В

Культуротворческие функции

Культуротворчі функції

умовах інтеграції наукового знання, що заглиблюється, існуюче чітке розділення вищої освіти на гуманітарну, природничонаукову і технічну наочно виявляє свої уразливі риси. Питання не зводиться лише до організаційних аспектів. Воно вписується у проблему набагато ширшу: який внесок повинна і може внести вища школа у розвиток культури і духовності, яка її культуротворча місія.

Існують діаметрально протилежні позиції відносно гуманітаризації вищої освіти. До навчальних планів внесені курси філософії, соціології, політології, історії. Посилилася увага до формування екологічної свідомості майбутніх фахівців. Ряд західних університетів ввели самостійну дисципліну «Соціальна екологія», що грунтується на системному підході до соціальних і власне екологічних проблем.

Поступово посилюється вплив тих вузівських учених і викладачів, які вважають за необхідне підсилити формування духовних якостей особи, розвивати у студентів здатність цілісно бачити світ, усвідомлювати значення актуальних соціальних проблем і міжособистісних відносин, оволодівати відчуттям соціальної відповідальності.

З цією метою широко моделюється «програвання» різних життєвих ситуацій і людських відносин у малих групах за допомогою соціометричних процедур. Цікаві експерименти такого роду проводяться у ряді західноєвропейських країн.

Гуманітаризація змісту освіти на природничонаукових і технічних напрямах навчання вельми виразно виявляється у США, де у минулому підготовка фахівців в більшості ВНЗ носила суто прагматичний, вузькопрофесійний характер. Тепер у ряді університетів розроблені міждисциплінарні курси (наприклад, «Етика техніки» або «Бізнес у художній культурі»), що поєднують матеріали гуманітарних, природничих, математичних і технічних наук.

Вже у другій половині ХХ століття формування самостійного креативного мислення було визнане найважливішим очікуваним результатом освіти. Проте, не дивлячись на те, що ця декларація прийнята повсюдно, у практиці масової освіти – на всіх її ступенях – культура мислення не тільки не перемогла, але все більш відчутно поступається позиціями культурі заучування і відповідності стандарту. Разом з тим сучасне суспільство характеризується інформаційним перевантаженням і включенням попереднього знання у більшість виробничих і соціальних процесів, з чого виходить, що культура засвоєння повинна заміщатися культурою пошуку і оновлення.

Представляється, що у таких умовах ключовим завданням освіти стає розуміння.

Швидкість суспільних змін, викликаних постійно зростаючими об’ємами інформації, крайня суперечливість, фрагментарність, суміш правдивої і недостовірної інформації надзвичайно ускладнили картину світу. І річ не лише у тому, що свідомість людини не встигає за подіями і явищами. Скоріше просто їх калейдоскоп не дозволяє адаптуватися до змін, усвідомити в повному обсязі їх складність і диверсифікацію того, що відбувається. Людина не розуміє (у кращому разі розуміє не цілком), що відбувається. А раз не розуміє, то і не може управляти тим, що відбувається. І це в тих умовах, коли саме розуміння – найважливіша ланка ефективної діяльності. Розуміння за своїм характером є соціальним; без розуміння неможлива довіра, без довіри – ефективна співпраця. Саме цим пояснюється необхідність включення розуміння у предметну область освіти.

Враховуючи нескороминуще значення вищої школи у культуротворчій і духовній сферах, ЮНЕСКО у своїй Декларації про вищу освіту для ХХI століття підкреслювала, що одна з найважливіших функцій вищої освіти – «допомагати розуміти, інтерпретувати, зберігати, розширювати, розвивати і поширювати національні і регіональні, міжнародні та історичні культури в умовах культурного плюралізму і різноманітності; сприяти захисту і зміцненню суспільних цінностей, що складають основу демократичної громадянськості, здійснювати критичний і неупереджений аналіз і робити таким чином внесок в обговорення стратегічних напрямів і у розширення перспектив гуманізму»²⁶.

Культуротворча і духовна місія вищої освіти на початку ХХI ст. переживає не менш серйозні потрясіння і трансформації, ніж функції соціально-економічного і соціально-політичного напряму. ХХ століття принесло великі динамічні зміни, які кардинально видозмінили світ. Італійський письменник, засновник і теоретик футуризму, Ф. Марінетті у своєму маніфесті «Нова релігія – мораль швидкості» писав про ХХ століття: «Пишність життя збагатилася новою красою – красою швидкості»²⁷. Стрімке і перманентне прискорення і оновлення стали провідними характеристиками сучасного життя індустріальних суспільств. Науково-технічні революції зробили їх надзвичайно динамічними системами, стимулюючи радикальну зміну соціальних зв’язків і форм людських комунікацій.

У сучасній культурі присутній яскраво виявлений шар інновацій, які постійно зламують і перебудовують культурну традицію, істотно ускладнюючи тим самим процеси соціалізації і адаптації молодої людини до постійно мінливих умов і вимог життя. Ускладнення і інтенсифікація соціокультурної реальності, що супроводжуються ломкою традицій і норм, стрімке і всеосяжне розповсюдження продуктів масової культури зумовили загрозливі масштаби сучасної кризи особи.

Держава, сім’я, школа, релігійні організації, політичні лідери, засоби масової інформації, різні субкультури рекламують вельми різноманітні і відмінні одну від одної цінності. Пошуки молодою людиною самої себе, своєї індивідуальності і соціального статусу у таких умовах ускладнюються широтою різноманітністю вибору, що поєднується з ефемерністю, динамізмом і новизною.

Всепоглинаючий динамізм, постійна мінливість середовища, ціннісних орієнтирів – все це характерно для сучасного цивілізованого суспільства і, безумовно, «диктує умови», в яких протікає освітньо-виховний процес.

Студентство держав СНД, у тому числі і України, відчуває вплив і тих і інших тенденцій, що позначається на формуванні його ціннісних орієнтацій, поведінкових стереотипів. Ситуацію, характерну для вузівського середовища країн СНД, з певною часткою відносності можна визначити як стадію між старою системою цінностей, яка пішла у минуле, і новою, такою, що ще тільки формується.

Кожен студент – своєрідний спадкоємець попередньої культури людства, що має право вибирати зі всього різноманіття її моральних, політичних, ідеологічних, естетичних та інших цінностей. Проте об’єктивними умовами існування вони вже поставлені в обмежене коло можливостей, обумовлене і генетичними, і соціально-політичними, і національними, і економічними, і іншими чинниками. Процеси, що протікають у пострадянському просторі, тільки ускладнюють такий вибір.

З одного боку, декілька поколінь наших співвітчизників, через відомі історичні причини, було відірвано від витоків своєї культури. З іншого боку, студентству, як і всій молоді у цілому, достатньо успішно нав’язуються сурогати інших культур, продукти масової культури, спрощені примітизовані цінності. Рівень тиску цих «цінностей» є досить вагомим як сам по собі (через загальноцивілізаційні проблеми), так і у багато разів зростає із-за відчутного зниження професіоналізму засобів масової інформації і структур, покликаних формувати і реалізовувати духовні потреби населення. Поступово складається ситуація, яку можна охарактеризувати не як заміну цінностей одних на інші, а як втрату самого поняття «цінність» і заміну його на прагматичне – «ціна».

Торкаючись ролі вищої школи у розвитку культуротворчих процесів і формуванні духовності, необхідно усвідомлювати те, що ціннісна система, що складається у молодіжному (і перш за все студентському) середовищі, через певний часовий відрізок може стати основною у суспільстві і ядром його культури.

Культура і цінності західної цивілізації, добре засвоєні у сучасних умовах студентством пострадянського простору і стали майже догматичними. Вони проникли у всі спектри життєдіяльності суспільства, у тому числі і у сферу освіти, у систему життєвих цінностей студентської молоді. Проте західна цивілізація, при всій своїй привабливості (особливо на тлі системних криз), сама відчуває потрясіння глобального масштабу. Мова йде не про кризу капіталізму самого по собі, а про кризу західноєвропейської цивілізації, викликану специфічною трансформацією породженого нею способу виробництва і продукованих ним цінностей.

Сучасна криза провідних західних держав полягає зовсім не в тому, що виробляється більше товарів, ніж населення може купити і спожити (хоча і це, безумовно, має місце), а у тому, що досягнутий такий достаток виробництва товарів і послуг, який в силу надмірного споживання пригнічує духовну свободу особи, що робить ілюзорними всі інші свободи. Криза, що почалася у 2008 році, зайве тому підтвердження.

Пріоритет споживчих цінностей, гедонізм і всі подібні «спокуси», що апелюють до низовинної природи людини, можуть привести до того, що, не вирішивши своїх власних проблем, країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою звалять на себе нові проблеми, які посилять і без того складну ситуацію. Формування духовних цінностей у середовищі сучасного студентства базується у своїй більшості на тому, що західний спосіб виробництва і західна демократія являють собою чи не кінцевий пункт людської історії. При цьому ігнорується, що у цьому суспільстві (дійсно сприятливішому для реалізації свободи, ніж усі попередні) зберігається залежність людини від грошей, речей, від праці і професій, важливих не як сфера творчої самореалізації індивіда, а лише як джерело заробітку або збагачення.

Іншими словами, визнаючи за вищою школою справді ключову роль у формуванні, розвитку, збереженні, трансляції культури і духовних цінностей, необхідно враховувати, що державна ідеологія у сфері освіти тільки у тому разі може бути «людинозберігаючою» і цивілізаційно ефективною, якщо вона враховує світовий досвід і власну історичну спадщину. Тільки такий інтеграційний підхід дає шанс на вихід з нав’язуваних сьогодні студентству тупикових схем споживача. Адже принцип «більше мати», якщо аналізувати історію людства, ніколи не був каталізатором прогресу.

Освіта (і в першу голову післясередня) – не єдиний інститут, що формує, зберігає і транслює духовність. Такі феномени, як література, кінематограф, театр, засоби масової комунікації, також є необхідними засобами для розвитку і трансляції духовних засад. Тим паче, що на початку ХХI століття вплив середовища на освіту, яка виходить безпосередньо за рамки меж освітніх структур, відчутно зріс. Проте. ідея відродження духовності через освіту є старою, як світ. Добре відомий афоризм: «Хочете прожити один день – варіть обід, хочете прожити рік – сійте хліб, але якщо хочете жити на землі вічно – виховуйте дітей».