчасний розвиток дітей і молоді, їх творчих здібностей, формування навичок самоосвіти, самореалізацію особи;

• систематичне оновлення всіх аспектів освіти, яка віддзеркалює зміни у сфері культури, економіки, науки, техніки і технологій;

• різноманітність типів і видів освітніх установ і варіативність освітніх програм, які забезпечують індивідуалізацію освіти, орієнтовані на особистість навчання і виховання;

• розвиток вітчизняних традицій в роботі з обдарованими дітьми і молоддю.

Питання духовного розвитку соціально орієнтованого суспільства України на сучасному етапі набувають особливої гостроти у зв’язку з крахом колишніх суспільних і особистих ідеалів і початком формування нових ціннісних орієнтацій. Сучасний період в житті суспільства характеризується тим, що система освіти переживає період якісного оновлення, який пов’язаний із зміною ціннісних орієнтацій, з інтенсивністю інноваційних процесів, із зростанням активності і самостійності освітніх установ. Нові цільові установки в системі освіти пріоритетом визначають людську особу. Вона стає головною цінністю. Ці нові соціальні орієнтири в системі освіти виявляються в різних напрямах: у побудові системи безперервної освіти, зміні структури системи, появі нових форм і типів альтернативної освіти, формуванні нового змісту освіти, розробці нових підходів до організації і визначення результатів навчання. Ці зміни сприяють досягненню системою освіти України світових освітніх стандартів, версифікації типів навчальних закладів і створенню їх різноманітних моделей, що і підтверджує ідею про якісну модернізацію в структурі системи навчальних закладів і трансформацію їх соціальних функцій.

В даний час система освіти зазнає радикальних перетворень, що пов’язані із змінами у всіх сферах життєдіяльності суспільства, яке трансформується. Так, за останні роки мають місце тенденції щодо зміни структури освіти. З’явилися нові типи навчальних закладів в загальній освіті – дитячі садки, школи і установи додаткової освіти; школи нового типу, ліцеї, гімназії, школи обдарованих дітей з різними ухилами та інші. У професійній освіті йде процес перепрофілювання і зміни статусу навчальних закладів. Поряд з державними навчальними закладами збільшується число недержавних (приватних) навчальних закладів. Зростає також частка платної освіти як в державних так і недержавних навчальних закладах. Відкриваються коледжі, університети, академії, філії престижних ВНЗ як в Україні, так і в країнах зарубіжжя. Все більше розширюється міжнародна співпраця навчальних закладів між різними країнами.

Зміни в системі освіти, згідно думці фахівців, дозволяють визначити перспективи і темпи реформування його структури.

▪ Це, по-перше, створення умов для здобуття якісної освіти населенням, як в країні, так і за кордоном.

▪ По-друге, оптимізація розміщення навчальних закладів всіх рівнів і ступенів на території держави, різноманітність освітніх програм, що пропонуються, спеціальностей, а також диференціація і диверсифікація освіти.

▪ По-третє, виявлення перспективних напрямів освіти на основі програмування і планування ринку, перепрофілювання і створення нового вигляду освіти і типів навчальних закладів, які відповідають потребам економіки, соціальної сфери, і, звичайно ж, освітнім запитам населення країни.

▪ У-четверте, орієнтація системи освіти на задоволення особистих, соціальних, професійних, етнічних потреб населення.

▪ У-п’яте, комерціалізація і розвиток мережі додаткової, зокрема професійної освіти, а також розширення внутрішньофірмової підготовки і перепідготовки фахівців.

▪ У-шосте, впровадження освітніх програм, що дозволяють здобувати освіту по частинах, чергуючи очну освіту з роботою і заочною (дистанційним) освітою, і виходити на отримання сертифікату протягом певного часу. Відзначимо, що схожі тенденції спостерігаються також в Росії і інших пострадянських державах.

Для більшості навчальних установ пристосування до зовнішнього середовища, що змінюється, є насущним завданням. У цьому напрямі ведеться активна інноваційна робота в різних навчальних закладах. Проте будь-який інноваційний процес є джерелом суперечностей, що веде до певної соціальної напруженості. Всяка зміна неминуче веде до зіставлення нового, нової структури організації навчально-виховного процесу, що вже склалася.

Взаємозв’язок всіх елементів навчально-виховної системи і системи управління навчального закладу таке, що зміна якихось одних викликає необхідність зміни інших елементів даної соціальної структури. Існує вірогідність порушення стабільності системи. Проте стабільність складу, структури, цілей навчально-виховної системи навчального закладу є важливою умовою його функціонування. Структура організації навчального закладу, її навчально-виховна система, система управління є істотними чинниками в ситуації, які при управлінні необхідно брати до уваги окремо і які вивчаються соціологією освіти.

Успішне функціонування окремих елементів навчально-виховної системи навчального закладу, а також його управлінської ланки гарантує життєдіяльність всього організму закладу освіти як соціальній організації. Дослідження соціальних проблем соціально-економічного і психолого-педагогічного обгрунтування підготовки учнів і студентів в сучасних умовах є актуальним з ряду обставин:

• якість і рівень професіоналізму сьогодні вимагають істотного поліпшення відповідно до нових ринкових відносин;

• розробка змісту навчання і виховання кадрів, фахівців відповідного профілю займала і займає провідне місце у напрямі поглиблення на рівні навчального закладу;

• проблема теоретичного узагальнення інтеграції змісту навчання, рівня науки і виробництва постійно турбує організаторів підготовки кадрів;

• узагальнення нових форм загальної і професійної освіти в сучасній Україні, орієнтованої на підготовку кадрів, має досить важливе практичне значення для визначення перспектив оновлення змісту навчання і виховання молоді.

Структурні зміни сучасної системи освіти, у свою чергу, можуть містити в собі наступні основні компоненти:

• дошкільна освіта повинна стати частиною загальної обов’язкової освіти (доступного для всіх верств населення країни), організаційну структуру якої слід розділити на власне дошкільну освіту і утримання дітей;

• відновлення системи дошкільної освіти, зокрема шляхом розширення практики створення комплексів дитячий садок – школа з гнучкими формами здобуття дошкільної освіти (неповний день, неповний тиждень і т. п.);

• реструктуризація старшого ступеня школи з профільним навчанням для ефективнішої підготовки її випускників до різних видів професійної освіти і професійної діяльності;

• розширення можливостей і підвищення ефективності профільного навчання за рахунок інтеграції освітніх шкіл і організація їх взаємодії з навчальними закладами початкової і середньої професійної освіти, тобто створення міжшкільних комплексів на рівні старшої школи (школа – ПТУ, школа – ССНЗ та інші).

Вирішення означених проблем можливе шляхом створення об’єднань навчальних закладів, що включають установи дошкільної, загальної, початкової і середньої професійної освіти. Тим самим може бути реалізована можливість створення багаторівневої варіативної освіти на старшому ступені загальної середньої освіти. При реструктуруванні міських і сільських навчальних закладів (дитячих садків і загальноосвітніх шкіл) слід уважно відноситися до даної проблематики і враховувати особливості територіальних відмінностей залежно від регіону міста або села.

У вищих навчальних закладах повинен бути зосереджений основний потенціал модернізаційного розвитку держави, де, як в розвинених країнах світу, зосереджений основний приріст бюджетних коштів.

Також було б ефективним підсилення роль механізму реалізації державних пріоритетів в професійній освіті, тобто формування кадрового запиту для розвитку перспективних ринків і технологій, підготовка кадрів для тих галузей, які ще не почали пред’являти широкого платоспроможного попиту на випускників.

На закінчення відзначимо, що структурні реформи в системі базової освіти обумовлюються необхідністю посилення її соціалізуючої ролі і врахування диференціації освітніх потреб різних соціальних, національних і інших груп в перехідний період. При цьому особливого значення набувають:

• підтримка інноваційної і варіативної освіти;

• створення програм діагностики і підтримки дітей різних груп ризику (обдаровані діти, діти з протиправною (девіантною) поведінкою);

• розширення програм додаткової (позашкільного) освіти, які одночасно націлені на забезпечення зайнятості осіб, що навчаються і профілактику підліткової злочинності;

• адресна підтримка навчальних закладів, орієнтованих на задоволення обгрунтованих освітніх запитів населення;

• цільова підтримка навчальних закладів, які розробляють нові підходи до змісту, технологій і практики освіти.

Кінець кінцем, головною метою структурних змін системи освіти повинне стати завдання оптимізації мережі навчальних закладів (освітніх установ), яка дозволить при існуючих об’ємах фінансування забезпечити, по-перше, доступність якісної освіти для всіх верств населення (незалежно від доходів і місця проживання). По-друге, дотримання довгострокових інтересів держави.

У свою чергу, оптимізація мережі навчальних закладів повинна бути пов’язана з вирішенням проблем, що стосуються задоволення освітніх потреб дітей, що характеризуються спеціальними запитами (від обдарованих дітей до дітей із затримками в розумовому і фізичному розвитку). Перехід до нових форм суспільних відносин в суспільстві вимагає реформування всієї системи освіти. Перш за все, це повинно бути освіта, спрямована на розвиток творчого потенціалу особи. Звідси затребуваність нових типів і видів освітніх установ: гімназій, коледжів, ліцеїв, шкіл поглибленого вивчення предметів і так далі