7. Валютна політика.

Валютна політика - це насамперед політика валютного курсу. Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується множинністю валютних курсів.

Існує два основних види політики валютного курсу - фіксований і плаваючий, та їхні різновиди. Так системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, для паперово-грошового обігу - плаваючі. За класифікацією, схваленою МВФ у 1982 р., усі валюти країн світу залежно від ступеня свободи зміни їхніх курсів поділяються на валюти з фіксованим курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з плаваючим курсом.

Фіксований валютний курс встановлюється державою. Даний режим передбачає, що уряд спроможний забезпечити продаж іноземної валюти у кількостях, потрібних для підтримані!» встановленого ним курсу. Для цього уряд повинен мати необхідні запаси іноземної валюти.

Курс може фіксувалися одним із таких способів:

1. Фіксація курсу до однієї валюти - прив'язка курсу національної валюти до курсу однієї з резервних валют (долара США, євро тощо).

2. Використання валюти іншої країни як законного платіжного засобу.

3.Валютне правління - фіксація курсу національної валюти до іноземної, випуск національної валюти цілком забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти.

4. Фіксація курсу спільної валюти до однієї іноземної валюти (курс валюти зони франка, що використовувався 14 африканськими країнами, був зафіксований до французького франка).

5. Фіксація курсу національної валюти до валют країн, - головній торгових партнерів. Іноді вважають цей тип фіксації курсу різновидом валютного правління.

6. Фіксація курсу до валютного композиту - прив'язка курсу національної валюти до курсів колективних грошових одиниць (до кошиків валют країн - головних торгових партнерів). •

Фіксація курсу, як правило, носить односторонній характер: факт фіксації малою країною курсу своєї валюти до валюти великої країни означає тільки те, що уряд малої країни засобами грошової політики зобов'язується захищати і підтримувати курс, але це не означає, що його буде підтримувати велика країна.

Обмежено гнучкий валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил. Може встановлюватися такими способами:

1. Обмежено гнучкий курс до однієї валюти - підтримка коливань валютного курсу у визначених межах від офіційно зафіксованого паритету до якоїсь однієї іноземної валюти.

2. Обмежено гнучкий курсу рамках спільної політики - спільне плавання національних валюту межах 2.25 % від центрального розрахункового курсу.

Плаваючий валютний курс - курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій. Курсоутворення тут діляться на:

"чисте" плавання - курсоутворення без втручання ЦБ у валютний ринок;

"брудне" плавання - курсоутворення за активних інтервенцій на валютному ринку центрального банку.

Існують такі його різновиди.

1. незалежне плавання - курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків;

2. кероване плавання - подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання центральних банків;

3. спічьне плавання - використовувалось валютним угрупованням ЄС, причому з двома валютними режимами: один - для валютних операцій серед членів Союзу, інший - для третіх країн.

Кожна країна має можливість вибору одного з п'яти основних варіантів валютної стратегії:

1) постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути зорієнтована вся внутрішня економіка;

2) валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом;

3) фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівнях резервування і грошових зобов'язань перед іншими країнами;

4. вільно плаваючий валютний курс;

5. регульоване плавання курсу валюти.

Проблема вибору одного з зазначених варіантів валютної стратегії полягає в застосуванні концепції оптимального валютного простору.

Оптимальний валютний простір - підтримка фіксованого валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими країнами. Оптимальним може вважатися простір між країнами, що входять в інтеграційне об'єднання, яке знаходиться на високому рівні розвитку.

Іншим варіантом валютного курсу є його штучна підтримка в рамках цільових зон, визначених урядом.

Цільові зони - параметри валютного курсу, до яких країна вважає за необхідне прагнути. Для стимулювання окремих сфер економіки уряд може вважати за доцільне підтримувати занижений курс національної валюти (наприклад, для заохочення експорту і подолання диспропорцій у платіжному балансі або для обмеження інфляції). Окремим випадком цільової зони є обмеження коливань валютного курсу визначеними межами в рамках валютного коридору.

Валютний коридор - це визначені межі коливання валютного курсу, які держава зобов'язується підтримувати. Валютний коридор може встановлюватися декількома основними способами:

1) підтримка коливань курсу валюти у визначених межах її паритетна вартості - зафіксованого співвідношення між валютами;

2) встановлення меж коливання курсу національної валюто і номінальних межах без визначення центральної паритетної вартості;

3. введення меж коливання національної валюти та правил їхньої зміни Передбачає розширення або звуження коридору на певну дату, зміні параметрів меж за певних умов;

4. визначення механізмів підтримки та захисту валютного коридогл методами державного регулювання економічної політики.

У деяких країнах застосовується повзуна фіксація - механізм встановлення валютного курсу як відсотка коливань навколо центрального паритету, що передбачає регулярну його зміну на визначений розмір.

Навіть відносно вільне плавання курсів більшості валют не означає повного державного невтручання у валютний курс.

Кероване плавання » політика керування валютним курсом за допомогою валютних інтервенцій, що передбачають скупку або продаж іноземної валюти.

Перевага керованого плавання: уряд не зв'язаний ніякими зобов'язання?, щодо підтримки курсу і може проводити ту політику в цій сфері, яка є найбільш оптимальною для існуючої в економіці ситуації. Недоліки: країни - торговельні партнери можуть переслідувати різні цілі у своїй валютній політиці.

Крім політики валютного курсу, яка за своєю природою є стратегічною, існує також поточна валютна політика, яка здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) і девізній.

Облікова, або дисконтна політика означає зміну облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу за допомогою впливу ні рух короткострокових капіталів.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіза). У сучасних умовах девізні політика часто набуває форми валютної інтервенції - прямого втручання ЦБ в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курс) валюти на заниженому рівні за допомогою валютного демпінгу - знецінюванні! національної валюти для масового експорту товарів за цінами, нижчими, ні» світові. Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти в розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни-експортера.