19.Міжнародні правові звичаї, судові прецеденти як джерела меп

Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки.

Отже, під джерелами міжнародного економічного права слід розуміти систему міжнародних договорів (угод), рішень міжнародних організацій тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права. важливим джерелом міжнародного економічного права вважається міжнародно-правовий звичай. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин. На це звернуто увагу у ст. 38 Статуту Міжнародного суду: «Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою». Тобто не будь-яка практика може стати міжнародним звичаєм, а лише та, яка віддзеркалює лінію обов’язкової поведінки, на яку погодилось міжнародне співтовариство.Міжнародні звичаї, як певні регулятори міжнародних відносин, часто використовуються в галузі торговельного мореплавства та деяких інших. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми.

20 Рішення мео як джерела меп

оскільки рішення міжнародних організацій, як правові акти, містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і треба розглядати як джерела міжнародного економічного права. До таких актів належать резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а також її міжнародних організацій. Проте є й така думка, що, оскільки резолюції та рішення Генеральної Асамблеї ООН мають рекомендаційний характер, то вони не є обов’язковими для виконання і не мають правового характеру.

Останній підхід дає змогу здійснювати зовнішньоекономічні відносини на нерівноправній, дискримінаційній основі, особливо у взаємовідносинах з країнами, що розвиваються, забезпечує збереження колоніального характеру таких відносин. Але він суперечить самій ідеї створення й існування ООН та інших міжнарод­них організацій. Відомо, що закріплені, наприклад, у Статуті ООН основні принципи міжнародного права є базою для міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин. Держави — члени ООН, вступивши до цієї міжнародної організації, беруть на себе зобов’язання дотримуватися цих прин­ципів в усіх напрямах зовнішньої діяльності, зокрема і в сфері міжнародних економічних відносин. Особливо важливе значення в галузі міжнародного економічного права мають акти створеної Генеральною Асамблеєю Конференції ООН з торгівлі і розвитку (КТР). Саме вона на своєму першому засіданні прийняла Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики. Важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграють акти й інших міжнародних організацій. До них можна віднести Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, які були прийняті на VI спе­ціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р.; Хартію економічних прав і обов’язків держав, прийняту на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р.; Лімську декларацію про промисловий розвиток і співробітництво, прийняту на конференції Організації ООН з промислового розвитку в 1975 р., та ін. Усі ці акти слід розглядати як джерела міжнародного економічного права.