2.2.Назви осіб жіночої статі в актових книгах XVI-XVII ст.

Особи відповідної статі й віку по-давньоруському іменувалися: дорослі - мужь<mǫžь, жєна<žena, старі – старъ, -ыи; стара < starъ, -а, старьць < starьсь, старица < starica, баба < baba, dъdъ < dědъ (засвідчено тільки в значенні «батько матері або батька»), děva або частіше дѢвица, дѢвъка < device, děvъka (демінутиви, але вживалися вже без значення здрібнілості), отроковица < otrokovica ( засвідчується тільки давньоруськими списками старослов’янських текстів),дѢmѥ < dětę, dѢmи < děti (первісно – множина від *dětь) [17, c. 163-165].

Жоны, мо(л)жо(н)це. Староруське – дружина. Спільнослов'янське – gena. Староіндійське – zna (богиня). У російській мові слово позначає дружину – заміжню жінку по відношенню до мужа. Увійшло до ужитку в XII ст Початкове «g» в спільнослов'янському слові змінилося на «ж» в результаті такого фонетичного процесу, як палаталізація (пом'якшення згідного за рахунок звуку j («йот») [18, c. 267-282].

Лексема дѢва (діва) у староукраїнську добу вживалася переважно на позначення євангельської богоматері Марії; часом українські письменники в цьому значенні використовували варіант дѢвая, запозичений із старослов'янської ще давньоруською мовою. У новій українській літературній мові слово діва зрідка вживається із значенням «цнотлива, незаймана дівчина» [19,c. 77].

Ма(т)це. Староруське – маті. Старослов'янське – маті. Спільнослов'янське – mati. Латинське – mater. Слово «мати» — слов'янське за походженням. У російській мові використовується з XI ст Мати – це «жінка по відношенню до її дітей» або «самка по відношенню до її дитинчат». Похідні: материнський, матка. Похідні: жіночий, одружений, женін, одружуватися, жінка [20, c. 23-26].

Старослов'янізм отроковица «дівчина – підліток, дівчина» був книжним елементом староукраїнської мови: puella ωтроковица,Велича(й) земле ту о(т)роковицу. Нині назва отроковиця «дівчина – підліток» кваліфікується як архаїзм [21, c. 203].

Се(с)тре.Староіндійське – stri (жінка). Спільнослов'янське – sestra. Слово «сестра» відоме із староруської епохи (XI ст) і запозичене із старослов'янського, де іменник сходить до спільнослов'янського sestra і далі – до індоєвропейської основи s(u) esor-[22, c. 56-67].

Дочка. Староруське – дъчи. Спільнослов'янське – d'kti. Слово «дочка» означає «обличчя жіночої статі по відношенню до батьків». Перша згадка в мові відноситься до XI століття. Слова з аналогічною індоєвропейською основою зустрічаються в литовській (dukte) і староіндійській (duhita) мовах [23, c.26-30].

Висновки

За матеріалами даної курсової роботи можна зробити такі висновки:

1. Давньоруська мова дуже добре зберігала успадковані праслов’янські назви осіб жіночої статі. Більшість цих слів фіксують давньоруські оригінальні та перекладні тексти, лише окремі слова засвідчуються похідними утвореннями й східнослов’янськими списками XI-XIII століття старослов’янських пам`яток.

2. У давньоруській мові на позначення назв осіб жіночої статі такі слова: Дочка. Староруське – дъчи. Спільнослов'янське – d'kti. Слово «дочка» означає «обличчя жіночої статі по відношенню до батьків». Се(с)тре.Староіндійське – stri (жінка). Спільнослов'янське – sestra. Слово «сестра» відоме із староруської епохи (XI ст) і запозичене із старослов'янського, де іменник сходить до спільнослов'янського sestra і далі – до індоєвропейської основи s(u) esor-. Лексема дѢва (діва) у староукраїнську добу вживалася переважно на позначення євангельської богоматері Марії; часом українські письменники в цьому значенні використовували варіант дѢвая. Іноді як загальна назва особи жіночої статі в староукраїнських текстах виступає слово невѢста. Ма(т)це. Староруське – маті. Старослов'янське – маті. Спільнослов'янське – mati. Латинське – mater.

3. Всі ці слова вживалися в певні періоди існування давньоруської мови. З часом деякі з них вийшли з ужитку деякі зазнали певних модифікацій і існують у діалектах, а деякі успадковані українською мовою без змін.

4. Старовинні тексти засвідчують також різні давні і проміжні форми, що збереглися в нинішніх говорах української мови.

5. А́ктові кни́ги — збірники оригіналів та копій документів 15-18 ст., вписаних або засвідчених різними судами (земськими, гродськими, підкоморськими, сотенними, полковими), генеральним військовим судом, а також магістратами і ратушами України з метою надання їм юридичної сили. Актові книги є важливим джерелом для вивчення історії України, її культури, судочинства, а також побуту і мови населення.

6. Проаналізовано слова назви осіб жіночої статі,які взяті з актових книг XVI-XVIII століття. Вказано їхнє походження та варіації чи вони використовуються на даний момент функціонують чи не збереглися.